СИЛА ПОДРАЗНЕННЯ

Минулої п’ятниці Київ пригрозив пальчиком Варшаві. І заодно викликав невеличкий переполох у Будапешті. А все через ситуацію, що склалася навколо приватизації польського металургійного комбінату Huta Czestochowa. Перебуваючи в Запоріжжі, Віктор Янукович на прес-конференції заявив, що «ІСД» брав участь у приватизації кількох закордонних підприємств. Зокрема в Угорщині. І там не було жодних перешкод — рішення прийняте. І тепер Угорщина каже: давайте ми будемо вашим послом у ЄС замість Польщі, якщо Польща дискредитує Україну».

Така емоційна заява більш властива політологу, ніж прем’єру. Сум’яття викликала не стільки некоректність сказаного Віктором Януковичем. По суті, ця фраза не більш безтактна, ніж заява заступника міністра держмайна Польщі Анджея Шараварського про «вищу лігу металургії» та «випадкових інвесторів». Та багато хто в Києві (та й не тільки) намагалися зрозуміти, що ж насправді означають слова Януковича: намір переглянути відносини з Польщею, бажання в такій своєрідній формі надавити на поляків чи це просто спонтанна та емоційна реакція на поразку близької до українського прем’єра структури? Викликало запитання й інше: чи справді Будапешт у такій формі запропонував свої послуги Києву? Чи це своєрідне трактування українським прем’єром угорської позиції щодо євроінтеграційної політики України?

За нашою інформацією, Варшава не схильна надавати великого значення цим словам Віктора Януковича, відносячи їх на рахунок праведного невдоволення українського уряду в цілому і прем’єра зокрема відсутністю прозорості в ухваленні рішення по приватизації Huta Czestochowa. Сумніваються у Варшаві й у тому, що угорці запропонували українцям відмовитися від послуг поляків з представлення інтересів нашої держави в Європейському Союзі. Тим паче, як справедливо зазначають поляки, такої офіційної посади в Євросоюзі немає. Як говорили наші польські співрозмовники, «це жест суто доброї волі, коли одна країна неофіційно лобіює інтереси іншої в будь-яких міжнародних організаціях».

У свою чергу, у нас склалося враження, що угорці щиро здивувалися, почувши з Запоріжжя, ніби вони запропонували українцям, щоб Будапешт став для Києва послом у Європейський Союз замість Варшави, так би мовити, «мені не сказавши, мене оженили». Угорські політики часто кажуть про те, що їхня країна «підтримує і підтримуватиме європейські та євроатлантичні устремління України». Та це зовсім не означає, що Будапешт згодний стати представником Києва в ЄС.

І, тим паче, угорці не збираються заміняти поляків. Угорщина готова нарівні з Польщею та іншими сусідами України сприяти нашій країні в реалізації євроінтеграційного курсу. Адже Будапешт також зацікавлений у стабільному та прогнозованому демократичному сусіді. Не випадково восени минулого року була створена австро-угорська ініціатива, покликана сприяти просуванню нашої країни в Європейський Союз. (Зауважимо, що до цієї «габсбурзької» ініціативи планують приєднатися і британці.) Та угорці не збираються виходити за ці рамки. Досить сказати, що якщо Варшава, будучи членом Північноатлантичного альянсу, уже нині готова підтримати приєднання Києва до Плану дій щодо членства в НАТО, то Будапешт має намір сформувати свою позицію після того, як остаточно визначаться найвпливовіші члени цього євроатлантичного клубу.

Отже, оцінюючи висловлення Януковича, угорська сторона вважає, що воно має емоційний характер і, швидше за все, мало на меті натиснути на поляків. Судячи з усього, угорці та поляки праві у своїй оцінці заяви українського прем’єра: після ейфорії, яку відчули українці, вигравши тендер в Угорщині з покупки 79,48% акцій металургійного комбінату Dunaferr, такий «облом» у Польщі... Фраза Януковича швидше відбиває психологічний стан представників донецького регіону і деяких членів українського уряду після ухвалення рішення польським міністерством держмайна з Huta Czestochowa, ніж справжній намір Києва переглянути відносини з Варшавою. З іншого боку, не можна виключити і того, що фраза Януковича — усвідомлення Києвом тієї істини, що необхідно мати кілька країн-лобістів у Центральній та Східній Європі, а не сподіватися лише на одного партнера. Нехай навіть він і відчуває до Україні певні сентименти. У будь-якому разі, деякі центральноєвропейські країни — Литва, Словаччина, Угорщина та якоюсь мірою навіть Румунія — готові взяти на себе таку роль.