Що Європі робити з Росією?

Тімоті Гартон ЕШ, професор європейських досліджень Оксфордського університету

Домінік МУАЗІ, старший радник Паризького інституту міжнародних відносин

Олександр СМОЛЯР, президент варшавського Фонду імені Стефана Баторія,
науковий співробітник Паризького національного науково-дослідного центру.

Напередодні саміту «великої вісімки», що відкривається днями в Санкт-Петербурзі, Європа постала перед необхідністю прийняти важливе, але дуже делікатне рішення: як же їй усе-таки ставитися до Росії? Чи подадуть сигнал довіри державі, яка відроджує свою могутність і без енергетичних ресурсів якої нам не обійтися, а чи Європа зволіє продемонструвати свою недовіру режимові, авторитарні замашки якого нині очевидніші, ніж будь-коли? Десять років тому для європейців було актуальним гасло: «Наймімо Росію, якщо зможемо, чи стримуймо її, якщо це так уже необхідно». Сьогодні баланс сил між Росією і Європою помітно змінився. Росія знову набула почуття власної гідності і впевненості в собі, тоді як Європа опинилася у глибокій кризі. Оскільки в сьогоднішньому світі більше Росії і менше Європи, питання для європейців полягає не в тому, щоб «втягнути Росію в Європу», а в тому, як «спаруватися з Росією», як точно зазначив відомий російський експерт Дмитро Тренін.

Євросоюз паралізований своєю нездатністю вибратися з трясовини, в якій він опинився після рішучого французького і голландського «ні» євроконституції. Тепер протягом кількох наступних років про нього судитимуть не з того, як він виглядає, а з його реальних дій. Чи змінив Європейський Союз життя своїх громадян на краще, і чи чути голос Європи у світі?

У такому разі як нам поєднати бажання Європи поширювати свої цінності у світі з необхідністю забезпечити приплив енергоресурсів для її економіки? Європейська політика щодо Росії — одне з найважливіших і найнагальніших завдань для Союзу, і вона стоїть на перетині цих двох природних устремлінь.

Першорядність цього завдання стає ще більш очевидною, якщо ми поглянемо на історію відносин між ЄС і Росією. Правду кажучи, в нас узагалі не було загальноєвропейської політики щодо Росії. Тільки політика окремих держав. А вона, як це добре ілюструвалося на прикладі найбільших європейських держав, занадто часто була варіаціями на тему умиротворення. І сьогодні ми все ще є свідками перегонів між європейськими країнами за право стати фаворитом Москви і мати пільговий доступ до російського газу. Понад те, сьогодні ми маємо справу з Росією, яка сприймає своє членство у «великій вісімці» як щось самоочевидне. Хоча Європа спочатку розглядала його просто як аванс країні, котра, здавалося, стоїть на шляху перетворення у велику демократичну державу.

Європейському Союзові час уже розробити справді європейську політику щодо Росії. Прямуючи до довгострокового стратегічного партнерства зі своїм гігантським євразійським сусідом, ЄС має без вагань вимагати від Росії дотримання трьох простих умов. Ці стратегічні вимоги важливі не лише для майбутнього європейського континенту, а й для добробуту самої Росії.

Перша з них полягає в тому, що Росія мусить дозволити своїм сусідам самим визначати своє майбутнє. У сьогоднішньому світі не повинно бути ніяких сфер впливу. Епоха Ялти вже позаду. Ялта має залишатися всього лише чудовим приморським містом у незалежній демократичній Україні. Неоімперські форми втручання у справи таких держав, як Білорусь, Україна, Молдова або Грузія, не лише є анахронізмом, а й шкодять відносинам Росії і Європейського Союзу. Всупереч заявам російських офіційних осіб, війна у Чечні триває, і поведінка там російських військових, м’яко кажучи, викликає чимало запитань.

Другу вимогу можна висловити класичною формулою «pacta sunt servanda» — договори мають дотримуватися. Договори щодо енергопостачання мають бути чіткими та обов’язковими, і вони повинні виконуватися. І не в останню чергу заради економічного майбутнього самої Росії у нашу добу глобалізації. Так, нині Росія входить до «великої вісімки», тоді як Індія — ні. Проте для більшості акціонерів європейської сталеливарної компанії Arcelor компанія, очолювана індійцем Лакшмі Мітталом, – надійніший і більш передбачуваний партнер для злиття, ніж російська «Северсталь». Влада передбачає відповідальність. Саме тому, що Росія є енергетичною наддержавою, вона повинна використовувати свою владу відповідально. Росії негоже шантажувати Європу заявами про те, що Москва розвиватиме тісніші відносини з країнами Далекого Сходу, Південної або Південно-Східної Азії, якщо європейці й надалі поводитимуться як занадто вимогливі, зарозумілі партнери. Енергетичний кран не можна то відкривати, то закривати, а ціни — знижувати чи підвищувати безпідставно, з політичних причин.

Третя стратегічна вимога до Російської Федерації — забезпечити мінімальні стандарти права і політичної влади всередині власних кордонів. Ніхто не очікував, що Росія стане взірцем парламентської демократії за одну ніч, але ми сподівалися, що вона принаймні не скочуватиметься до пострадянського авторитаризму. Наскільки європейці і всі російські енергетичні партнери очікують від Росії передбачуваного «верховенства енергетичного права», настільки громадяни РФ очікують мінімальної поваги до своїх прав і юридичного захисту з боку своєї держави. Неурядові організації повинні мати можливість виконувати свої функції в умовах громадянського суспільства, а ЗМІ повинні стати по-справжньому незалежними. Концепція «суверенної демократії», або «керованої демократії», яку просуває Путін, нагадує нам уже відому концепцію «народної демократії». Чим сильніше ви вдосконалюєте концепцію демократії, тим більше ви ризикуєте отримати протилежний результат. Як у тому старому анекдоті: між звичайною і народною демократією така ж різниця, як між каналом і каналізацією.

Висуваючи ці стратегічні вимоги до Росії, європейці повинні керуватися власними цінностями і дотримуватися своїх інтересів. Виконання цих вимог, безперечно, в інтересах російського народу. Європі більше, ніж будь-кому іншому, потрібна стабільна, законослухняна, демократична Росія.

Вже цього тижня членство у «великій вісімці» дасть правителям теперішньої Росії місця вгорі списку світових лідерів — позицію, яку колись займали російські царі. Тож давайте допоможемо Росії підтвердити, що вона відповідає цій честі за вищими стандартами нашого часу.