РОЗШИРЕННЯ ЄС КРІЗЬ ЩІЛИНУ ІРЛАНДСЬКОГО РЕФЕРЕНДУМУ

Офіційну рекомендацію Європейської комісії з прийому 10 нових членів ЄС, оприлюднену минулого тижня, було зустрінуто з великим ентузіазмом. Незадоволеною залишилася хіба що Туреччина, яка до списку першочергових претендентів так і не потрапила, проте удостоєна дворазового збільшення фінансування на доведення своїх параметрів до стандартів, необхідних для вступу в ЄС у майбутньому. При цьому загальний ентузіазм, за зовнішніми ознаками, зовсім не затьмарюється тією невизначеністю, що склалася в ЄС напередодні повторного референдуму в Ірландії.

Законодавчі основи майбутнього розширення ЄС, закладені Ніццьким договором, передбачають обов’язкову ратифікацію його положень усіма 15 дійсними членами Союзу. 14 із них договір уже ратифікували. І тільки Ірландія, єдина з цих країн, чия конституція вимагає проведення референдуму для прийняття такого важливого рішення, із цим завданням поки що не впоралася. Перший референдум дав негативний результат. І, попри те, що брали участь у ньому лише 35 відсотків ірландців, 54 відсотки «чорних куль» виявилися досить серйозним випробуванням при тестовому прогоні локомотива процесу розширення.

З часу проведення першого референдуму, який відбувся у червні минулого року, як ірландські, так і брюссельські політики виконали велику роботу. Започаткували її, як водиться, соціологічні опитування. Власне, і без них було зрозуміло, що найбільшу стурбованість в ірландців викликає перспектива втрати свого традиційного військового нейтралітету, що є автоматичним наслідком реалізації пункту договору, укладеного в Ніцці, який передбачає створення єдиних сил швидкого реагування. Крім того, ірландців дуже хвилює питання розчинення їх не надто вже потужного голосу в загальному хорі голосів розширеної організації, а також необхідність перерозподілу фінансових потоків, більша частина яких має ринути у східному напрямку. Та й певне гальмування навальної ірландської економіки, що простежується в останні роки, сприяло зростанню кількості противників ратифікації договору.

Відразу ж після проведення першого референдуму уряд Ірландії вустами міністра закордонних справ Брайана Коуена заявив про свою непохитну підтримку політики ЄС у питаннях розширення і запевнив Брюссель, що докладе всіх зусиль для усунення перешкод на шляху розширення. Тим паче що такий прецедент уже був. При ратифікації Маастрихського договору 1992 року про запровадження євро референдум з цього питання провели лише в Данії. І спершу він теж дав негативний результат. Проте невдовзі, завдяки потужній пропагандистській кампанії, було отримано саме ту відповідь, якої й чекали.

Весь минулий рік на ірландців чинили постійний, але дуже обережний тиск. Насамперед той факт, що думку третини населення чотиримільйонної країни було протиставлено рішенням урядів набагато більших держав, дуже потішив самолюбство ірландців. Потім їм нагадали про те, наскільки благотворними виявилися результати вступу в ЄС для самої Ірландії. Бідна країна, що ледь виднілася в затінку могутньої Великобританії, після вступу в Союз отримала вихід на нові ринки, істотну політичну і фінансову допомогу. Завдяки цьому її розвиток став настільки бурхливим, що вже на 2006 рік, за прогнозами економістів, із реципієнта фінансової допомоги вона перетвориться на її донора. Тому як Брюссель, так і Дублін тактовно, але досить наполегливо нагадують ірландцям, що відповідати на добро чорною невдячністю не личить нації, яка шанує себе, і не слід позбавляти інші країни того шансу, яким так чудово скористалися самі ірландці. Як відомо, відмовляти найлегше незнайомцям. Тому протягом усього року по всій країні проводилися різні виставки й культурні заходи, покликані краще ознайомити ірландців із життям країн — кандидатів на вступ до ЄС. Одну з таких фотовиставок під назвою «Образи нової Європи», яка нещодавно завершила свою роботу в Дубліні, відвідав міністр Ірландії з проблем європейської інтеграції Пітер Хейн. Він висловив тверду впевненість у тому, що всі перешкоди на шляху розширення усунуть, і запевнив журналістів, що уряд навіть не розробляв запасного варіанта на випадок повторного негативного результату, оскільки цілком переконаний — ірландці зроблять гідний вибір.

Не меншу впевненість у благополучному розв’язанні складної колізії демонструють у Брюсселі. Там теж кажуть, що альтернативних варіантів, які передбачають можливість негативного результату референдуму, не підготовлено. Проте тим проблемам, які висвітлив перший ірландський референдум, приділено щонайсерйознішу увагу. Зокрема у Конституціональному конвенті (він має розробити начерки нової архітектури розширеного ЄС) дедалі більше схиляються до ідеї двох’ярусної конструкції. Її внутрішній кістяк, представлений насамперед Францією та Німеччиною, буде побудовано за принципом федералізму, що передбачає тісніше переплетення несучих конструкцій. А країни, які не хочуть брати участь у всіх проектах Євросоюзу, зможуть вибрати для себе найприйнятнішу конфігурацію зчленування з цим кістяком. Власне, саме за таким принципом ЄС функціонує вже нині, хоча б стосовно запровадження єдиної валюти, яку Великобританія в себе досі так і не запровадила. Більше того, уряд Тоні Блера досі не може зважитися на проведення референдуму щодо її прийняття, оскільки не цілком упевнений у позитивному результаті. Отож така конструкція може гарантувати й Ірландії збереження її традиційного військового нейтралітету. Щоправда, для її побудови все одно потрібен позитивний результат повторного ірландського референдуму.

Власне, саме питання проведення національних референдумів при прийнятті рішень загальноєвропейського масштабу потребує, на думку багатьох політиків, перегляду. Причому не тільки в Ірландії. Проблеми розширення насправді настільки складні, що від обивателів уже не чекають повного їх розуміння. Як уїдливо зазначив часопис Economist, якби питання вступу Німеччини свого часу винесли на референдум, то сумніватися в негативному результаті не довелося б — адже позитивне рішення означало б зростання цін на банани.

І все ж підстави сподіватися на «правильний» результат повторного референдуму, призначеного на 19 жовтня, схоже, справді є. Результати опитувань громадської думки ірландців свідчать, що відсоток готових сказати «так» сягнув 44 (проти 29 ще місяць тому). До того ж саме ірландці найвище оцінили наслідки членства своєї країни в ЄС — благотворними їх назвало 86 відсотків населення країни, проти 47 у середньому по Союзу. Отож, можливо, необхідності в підготовці запасних варіантах справді не було.