"Сітка" Мадуро

Росія шукає способів "забалакати" конкретне рішення стосовно Венесуели, аби за будь-яку ціну зберегти там свого ставленика Ніколаса Мадуро.

Так, Москва готує "примирливу" резолюцію щодо Венесуели в ООН, обговорення і узгодження проекту якої дало б Мадуро можливість оговтатися від тиску венесуельського суспільства і використати цю фору для перегрупування тих сил у країні, котрі залишаються вірними йому.

У Венесуелі встановилося фактичне двовладдя. Кремль з Китаєм і Туреччиною вважають Ніколаса Мадуро легітимним президентом, а США, Канада, більшість країн Латинської Америки та європейських держав - визнають тимчасовим президентом Хуана Гуайдо.

І, хоча Росія наполягає, що будь-яке внутрішньополітичне вирішення кризи у Венесуелі - справа самих лише венесуельців, якраз Москва самочинно наділила себе правом втручатися у протистояння диктаторського режиму з народом.

Але, як заявив голова сенатського комітету з питань збройних сил Джим Інхоф, США можуть втрутитися в ситуацію у Венесулі, якщо Росія розмістить там зброю.

А, на думку нового голови Об'єднаного командування збройних сил США у зоні Центральної та Південної Америки адмірала ВМС США Крейга Фаллера, США не повинні виключати можливість російської військової присутності у Венесуелі. Як наголосив адмірал Фаллер, Росія поводиться як "поранений, ослаблений ведмідь, який просто кидається" на демократичні інтереси в регіоні. "Якщо говорити про Росію, то тут можливо все. Ми бачили, що вони зробили (у Сирії. - В.К.), і думаю, нам треба бути готовими до того, що може статися в майбутньому".

Королівство "кривих дзеркал" венесуельської реальності своєю абсурдністю вже давно перевершило будь-які диктаторські стандарти. Адже, ігноруючи закони економіки та здорового глузду, мадуріанський режим проводить політику підкупу люмпенізованого в процесі тривалого "боліваріанського експерименту" зубожілого населення, яке міцно підсіло на "голку" соціальних подачок.

Nicolás Maduro / Facebook

Режим Мадуро тільки розтягує в часі свою агонію, тоді коли уряд перекидає в соціальні нетрі через так звані місцеві комітети з постачання і виробництва (CLAP) мішки з їжею, а грошові кошти ("бони батьківщини"), які знімаються з його рахунків, використовуються для субсидіювання служб постачання електроенергії, водопостачання, каналізації та громадського транспорту, який працює на майже безкоштовному бензині.

Такі сюрреалістичні позаекономічні підходи тільки провокують стрімке зростання злочинності, поширення незаконного обігу наркотиків, торгівлю та контрабанду субсидійованими товарами. Уряд надає лояльним до нього соціальним прошаркам за дуже низькими цінами безліч товарів, які потім перепродуються на чорному ринку з величезним прибутком.

Таким чином, державні службовці мають безмежні можливості для отримання незаконних вигод, "дивіденди" від яких можуть варіюватися від грошового еквівалента будинку чи автомобіля - до кілограма дуже дефіцитної свинини.

Мадуро через розгалужену мережу надання соціальних подачок конвертує їх у політичну підтримку "соціально близьких" до нього верств населення. Які вже не мислять себе без участі в цій руйнівній для економіки країни абсурдній грі, що тільки поглиблює процес соціальної люмпенізації широких верств населення.

При цьому, хоча міграція найбідніших венесуельців в інші країни триває вже, щонайменше, три роки, вона не є найпоширенішим явищем у маргіналізованих соціальних нетрях, оскільки там існують шляхи до відкритого чи таємного отримання незаконних грошей, що відлякує люмпен-клас від пошуку кращої долі.

У цей "особливий період" мадуріанського правління саме молоді й активні венесуельці "голосують ногами", залишаючи свою державу, в якій вони не бачать власного майбутнього.

Ключовим моментом каталізації кризи у Венесуелі стало те, що притомна частина венесуельського суспільства усвідомлює: ще шість років правління Мадуро означатимуть остаточну катастрофу для їхньої держави.

І хоча Ніколас Мадуро під час своєї інавгурації заявив про "новий початок", однак про що, взагалі, можна говорити, коли чавесисти, які проголосили свою боліваріанську революцію, вже два десятиліття як узурпували владу у Венесуелі! Що ще можна вигребти з попелу популістських обіцянок, які тільки і вміють роздавати послідовники Уго Чавеса, замість послідовної державницької роботи над допущеними помилками?

Біда Венесуели в тому, що її правителі не відчувають на собі згубних наслідків своїх диких експериментів. Тому вони ніколи добровільно не погодяться на можливість структурних змін, що дозволило б бодай якось підвищити жалюгідний рівень життя пересічних венесуельських громадян.

Та коли Мадуро заявляє, що ось тепер він матиме змогу зробити більше для людей, обіцяє "цього разу контролювати ціни", - то в перекладі з мадуріанської мови це означає, що змін чекати не варто. А його режим шукатиме собі прибічників серед нових отримувачів соціальних субсидій, які не розуміють, що від таких позаекономічних дій уряду гіперінфляція у Венесуелі тільки стрімко зростатиме.

Прибічники опозиції справедливо стверджують, що обіцянки Мадуро вмирають відразу ж після їх народження, а дехто навіть глузливо пропонує зібрати антологію з цих президентських обіцянок.

На жаль, опозиція не усвідомила всієї важливості роботи в соціальних нетрях, які сьогодні становлять соціальну базу нинішньої венесуельської влади. Адже, попри своєрідну "перемогу" режиму Мадуро на президентських виборах, його влада все ж має певну соціальну опору у масі вічних субсидіантів, які віддають свої голоси за те, щоб їм не стало жити значно гірше, ніж тепер.

Крайня залежність населення від держави призвела до поширення лівацьких настроїв у найбільш соціально незахищених прошарках венесуельського суспільства. Тому не всі готові до відкритого опору через страх втратити роботу або зазнати репресій. А зникнення виробництва у всіх галузях спонукає мільйони людей до вимушеної еміграції.

Мадуро не готовий скинути "ідеологічний баласт" Уго Чавеса. Проте двовладдя не триватиме вічно, й наступним етапом протистояння чавесистів із народом може стати антиболіваріанська революція.

Замороження рахунків уряду Мадуро за кордоном стане детонатором таких революційних змін. Оскільки у влади різко зменшиться можливість виконувати мінімальні соціальні зобов'язання перед своїм населенням.

Нині Венесуела має двох президентів, але позиція Хуана Гуайдо теж дуже уразлива. Оскільки Мадуро досі контролює армію та сили безпеки, а це означає, що в будь-який момент Гуайдо може бути заарештований або муситиме утікати з країни й шукати політичного притулку в Колумбії чи Бразилії.

Проте час грає не на Мадуро. Ахіллесова п'ята режиму - видобуток нафти, що знизився до половини від свого піку в 1997 році і має тенденцію до дальшого зниження. Нині США закуповують 35% венесуельської нафти. Більшість не купленого американцями може бути продане в інші країни, можливо за нижчою ціною і з вищими витратами на транспортування. Але якщо у Вашингтоні вирішать припинити нафтові справи з Каракасом, то чавесистам буде дуже непросто знайти заміну експорту до США.

Одним із варіантів уникнення громадянської війни у Венесуелі могло б стати взяття під контроль нафтових свердловин та родовищ об'єднаними військовими силами латиноамериканських країн. А доходи від продажу цієї нафти мали б надходити на рахунки уряду тимчасового президента Хуана Гуайдо і використовуватися для потреб венесуельців.

Juan Guaido / Facebook

Світова спільнота мусить зробити все необхідне, щоби припинити страждання венесуельського народу. Колись найбагатша латиноамериканська нація страждає від голоду, а громадяни Венесуели не можуть отримати мінімального медичного обслуговування. Адже Мадуро, на відміну від царя Мідаса, все, до чого доторкнеться, перетворює на злидні і страждання.

Два десятиліття економічної війни політичної мафії Чавеса-Мадуро з венесуельським народом показали, що злочинний режим здатен триматися за владу до останнього. Для режиму Ніколаса Мадуро, який перебуває в агонії, надважливо зберегти лояльність усіх вищих військових чинів. Адже саме вони у критичний для Венесуели момент здатні вирішити долю держави.

Виступаючи в понеділок у Міжнародному університеті Флориди перед аудиторією, в якій домінували іммігранти з Венесуели, Куби та інших латиноамериканських країн, президент США Дональд Трамп закликав венесуельських військовослужбовців перейти на бік лідера опозиції Хуана Гуайдо, визнаного тимчасовим главою держави.

Дональд Трамп попередив: "Ви не зможете знайти безпечної гавані, у вас не буде шляху для відступу. Ми б хотіли мирного переходу влади, але всі варіанти дій залишаються відкритими". Президент також проголосив: "Новий день настає для Венесуели. Соціалізм обіцяє успіх, але продукує злидні".