Росія — США: військові ігри навколо Перської затоки

Сполучені Штати зміцнюють свою військово-морську присутність у Персь­кій затоці, відправляючи туди авіаносці та групу есмінців. В Ірані мали б серйозно замислитися над тим, що може означати переміщення, у відповідь на їхню агресивну поведінку, винищувачів-бомбардувальників «Stealth» F-22 із американських війсь­кових баз на дві військові бази у Перській затоці.

«Stealth» F-22 - надзвичайно сильний козир Америки. Їх не розмі­щували ні в Афганістані, ні в Іраку. У разі ж силового протистояння США та їхніх союзників із Іраном ці літаки-невидимки здатні легко про­никнути вглиб іранської території...

Після того, як іранський режим повторно пригрозив закрити Ор­музьку протоку, через яку проходить 18% нафти, що споживається у світі, американці вдаються до дієвих контрзаходів. У відповідь Тегеран почав накопичувати у своєму арсеналі протикорабельні ракети.

Варто звернути увагу на той факт, що Іран, паралельно з прогресом у своїй ядерній галузі, останніми місяцями зробив чимало для укріплення своїх позицій у Перській затоці. Так, Тегеран недавно закупив багато протикорабельних ракет, зроб­лених у Китаї, а також російські швидкісні човни з дистанційним керуванням, оснащені ракето-торпедою Shkval. Такі човни-ракетоносії можуть атакувати великі військові кораблі, пробиваючи у кормі отвір діаметром до семи метрів. Іранці не приховують, що з допомогою човнів-ракетоносців у разі потреби атакуватимуть американські військові кораблі.

Крім того, Іран розробляє плани закриття Ормузької протоки, ширина якої 55 км, у найвужчому її місці. Одним із найбільш імовірних варіантів, до яких схиляється режим іранських мулл, може бути мінування протоки морськими мінами.

Іранці отримують велику допомогу від росіян. Так, Росія продала Ірану сучасні комплекси «Автобази», що встановлюються на вантажівках і здатні створювати радіолокаційні перешкоди для літаків та електрон­ної апаратури, яка використовується в системах наведення керованих ракет. Ці заглушувачі радарів є складовою частиною найскладніших електронних систем раннього попередження.

Своєю чергою, 5 флот ВМС США, який базується у Бахрейні, недавно отримав нові кораблі-тральщики. Цей флот також збагатив свій арсенал новими моделями підводних дронів (безпілотних ракет-носіїв, що керуються дистанційно), які матимуть вирішальне значення для відновлення плавання в Ормузькій протоці, якщо Тегеран наважиться перекрити її.

Навіщо Росія з таким завзяттям озброює Іран? На це запитання не може бути однозначної відповіді. Адже величезна військова допомога Кремля диктатору Башару Асаду, з усього видно, не допоможе йому утримати владу в Сирії. Можливо, пе­редчуваючи неминуче падіння Асада, Москва намагається забезпечити собі новий плацдарм протистояння з Вашингтоном, на якому вона й далі відточуватиме свої гіпертрофовані геополітичні амбіції.

Не можна сказати, що путінсь­кий режим не готується до військового противостояння США й Ізраїлю з Іраном: за останніми даними, російсь­кий генеральний штаб очікує початку війни. Тому було технічно переос­нащено російські війська на Кавказі і сформовано ракетні дивізії, що їх розташували в регіоні Кас­пійського моря. На даний час Кас­пійська флотилія ВМФ Росії, дисло­кована на узбережжі Дагестану, от­римала на озброєння крилаті ракети.

До можливого протистояння у Перській затоці готується і російська військова база, що розміщена у вір­менському місті Ґюмрі. А восени 2011 року Росія направила авіаносець «Кузнєцов» на свою військову базу в сирійському порту Тартус. Цього потребувала не лише російська присутність під час ескалації конфлікту в Сирії, а й можлива підтримка Ірану на випадок війни: американські експерти вважають, що Москва підтримуватиме Тегеран принаймні у військовому і технічному планах.

На думку ж деяких російських аналітиків, зокрема президента Академії геополітичних наук Леоніда Івашова, «війна проти Ірану може означати війну проти Росії. Операції проводилися по всьому Близькому Сходу, щоб дестабілізувати ситуацію в регіоні і вжити заходів проти Росії та Китаю. Війна проти Ірану, прийшовши до наших кордонів, здатна дестабілізувати ситуацію на Північ­ному Кавказі і послабити наші позиції у Каспійському регіоні».

Схоже, сьогодні Москва дуже переймається можливими наслідками для Південного Кавказу в разі війни проти Ірану. Оскільки єдиним союзником Кремля у цьому регіоні є Вірменія (що має тісні економічні контакти з Іраном), тим часом як сусідні Грузія й Азербайджан підтримують військові та економічні зв’язки зі Сполученими Штатами й Ізраїлем.

Втім, ситуація виглядає таким чином, що, хоч би яким був іранський пасьянс, остаточне болісне рішення має з’явитися найближчим часом. Міністр оборони США Леон Панетта недавно відвідав Близько­східний регіон, аби переконатися, що американські збройні сили на Близь­кому Сході готові до операції проти Ірану.

Тим часом іранські експерти вважають, що військові дії проти їхньої країни загрожують майбутньому Із­раїлю. Верховний лідер ісламської рес­публіки аятола Алі Хаменеї у своє­му виступі прямо наголосив, що атаки єврейської держави проти іранської ядерної програми обернуть­ся проти неї. Аятола підкреслив: «Сіоністські лідери говорять про війсь­кові дії (проти Ірану. - В.К.), тому що вони бояться і є більш уразли­вими, ніж будь-коли. Всі погані рішення впадуть на їхні голови як грім».

Очевидно, в цій конфліктній ситуації у кожної зі сторін є своє розуміння «поганого рішення». Для головного іранського аятоли погане рішення - це коли Ізраїль не дочекається, що Тегеран скине на нього атомні бомби. У цьому сенсі варто пам’ятати: наразі Іран - єдина країна у світі, яка розгортає свою ядерну програму, одночасно погрожуючи знищити іншу країну.

У такому разі Тель-Авів просто не має права ігнорувати цю похмуру проблему. Ізраїльтяни ніколи не намагалися перекласти відповідальність за свою долю на плечі інших, а особливо тоді, коли йшлося про існування їхньої держави.

Можна запитати себе: наскільки військова американська присутність здатна утримати Іран від будь-якої військової авантюри в Ормузькій протоці? Адже йому всіма можливими силами надаватиме підтримку Ро­сія. Путінський режим дуже мало хвилює історична доля держави Із­раїль, оскільки тоді, коли президент РФ явно програє геополітичну шахову гру з Вашингтоном у Сирії, він здатен усе поставити саме на Іран.

Лукавий Янус московської політики, встановивши позірно добрі відносини з Єрусалимом, не переймається самими ізраїльтянами, чверть яких є вихідцями з територій колишнього СРСР. Намагаючись протистояти США і щосили вдаючи з себе супердержаву, путінська Росія готова розіграти ізраїльську карту, використавши для цього агресивний Іран.

Не виключено, що сьогодні Із­раїль поставлений перед найбільшим геополітичним викликом за весь недовгий час відновлення своєї державності. І тому варіанти вибору в ізраїльтян дуже невеликі. Звісно, ізраїльське керівництво може вирішити взагалі не робити нічого. Тоді ізраїльтянам доведеться жити під пос­тійною загрозою з боку озброє­ної ядерною зброєю радикальної іс­ламсь­кої держави, котра весь час погрожує стерти Ізраїль із карти світу.

Другим сценарієм може стати випереджаюча ядерна атака Тель-Авіва на ядерні об’єкти Ірану і знищення їх із допомогою американців та їхніх союзників. Але ні перший, ні другий варіанти не можуть принести безпеку Ізраїльській державі, яка стає у такому разі полем протистояння Росії зі Сполученими Штатами та іншими демократичними країнами західного світу.

Схоже, кожна зі сторін протистояння чекає, у кого першого здадуть нерви. Адже на карту поставлено дуже багато…