Чергове випробування для турецької демократії

Дипломати, акредитовані в Анкарі, жартують: якщо новачок хоче розібратися в хитросплетіннях турецької політики, він повинен засвоїти два правила: 1) у Туреччині в будь-який момент може статися будь-що і 2) це "будь-що", скоріш за все, буде пов'язане зі ЗМІ. Події минулих вихідних тільки підтвердили цю істину.

Не встигли розвіятися враження від візиту двох новоспечених членів Європейської комісії, Ф.Могеріні і Й.Хана, як упродовж однієї ночі в Туреччині було заарештовано десятки журналістів з видань, опозиційних нинішньому президенту Р.Т.Ердогану. Серед них - головний редактор однієї з найпопулярніших у Туреччині газет "Заман" Екрем Думанли і генеральний менеджер телеканалу "Саманйолу" Хідаєт Караджа, яких пов'язують із нинішнім ворогом Р.Т.Ердогана номер один - ісламським мислителем і громадським діячем Фетхуллою Гюленом.

Прокурор Хаді Саліхоглу, який видав ордер на арешт, повідомив у спеціальній заяві, що всім заарештованим інкримінується членство в терористичній організації, а також участь у діяльності, спрямованій на повалення законного уряду. Крім того, заарештовано кількох високопоставлених поліцейських зі Стамбула, а також продюсерів двох популярних телесеріалів з Ескішехіра. Рейд поліції відбувся невдовзі після ухвалення парламентом країни закону, який дозволяє заарештовувати турецьких громадян за наявності "обґрунтованих підозр" у протиправній діяльності. Отже, зовні все законно.

Проте не забуваймо, що все це відбувається в Туреччині, а отже, є нюанси. Той самий прокурор засекретив доступ до файлів обвинувачених, тож ні адвокати, ні самі заарештовані поки що не мають до них доступу, хоч як дивно це звучить. Крім того, на думку авторитетних юристів, ордери на арешт, видані прокурором, є незаконними, оскільки видавати їх уповноважений тільки суддя.

Арешти в 13 провінціях країни було проведено синхронно в ніч із суботи на неділю після того як у п'ятницю президент Р.Т.Ердоган підписав відповідний закон, а це означає, що операція готувалася заздалегідь. У цьому зв'язку Високий представник ЄС Ф.Могеріні та єврокомісар з питань розширення ЄС Й.Хан виступили зі спільною заявою, у якій різко засудили рейди поліції проти опозиційних журналістів і закликали дотримуватися прав затриманих, зокрема принципу презумпції невинуватості. "Ця операція, що відбулася всього через кілька днів після нашого візиту до Туреччини, під час якого наголошувалося на важливості відносин Туреччини і ЄС, є запереченням європейських правил і стандартів, прагнення досягти яких з боку Туреччини є основою зміцнення наших зв'язків", - ідеться в заяві високих представників Єврокомісії.

Президент Європарламенту М.Шульц також засудив арешти, а сторінки "Твіттера" всю неділю рясніли негативними коментарями європейських політиків, дипломатів, парламентаріїв. Віце-президент Європарламенту А.Ламбсдорф навіть заявив у коментарі агентству "Джихан", що дії турецького уряду проти свободи ЗМІ загрожують "членству Туреччини в ЄС". Аналогічну стурбованість висловив і державний департамент США.

Однак чи все настільки погано зі свободою ЗМІ в Туреччині, як про це говорять численні і в чомусь поспішні коментарі європейських політиків? Опозиційними до уряду є десятки турецьких ЗМІ. Глибока і в чомусь ірраціональна ворожість Р.Ердогана до Фетхулли Гюлена - засновника руху "Хіцмет", який саме й обвинувачується у прагненні скинути уряд, - не новина для кожного, хто стежить за перипетіями турецької політики.

Ф.Гюлен, у минулому союзник Ердогана, громадський діяч, який є прибічником ідеї мирного співіснування релігій, проте стоїть на позиціях просування ісламу по всьому світу, має мільйони прихильників у Туреччині. Звідси сотні шкіл, заснованих ним як у Туреччині, так і за кордоном, десятки громадських організацій, ЗМІ, проведення регулярних форумів і конференцій, які щедро спонсоруються прихильниками "Хіцмет".

Сам Ф.Гюлен уже багато років живе в США під приводом медичної необхідності, однак злі язики обов'язково скажуть вам, що насправді Ф.Гюлен боїться арешту й переслідувань з боку "заклятих турецьких друзів". Кілька років тому Р.Т.Ердоган принародно запрошував його повернутися на батьківщину, і було це, цілком очевидно, перед черговими виборами. Ф.Гюлен відмовився, а потім, як знову ж перешіптуються на кухнях, підтримав не того або не тих, чим накликав на себе гнів усесильного глави турецького уряду, а тепер і лідера всієї Турецької держави.

Відтоді "Хіцмет" став "паралельною державою" (так у Туреччині називають міфічні підпільні структури, які ставлять собі за мету скинути правлячу партію з трону), школи й організації, які йому належать, піддаються остракізму й закриттю, високих чинів поліції і армії, професуру університетів і урядових чиновників, помічених у симпатіях до Гюлена, повсюдно звільняють, і ось тепер настала черга ЗМІ. У тому ж нелюбимому Р.Ердоганом "Твіттері" незадовго до арештів з'явилися анонімні повідомлення, що список "жертв" включає ледь не 400 осіб, з яких 150 - журналісти. Поки що, як бачимо, обійшлися 31 заарештованим.

Президент Туреччини Р.Т.Ердоган - сильний і авторитарний політик, у цьому ні в кого не може бути сумнівів. Водночас Партія справедливості і прогресу під його проводом виграла дев'ять виборів за останні 13 років, і ніхто у світі не заперечував їх демократичності. У червні наступного року в Туреччині пройдуть чергові парламентські вибори, на яких уперше з 2001 р. лідером правлячої партії виступатиме не Р.Т.Ердоган, а нинішній прем'єр-міністр А.Давутоглу.

Ці вибори вкрай важливі для Партії справедливості і прогресу, яку останніми роками стрясають скандали, пов'язані з Гезі-парк протестами та обвинуваченнями в поголовній корупції членів кабінету. Очевидні складнощі в зовнішньополітичній діяльності (Сирія, Ірак, Україна, Єгипет, Ізраїль, Кіпр, ЄС, США - список більш ніж переконливий) і, як наслідок, погіршення економічної кон'юнктури (цього року Туреччина, схоже, покаже один з найгірших темпів зростання за десятиліття) вимагають відповіді на запитання "хто винен?".

Під час протестів, які розпочалися в стамбульському Гезі-парку, такими були призначені якісь "зовнішні сили" і "бізнес-лобі", "Фейсбук" і "Твіттер", а до того Туреччину стрясали гучні кримінальні справи й арешти високих армійських чинів, яких згодом тихо випустили на волю під різними приводами. Тепер, схоже, настала черга "Хіцмет" та опозиційних ЗМІ.

Дивно, що увага європейських політиків не була прикута до важливішої події, яка сталася минулого тижня. Президент парламентсько-президентської республіки, де є чинний голова правлячої партії та уряду, публічно заявив, що особисто головуватиме на засіданнях кабінету міністрів. Президент А.Гюль такого собі не дозволяв, щоправда, й обраний він був парламентом, а Р.Т.Ердоган - перший усенародний глава держави.

Про його бажання стати президентом Туреччини з повноваженнями американського відомо не перший рік, однак усі спроби провести відповідні закони через парламент успіхом не увінчалися. Те, що відбувається зараз, не що інше, як де-факто об'єднання в одній особі позиції глави держави та уряду, яке поки ще не суперечить, але й не підкріплюється законодавством. "Я не буду звичайним президентом", - заявив Р.Ердоган у відповідь на запити журналістів та опозиційних політиків, тим самим даючи зрозуміти: у турецькому домі може бути тільки один хазяїн. Не виключено, що перед оновленою після серпневих виборів президентсько-прем'єрською командою стоїть завдання не просто виграти чергові вибори, а домогтися такого результату, який дозволив би без огляду на опозицію завершити трансформацію політичної системи Туреччини.

Авторитарну манеру Р.Т.Ердогана часто порівнюють з путінською, завважуючи безліч подібностей. Важко заперечувати очевидне. Дійшло до того, що один з найближчих радників Р.Т.Ердогана в інтерв'ю ЗМІ заявив, що у світі є тільки два з половиною видатні політики, перший - Р.Ердоган, другий - В.Путін, а половина дісталася Б.Обамі, через його легендарну нерішучість.

Водночас неможливо порівнювати рівень розвитку політичної системи Туреччини з російським аналогом "царства". Усе-таки в Туреччині є нехай і слабка, але реальна опозиція, нехай нечисленні, але впливові ЗМІ, можливість проведення мітингів і демонстрацій. Усе-таки в Туреччині є судова система, і на неї поки що зазіхнути не може ніхто. Немає сумніву, що 50 років на шляху в ЄС, хоч скільки б із цього приводу жартував Д.Медведєв, відіграли важливу роль у становленні турецького суспільства та політичної системи - було пройдено величезний і непростий шлях, з багатьма кризами й військовими переворотами.

У жодному разі не виправдовуючи переслідування опозиційних журналістів, гадаю, все-таки слід почекати з висновками. Суди ще не сказали свого слова, і цілком можливо, що вже невдовзі затримані опиняться на волі. Таке вже не раз і не два траплялося протягом останніх кількох років. Демократія в Туреччині постала перед черговим випробуванням, і в інтересах усіх, щоб вона його витримала. Не можна допустити, щоб Туреччина скотилася до рівня РФ. У жодному разі.