Російський кіловат і кубометр ідуть… ви знаєте куди))

Під час візиту президента США Джо Байдена до Європи сталася, можливо, не найгучніша, але дуже важлива подія: Сполучені Штати та Європейський Союз домовилися про масштабні постачання скрапленого газу.

Так само країни ЄС (і серед лідерів процесу — Німеччина) активно домовляються про постачання газу з арабських країн. Це ще не відмова від російських нафти та газу. Але на тлі оприлюдненого плану дій від Європейської комісії щодо такої відмови вимальовується перспектива того, що Росія повністю втратить ринки європейських країн. Це не станеться швидко. Європі знадобляться щонайменше 2–3 роки до повної відмови від імпорту енергоносіїв із Росії. Та як показує досвід, якщо європейці за щось беруться, то часом довго розганяються, але потім рухаються до переможного кінця.

Кінець ери російського газу в Європі

Відмова Європи від російських нафти та газу виб’є фінансову основу існування самої Росії в її нинішньому вигляді. Загарбник уже багато років платить пенсії та зарплати за рахунок доходів від експорту в Європу нафти, а військовий бюджет і корупційну складову на купівлю європейських політиків формує за рахунок продажу газу. Ще певна «копійчина» базується на продажу вугілля. Без цих грошей Росія фінансово — особливо в умовах санкцій — узагалі не спроможна: 2021 року доходи від нафти та газу становили 35% усіх доходів російського бюджету.

До останнього часу Німеччина — ключовий європейський поплічник Росії — успішно робила все можливе, щоб надавати Путіну більше і більше фінансів через купівлю нафти і газу. Виведення з експлуатації вугільних та атомних електростанцій, скорочення видобутку вугілля не лише в Німеччині, а й в усій Європі — все це було прямими чинниками зростання експорту газу з Російської Федерації. Що менше атомної енергії використовувалося та що менше залишалося вугільної генерації, то більше потрібно було газу для забезпечення виробництва електрики.

Вдалі інвестиції «Газпрому» у всілякого роду «екологічні ініціативи» та активна пропаганда в Німеччині проти ядерної енергетики протягом багатьох років дали свої плоди — зростання споживання газу. На тлі Європейського зеленого курсу, який передбачав подальше масштабне закриття вугільної та атомної генерації та заміну її перш за все на газову, а також на відновлювану, перспективи бізнесу «Газпрому» і надалі виглядали абсолютно райдужними. Але напад на Україну сьогодні повністю змінив — так, саме вже змінив, і це безповоротно, — стратегію розвитку енергетики Європи.

Довіру до Росії повністю втрачено. Імідж «надійного постачальника», як казали німці всій Європі про росіян багато років, забуто і назавжди. В тому числі і німцями. Профільний міністр задекларував і здійснює розворот Німеччини на 180 градусів у енергетичній сфері, подалі від російського газу. І хоча технічно неможливо зробити це миттєво, але курс заданий правильно. Про абсолютну більшість інших країн Європи нема що і згадувати. Останню сесію Міжнародної енергетичної агенції в Парижі слід було слухати навіть тільки для отримання задоволення від планів буквально кожної країни вивести російські енергоносії із використання.

Атомна енергетика повертається у фокус: скасовується виведення з експлуатації станцій (зокрема, Бельгія), оголошується про нові проєкти (Франція та Польща, а далі буде ще багато країн). Відновлювана енергетика розвиватиметься і надалі. Але замість газу будуть використовувати індустріальні акумулятори та малі модульні реактори (ММР). І тут своє слово скажуть Сполучені Штати: саме вони вже кілька років просувають модель розвитку ядерної енергетики через дуже безпечні та абсолютно непридатні для військового застосування у будь-якій формі ММР.

Вікно можливостей для України

Одночасно відкрилася фантастично приваблива тактична можливість для України. 16 березня відбулася синхронізація української енергетичної мережі з європейською, яку, завдяки конструктивній позиції європейців і неймовірним зусиллям технічних спеціалістів «Укренерго» та дипломатичної команди Міністерства енергетики, вдалося виконати за два тижні замість півтора року за попереднім планом. Наступний крок — відкрити можливість експорту електроенергії з України до Європи.

Це непросте завдання. Україна повинна виконати цілий набор технічних і регуляторних вимог, що їх європейці мають визнати такими, що відкривають вікно можливості для експорту (та імпорту). За довоєнними темпами вони мали б тривати щонайменше ще рік-півтора. Але сьогодні часу на це є максимум пара місяців. Чому? Споживання електрики всередині країни через бойові дії впало, за обережними припущеннями, на 30–35%. Одночасно, вочевидь, люди в зоні бойових дій не мають змоги сплачувати за електроенергію.

Саме експорт у цій ситуації може стати компенсатором втрат електроенергетики через несплати та спад споживання. Адже одночасно вивільнилися потужності генерації для експорту. А середньоєвропейські ціни на сьогодні вдвічі, а часом і більше, вищі за внутрішні українські. Чому? Саме через використання для генерації електрики великої кількості дорогого газу. В Україні ж атомна, гідро- та вугільна генерація дають можливість мінімізувати використання газу.

Саме така ситуація формує зацікавленість ЄС якомога швидше відкривати експортні можливості для України. Адже українська електроенергія може допомогти європейським країнам замість спалювати газ для генерації електрики влітку закачувати його в сховища. І в такий спосіб водночас зменшити частку російського газу в балансі (адже газу в цілому знадобиться десь на 5 млрд кубометрів менше, бо українська електрика його замінить) і зекономити на різниці ціни на газ та електрику з України близько 4 млрд євро за умови збереження поточних цін на газ та електрику.

Отже, виграють Європа та європейські споживачі — вони зекономлять гроші. Плюс отримають моральне задоволення: скоротять споживання газу від країни убивць. Але також виграє і Україна, — на тому, що заробить на експорті електроенергії (десь близько 1,7–1,9 млрд євро за сезон), на тому, що допоможе ЄС скоротити споживання російського газу (що само по собі приємно), і на тому, що російський кубометр, як і кіловат, пішов… Ну, ви в курсі, куди))

Більше статей Олександра Харченка читайте за посиланням.