Перемога Сильвіо Берлусконі відкриває нову сторінку політичної історії Італії. Він з тріумфом повертається до влади, котру втратив два роки тому. Можна по-різному ставитися до Берлусконі, але навіть його затяті противники не можуть не визнати, що за вибуховою сумішшю публічної поведінки цього політика, популізмом, намаганням за будь-яку ціну привернути симпатії виборців та часто сумнівними методами досягнення поставлених цілей криється непересічна особистість, яка мала і має неабиякий вплив на майбутнє Італії.
Втретє перевтілюючись у прем’єр-міністра, Сильвіо Берлусконі мало схожий на свою подобу втілення 1994 року, коли він уперше прибув до урядової резиденції — палаццо Чігі. Тоді Берлусконі був підприємцем, «переміщеним» у політику, а тому ставив завдання вивести підприємництво на пріоритетне місце. Тепер же він політик, а не підприємець, і його бачення ситуації та потреб Італії сягає значно далі, ніж його інтереси чотирнадцятирічної давності. Під час виборів два роки тому виборці змусили Берлусконі поплатитися за невиконану обіцянку зменшити податки. Ніби підігравши «Дону Сильвіо», Романо Проді теж не тільки не зменшив податків, а підняв їх, що дало електорату підстави зробити висновки не на його користь.
Проте Берлусконі усвідомлює, яку відповідальність накладає на нього повернення у прем’єрське крісло. Впливова італійська газета La Repubblica наводить його слова: «Я схвильований, бо управляти власною країною — це честь для мене, але водночас і стурбований, тому що ситуація, якою ми мусимо управляти, є складною на міжнародному рівні, а ще більше — у нас у країні: достатньо подивитися, що зроблено урядом за останні два роки». На відміну від попереднього прем’єрства Сильвіо Берлусконі, нині за ним уже не тягнеться шлейф відкритих судових справ. Усі раніше порушені на сьогодні вже розглянуто і закрито. А отже, для просування програми його реформ — широкий шлях і зелене світло. Позитивом є й те, що вперше вдалося домогтися успіху блоку Берлусконі «Народ свободи», який здобув абсолютну більшість. Це забезпечує прем’єру свободу дій. Адже втретє очоливши уряд, Берлусконі вимушений просто-таки засукати рукави, аби впоратися із численними проблемами Італії. Втім, можна говорити і про певні позитиви. По-перше, Італія сьогодні дедалі більше нагадує інші європейські демократичні держави з чотирма-п’ятьма партіями в парламенті, а не з понад двадцятьма, як це було до цих виборів. По-друге, 71-річний магнат Берлусконі, попри його спірну й популістську політику, більше не є «аномалією» у великій політиці, а законною силою, з якою потрібно рахуватися. По-третє, одним з найбільш вагомих аспектів тріумфу Берлусконі стало те, що перемоги було досягнуто, не вдаючись до надмірних обіцянок, як це він робив у своїх попередніх виборчих кампаніях.
Можна сказати, що це подвійна перемога Сильвіо Берлусконі. Він провів блискучу виборчу кампанію, не обіцяючи італійцям жодних чудес. Якщо й обіцяв знижувати податки та підвищувати пенсії, то водночас не приховував, що в майбутньому на Італію чекають економічні труднощі, а на його виборців — непрості часи. Повернення Берлусконі відбувається в реалістичних координатах і не передбачає застосування «чарівної палички».
Одним з головних завдань прем’єра під час його третьої каденції стане боротьба з незаконною імміграцією. «Перше, що ми повинні зробити, — наголосив Берлусконі, — це закрити кордони». Крім іншого, він твердо пообіцяв, що використає свою більшість, аби запустити економічні реформи і кинути виклик злочинності. Після «закриття» кордонів та ідентифікації іноземних громадян, котрі, не маючи роботи, змушені в незаконний спосіб забезпечувати собі прожиття, прем’єр-міністр планує здійснити другий крок — створити з поліцейських «армію добра», яка б захищала італійців від «армії зла».
Прем’єр прагне розпочати виконання своєї програми з якнайшвидшого вирішення нагальних проблем своєї країни. У кабінеті Берлусконі буде всього 12 міністрів (у Романо Проді їх було 25), чотири з них — жінки. Скорочення числа міністерських посад є першим кроком до перемоги в оголошеній під час виборчих перегонів війні проти бюрократії. Крім того, заплановано щорічно зменшувати фінансування державної бюрократії.
Сьогодні Італія дуже потребує жорстких структурних реформ. Потрібно розв’язати багато серйозних проблем у таких сферах, як освіта, транспорт, пенсійне забезпечення, а також розпочати конституційну реформу. Очевидно, що для вирішення завдань модернізації країни Берлусконі будуть потрібні тверда політична воля і неухильний рух до наміченої цілі. Лише в такому разі можна змінити ситуацію з катастрофічними економічними показниками та низькою продуктивністю праці. Адже значний дефіцит державного бюджету ускладнює ситуацію не тільки на внутрішньому ринку Італії, а й у всій єврозоні. Лише рішучість Берлусконі на шляху до реалізації масштабних реформ у цих сферах дасть змогу подолати чинники ризику для італійської держави.
Чи можна сьогодні говорити взагалі про згортання демократії в майбутньому розвитку Італії? Адже молоде покоління виборців Італії вважає, що для голови виконавчої влади цілком нормально бути одночасно й власником найбільшої медіаімперії в країні. Декому навіть вибір італійського електорату бачиться як жарт демократії. Адже під час попереднього прем’єрства Берлусконі неодноразово використовував закон для уникнення покарання і власного збагачення, і це на тлі спадів в економіці країни. Та й узагалі чи можна уявити собі таку форму демократії, яку запровадив в Італії Сильвіо Берлусконі: коли той, хто володіє великою кількістю засобів масової інформації, використовує їх для отримання державної посади? І чи розуміють ті, хто масово проголосував за таку персону, що його головна зброя — несвобода слова?
Проте найбільшим викликом для процвітання Італії є політична корупція та організована злочинність. Не викорінивши цих найбільших пороків сучасного італійського суспільства, важко переконати когось у тому, що зміни на краще таки вдасться зреалізувати. Втім, вважають деякі італійські експерти, найкращий «провісник» майбутньої поведінки прем’єра — його колишні здобутки. І що тут можемо чекати від Сильвіо Берлусконі — знову популістських обіцянок вирішити ключові проблеми країни, як-от безробіття та застій в економіці? Тим часом, якщо пригадати, якими були попередні пріоритети Берлусконі на посту прем’єр-міністра, не важко помітити, що це було створення сприятливих умов для своїх друзів, а економічна реформа — лише приводом для лобіювання законів, котрі забезпечували б їм економічне зростання. Як каламбурять італійські жартівники, головне не те, що Берлусконі може зробити для Італії, а те, що Берлусконі може зробити для Берлусконі.