Сербський анклав у Косово: можливість гарячого конфлікту

Минулого тижня в інтерв'ю Deutsche Welle лідер Косово Хашим Тачі заявив, що бачить безпосередню загрозу для територіальної цілісності своєї держави з боку Сербії.

Тачі стверджує, що серби відправляють зброю і військових у невеличкий анклав на півночі Косово, де проживає в основному сербське населення, щоб дестабілізувати регіон за сценарієм Донбасу. Крім того, за твердженням президента республіки, в цьому анклаві "є росіяни, які тісно співпрацюють з Белградом. Вони не носять форми, але добре озброєні і керуються вказівками безпосередньо з Белграда". Це, звісно, відразу нагадує про "зелених чоловічків", яких Росія активно використовувала в Криму, а потім і в Донбасі.

Ситуація на Балканах після тривалого періоду відносного затишшя, схоже, входить у фазу загострення. Нагадаємо, минулого року в Чорногорії було розкрито план державного перевороту, в якому влада також звинувачувала сербів, що співпрацюють з Росією. Але тоді і серби підтвердили існування такого угруповання і взагалі заявили, що знайшли схованку з важкою зброєю неподалік будинку сербського прем'єра Олександра Вучича, стверджуючи, що ця група планувала замах на його життя. Після цього від Вучича пролунали заяви про те, що на території Сербії діють агенти розвідок "як західних, так і східних країн". Для сербської політики, в якій антиросійські настрої не знаходять особливої підтримки, це дуже жорстке висловлювання.

Якщо вважати, що в тому випадку влада Сербії лише відводила від себе підозру, демонструючи, що їхня країна була такою ж потенційною жертвою, як і Чорногорія, або припустити, що принаймні чорногорська частина плану терористів була відома Сербії, то вимальовується цікава картина - приховане використання Белградом за допомогою Москви збройних груп для спецоперацій на теренах колишньої Югославії. Зокрема, на територіях, що входили до складу держави Сербія і Чорногорія ще зовсім недавно (хоч у випадку Косово можна говорити лише про формальний статус). Поведінка, яка вельми нагадує звички московського "старшого брата". Як тут не згадати, що організатор чорногорського плану - сербський націоналіст Олександр Сінделіч - має зв'язки з російським Міноборони.

Нагадаємо також, що серби недавно здійснили вельми масштабну провокацію проти Косово. Широко розрекламована акція з відновлення після 18 років залізничного сполучення між Сербією і Косово здавалася деяким спостерігачам жестом примирення. Однак поїзд, що вийшов з Белграда, зовні був розмальований гаслами "Косово - це Сербія", а всередині - зображеннями сербських православних монастирів і церков.

Жестом примирення ця дія аж ніяк бути не могла. Річ у тому, що поїзд з Белграда вирушив до Мітровиці, міста на півночі країни, же живуть переважно серби. Косовська влада виступила проти цієї акції і розгорнула на кордоні загін сил спеціального призначення. У відповідь, за наказом Вучича, поїзд зупинили в сербському місті Рашка (який символізм!), заявивши, що косовари погрожували знищенням залізничного полотна, якщо поїзд спробує проїхати на територію Косово. Загалом така реакція Приштини була цілком передбачуваною - і коли президент Сербії Томіслав Ніколіч заявив пізніше, що "ми були на грані зіткнень" і "Косово хоче війни", цілком очевидно, що він лукавив.

Сербія, звісно, категорично відмовляється визнавати суверенітет Косово, стверджуючи, що відокремлення цієї території 2008 року не мало жодних правових підстав. Проте Косово визнане як незалежна держава 110-ма зі 193-х країн світу і де-факто є такою. Останнім часом зроблено значні символічні кроки до міжнародного визнання республіки. Так, навесні минулого року Федерація футболу Косово стала членом Європейської і Всесвітньої асоціації футбольних федерацій (УЄФА і ФІФА), незважаючи на протести деяких європейських країн. Також Косово як "територія" виступає як сторона переговорів щодо Угоди про асоціацію та безвізовий режим з Європейським Союзом, незважаючи на те, що п'ять з 28 країн-членів ЄС Приштини не визнають. Це Греція (очевидно, щоб уникнути конфліктів з сербськими партнерами), а також Кіпр, Румунія, Словаччина - тобто країни, які мають або мали в недавньому минулому територіальні суперечки з сусідами; й Іспанія, для цілісності якої, з урахуванням амбіцій Каталонії і Країни Басків, косовський прецедент є вкрай тривожним.

Якщо Косово отримає безвізовий режим з Євросоюзом (що дуже ймовірно), це може стати неабияким ударом по політичному впливу Сербії на цій території. Річ у тому, що на півночі Косово проживають близько сотні тисяч сербів; тривалий час на цій території існували паралельні сербські органи влади. Лише 2013-го Брюссельська угода між Белградом і Приштиною закріпила повноваження влади Косово на цій території, з деякими особливостями представництва сербів у правоохоронних і судових органах.

Більшість жителів північної частини Косово свого часу відмовилися отримати документи, видані Приштиною, через що тепер змушені користуватися документами, виданими Координаційною адміністрацією МВС Сербії. На відміну від звичайних сербських паспортів, ці документи видаються жителям північного Косово і не дають права на безвізовий в'їзд у зону дії Шенгенської угоди. Якщо таке право буде надано косоварам, багато сербів захочуть поміняти паспорт - власне, вже відомо про приблизно сотню охочих, а коли безвізовий режим буде запроваджено, їх напевне стане набагато більше.

Це зменшить вплив Белграда на північних територіях Косово - такі серби будуть уже повністю інтегровані в життя республіки, і чим далі, тим імовірніше, що свою батьківщину вони вважатимуть виключно історичною. Хоча 2013-го, при укладанні Брюссельських угод, Белград і Приштина офіційно заявили, що не хочуть заважати одне одному у процесі євроінтеграції, але очевидно, що деякі інтеграційні кроки Косово сербська влада може вважати у перспективі невигідними для себе.

Утім, річ не тільки в безвізовому режимі. Цілком можливо, президент Косово каже правду, і в північну частину країни справді поставляється російське обладнання, і там справді розгортаються російські загони (які, звісно ж, діятимуть під виглядом сербських борців за свободу - від часів "льотчика Лі Сі Цина" змінилося не так уже й багато). Тоді це може бути "промацування ситуації", до якого Росія часто вдається перед масштабним втручанням.

Або ж Москва просто йде на ескалацію напруги в міжнародних відносинах, використовуючи для цього своїх сербських союзників. По суті, Росія займається зараз тим, у чому російські аналітики тривалий час наполегливо звинувачували США, - організацією керованого хаосу в безпосередній близькості від кордонів геополітичних противників. Очевидно, це бачення дій США свого часу захопило уми кремлівських лідерів (або ж вони вирішили його використати для виправдання протистояння з Заходом), оскільки завуальовані й не дуже звинувачення Штатів у подібній стратегії щодо Росії з їхніх вуст звучали неодноразово.

Загострення протистояння на кордоні ЄС, судячи з усього, поставить нові політичні виклики перед європейськими політиками і додасть очок тим, хто говорить про необхідність співпраці з Путіним для досягнення миру й стабільності. Цілком можливо, навіть за відсутності відкритого конфлікту (і вже тим більше, якщо дійде до нього) посиляться міграційні потоки в Європу, що також зіграє на руку тим, хто "розуміє Путіна" в Європі.

Якщо ж спалахне відкритий конфлікт, він напевне перекинеться й на інші балканські території - зокрема, неминучим буде протистояння між боснійцями і боснійськими сербами. Останні, до речі, минулого року також домоглися важливої перемоги: за результатами референдуму в Республіці Сербській зберегли статус 9 січня як національного свята - Дня державності, - незважаючи на ухвалу боснійського суду. Начебто питання й незначне, але сам прецедент непокори суду Боснії і Герцеговини тривожний і може розглядатися як такий, що підриває Дейтонські угоди, які встановили мир і якусь подобу стабільності в країні.

Торік Белград домовився з Москвою про масштабні для цієї держави військові поставки - зокрема, до Сербії прибуде ескадрилья з десяти МіГ-29, триває обговорення закупівель бронемашин. Ці факти вписуються як у гіпотезу про можливий військовий конфлікт, який Росія хоче ініціювати на Балканах, так і про ескалацію, яка, заполонивши інформаційний простір, не повинна, однак, дійти до гарячої фази.

Важливо зазначити, що недавно висловлена ​​позиція нового міністра оборони США Джеймса Меттіса з приводу Косово, яка містила ідею надати мандат на дії для захисту безпеки території республіки косовським збройним силам, зустріла досить теплу реакцію у Приштині і холодну - в Белграді. Деякі сербські аналітики стверджують, що Меттіс, який сказав це на слуханнях у Сенаті до свого затвердження, зайняв "яструбину" позицію тільки для того, щоб отримати посаду. Але складно собі уявити легендарного американського генерала, відомого як яструба, в ролі голуба, який під цього яструба лише маскується.

Разом із тим дуже багато залежатиме від реакції на балканську ситуацію Дональда Трампа і держдепу, який після звільнення більшої частини керівних співробітників управляється Трампом і новим очільником Держдепу Тіллерсоном фактично в ручному режимі. Деякі серби сподіваються, що нова американська адміністрація у зв'язку із загальним ізоляціоністським курсом не займатиме активної позиції у питанні захисту Косово і, можливо, навіть заплющить очі на збройний "захист сербських співвітчизників". Не виключено, що Росія свідомо підіграє цим амбіціям. Мета проста - як і у випадку з ескалацією в Україні, випробувати реакцію Заходу після зміни адміністрації у Вашингтоні. І, щоб зрозуміти, наскільки ймовірні подальші агресивні дії з боку Росії, нам залишається лише чекати цієї реакції і сподіватися, що дипломатичні відповіді Москві будуть не менш однозначними і жорсткими, ніж раніше.