Російський бунт

Підрозділи внутрішніх військ на московських вулицях, багатотисячні мітинги прихильників провладної «Единой России» та прихильники опозиції - такою є російська столиця через кілька днів після парламентських виборів. Пристрасті киплять не тільки в Москві, а й у провінції, де учасники мітингів обвинувачують владу в масових порушеннях та фальсифікації підсумків голосування на користь «партії шахраїв і злодіїв». Ідеться про «каруселі», вкидання бюлетенів, тиск на виборців, видалення спостерігачів. Масові свідчення підтасувань під час виборів можна побачити в Інтернеті. Про велику кількість порушень заявляють і спостерігачі ПАРЄ та ОБСЄ.

Хоча відомі політики закликають Кремль скасувати результати виборів або хоча б переглянути підсумки голосування, влада не збирається цього робити. Що підкріплює сумніви в легітимності виборів і спричиняє зростання протестних настроїв. І хоча російське керівництво не втрачає контролю над ситуацією, чому сприяє й загальна апатичність населення, для Кремля й передусім для Володимира Путіна, який готується офіційно перебрати в 2012 році кермо влади в Росії, те, що відбувається нині, - тривожний сигнал. Адже масові акції протесту ставлять під сумнів основи путінського режиму - стабільність і керованість суспільства. Не випадково те, що відбувається нині в російській столиці, багато хто порівнює з подіями в Москві 1991 року. І поява на московських вулицях солдатів, свідчить про розгубленість влади, її неготовність до такої демонстрації протесту, про боязнь втратити контроль.

Голосування і протести опозиції відбивають процеси, що відбуваються в російському суспільстві, - дедалі більше невдоволення рівнем життя, зростанням цін, корупцією, неефективним управлінням. І змінити ці настрої не спроможні ні політтехнологи, ні телеканали, які замовчують багатотисячні акції прихильників опозиції. Поки що це невдоволення вкупі з почуттям безпорадності та байдужності далося взнаки низькою явкою на виборчі дільниці й голосуванням за КПРФ, ЛДПР або «Справедливую Россию» - партії, які формально належать до опозиційних, а по суті тісно співробітничають з Кремлем. А що буде завтра? Російський бунт, який змете Путіна і Медведєва? Підрозділи поліції та внутрішніх військ на вулицях міст можуть залякати якусь частину населення, але не можуть зняти напругу в суспільстві й розв’язати проблему. Протести на Чистих прудах нині можуть здатися комусь не надто численними, але в 2007-му кількість тих, хто вийшов на вулицю, була значно менша. В суботу на Болотній площі відбудеться новий мітинг проти фальсифікованих виборів. 20 тисяч користувачів Facebook заявили про свій намір узяти в ньому участь. І кількість охочих зростає.

У міру звуження можливостей для критики влади, можливості вплинути на непопулярні рішення в російському суспільстві зростатиме невдоволення, посилюючи напруженість і розхитуючи путінську систему керованої демократії. Свист, з яким зустріли російського прем’єра на рингу «Олімпійського» після бою росіянина Федора Ємелья­ненка з американцем Джеффом Монсоном, - один із симптомів цієї зміни ставлення росіян до влади і персонально до Путіна. Причому найбільша загроза для можновладців іде не від системної опозиції, а від громадянських активістів. Таких, наприклад, як блогер Олексій Навальний або лідер руху на захист Хімкинсь­кого лісу Євгенія Чирикова. У Росії (як за великим рахунком і в Україні) лідери опозиційних політичних партій - Явлінський, Касьянов, Лимонов та інші - для громадян не є тими авторитетами, за якими можна піти на акцію протесту, захищаючи свій вибір.

У такій ситуації близько 50% голосів, отриманих «Единой Россией» на парламентських виборах (і це з використанням адмінресурсу, який дає більші можливості для маніпуляцій!), для російської влади і Володимира Путіна означає серйозну поразку: на попередніх виборах за партію влади проголосувало понад 64% виборців. Цього разу єдинороси отримали на 12 млн. голосів менше. В умовах кризи багато політичних партій на Заході навіть такий результат важали б для себе перемогою. Але, на відміну від демократичних суспільств, для керівництва авторитарних держав неприйнятно, коли провладна політична сила втрачає на виборах голоси. Вона упевнена: це підриває легітимність режиму, послаблює позиції влади всередині країни і за кордоном.

А Путіну потрібно ще виграти президентські вибори. І для майбутнього глави держави дуже важливо, щоб відсоток тих, хто проголосував за нього, був вищий за кількість голосів, відданих за «Единую Россию»: це дасть йому змогу проводити більш упевнену внутрішню політику, не рахуючись зі своїми опонентами всередині країни та критиками з-за кордону. Невипад­ково спостерігачі розглядають вибори в Держдуму як тест на популярність Володимира Путі­на перед президентськими виборами в березні 2012 року. І тому фактична поразка «Единой России» змусила російського прем’єра вибрати Загально­російський народний фронт як партію, на яку він спиратиметься під час президентської кампанії.

Нині політологи аналізують причини поразки партії влади. На наш погляд, цікава оцінка, дана на сайті «Сноб» підприємцем і послідовним критиком влади Валерієм Морозовим: «Стало­ся те, що вже сталося в економіці та державній службі: найздібніші і найнезалежніші були витіснені відданими, бодай зовні, готовими красти й забезпечувати злодійство нездарами. Сірість із психологією казнокрада стала домінуючою масою державного апарату та правлячої партії. Всі, починаючи з політологів і закінчуючи співробітниками передвиборного штабу, кілька місяців передвиборної кампанії створювали видимість роботи, робили обґрунтування величезних трат крадених з бюджету на передвиборну кампанію грошей. Самою роботою займалися мало і тільки для того, щоб відзвітувати й прикрити злодійство. Про якість та ефективність роботи ніхто не думав. Усі покладалися на адміністративний ресурс». Цікаво, Віктору Федоро­вичу це нічого не нагадує? До сказаного додамо, що в Росії, як і в Україні, керівників регіонів призначає президент. Зазвичай це сторонні призначенці. І невдоволення ними з боку місцевого населення переноситься і на центральну владу, і на провладну партію…

Парламентські вибори вимагають від Кремля і Володимира Путіна змінити політику у сфері управління. Що далі робитиме влада? Очевидно, що у своїй президентській кампанії Путін врахує помилки парламентських виборів. У всякому разі в розмові з головою російської ЦВК Володи­миром Чуровим Дмитро Медве­дєв сказав, що зробить «оргвисновки» стосовно керівників регіонів, які не зуміли забезпечити «Единой России» успіх на виборах у Держдуму. Що, втім, не означає, що результати Путіна на президентських виборах поліпшаться: за прогнозами російських політологів, протестні настрої до весни наступного року можуть істотно посилитися.

Прес-секретар російського прем’єра Дмитро Пєсков визнав, що виборці очікують оновлення Путіна «у версії номер два». Цікаво, яка це буде версія? Один з відомих журналістів, побувавши у Москві після тривалої відсутності, зауважив, що наступним президентом Росії може стати шовініст… За великим рахунком, у Путіна не так уже й багато варіантів поведінки. По суті, їх два. Перший варіант - це посилення авторитарних тенденцій у державі, опора на старі кадри, подальше звуження демократичних свобод. Другий - поступова лібералізація політичної системи, залучення у владу нових людей. Кожен зі сценаріїв несе для влади ризики. Але малоймовірно, що Володимир Путін відмовиться від першого шляху заради другого. Жорсткі дії влади проти мітингувальників на Чистих прудах показують, що в Кремлі до діалогу не готові. Однак проблеми російського суспільства, неможливо розв’язати тільки шляхом репресій проти противників фальсифікацій виборів та нинішньої політичної системи.