Російські наративи арабського світу

Арабський світ щосили намагається не бачити російську агресію проти України. Ним керує складна суміш страху перед Росією; активних спроб виторгувати в Заходу максимальну ціну за зміну позиції; геополітичних розрахунків, що настане багатополярний, так званий постамериканський світ; близькості та особистих контактів із авторитарним московським режимом і більш приземлених — бізнес-інтересів та військово-технічної співпраці. Бажання не бачити російські злочини ідеально підходить для симбіозу з пропагандистськими російськими наративами. Боротьба з останніми має високий пріоритет для України, адже дуже важливо, щоб ці країни не давали можливості Росії оминати санкції, не продавали й не передавали їй зброю і просто не вірили російській брехні.

Для кращого розуміння проблематики пропоную предметніше розглянути «інформаційну ситуацію» в арабському світі, де сконцентровані важливі для України партнери та ринки, а також значні можливості для росіян полегшувати і оминати санкції. Це дасть змогу ефективніше вибудовувати власну позицію, контраргументи і протидіяти російській пропаганді, яка дуже активно бореться за арабські країни.

Один із найшкідливіших російських наративів — подача збройної агресії проти України як конфлікту між НАТО і РФ. Північноатлантичний альянс при цьому часто асоціюється з конкретною країною — США. Україна в цьому трикутнику — просто територія і ресурс для конфлікту. Абсолютно відкидаючи право нашої держави на існування та самовизначення, Росія скрізь штовхає свої «законні безпекові занепокоєння» з приводу просування НАТО на схід і міфічних загроз із території України. На тлі власного історичного досвіду протистояння Заходу й СРСР часів холодної війни арабський світ «із розумінням» сприймає цей наратив, який несе потужний прямий негатив для України. Найнебезпечніше, що він позбавляє нашу державу суб’єктності і, вкупі з улюбленим російським міфом про «один народ», забезпечує «легітимність» агресії РФ проти нашої держави.

Цей наратив також формує основу для бачення нашої ситуації через призму конфліктів на Близькому Сході. Вас одразу запитають про дії США і НАТО в Іраку, Лівії або Сирії. І зроблять висновок: якщо Заходу можна було застосовувати силу, то й «російський ведмідь» має на це право. Звісно, в цьому порівнянні немає жодної логіки, але не всі її й шукатимуть. Натомість російська пропаганда розкаже про «західний колоніалізм» і нагадає, як він силою зброї приносив непотрібні й незрозумілі для арабського світу «демократію та свободу». Росія ж на цьому тлі малює себе потужною країною, котра ніколи не залишає партнерів у скрутній ситуації, нагадуючи про підтримку сирійського режиму Башара Асада. Як результат, РФ опиняється на білому коні захисника арабського світу від західного колоніалізму з його непотрібними цінностями. Парадоксально, що при цьому боротьба України за свою свободу і територіальну цілісність не сприймається як війна проти російських імперіалістичних колоніальних амбіцій. Навпаки, поширена думка, що перемога України посилює Захід і, мовляв, він знову прийде до нас зі своїми правами людини та демократією. Тимчасом авторитарна Росія, де не дуже переживають за якісь демократичні стандарти й цінності, подає себе як більш надійний, зрозумілий і прогнозований партнер.

Ось такий шкідливий наратив про протистояння РФ з НАТО. Треба продовжувати з ним боротися і заганяти російську агресію в її справжню інформаційну рамку, тобто підтверджений безліччю неспростовних фактів і аргументів наратив неспровокованої агресії РФ проти суверенної держави Україна, що супроводжується численними воєнними злочинами і має ознаки геноциду. У цьому реальному наративі Росія напала на Україну, відкидаючи саме право нашої держави на існування. Арабський світ має зрозуміти, що саме держава Україна і український народ сприймаються Росією як головна загроза, а не міфічні «безпекові занепокоєння» про НАТО, яке вже з 2004 року межує з РФ і впродовж цих 18 років жодним чином не погрожувало Росії.

Сергій Нужненко / Радіо Свобода

Інший важливий російський наратив — нав’язування й просування бачення, буцім Росія обмежено використовує свої військові можливості під час «спеціальної військової операції» в Україні. За будь-яку ціну Росія намагається зберегти свій імідж «другої армії світу». Араби поважають силу, і російська дезінформація продовжує говорити їм про потужну військову машину РФ, яка суто з «гуманітарних піклувань про мирне українське населення» не задіяла потужніший військовий ресурс. Начебто якби росіяни не рахувалися із втратами серед мирного населення, то українські міста були б повністю знищені, як Маріуполь. При цьому, звісно, справжні масштаби руйнувань цивільної інфраструктури і вбивств мирного населення приховуються повідомленнями про удари по «військових цілях». «Кожна російська ракета — це український військовий об’єкт або склад». Зовсім як у Сирії, коли кожна російська бомба знищувала «штаб ІДІЛ», а не якусь ще одну школу чи лікарню. Щоб справжня картинка не доходила, російська сторона забороняє і обмежує доступ журналістів арабських телеканалів до місць власних воєнних злочинів на тимчасово окупованій українській території.

Цей контекст дозволяє культивувати страх арабського світу перед сильним і потужним «російським ведмедем», який безкарно може робити що завгодно й коїти будь-які злочини. Тут одразу згадуються знищені сирійські міста, мільйони біженців. І що за це було Росії? А нічого, і вона й зараз продовжує злочини в Україні. Соціальними мережами розганяється казковий сценарій перемоги Росії та необхідності «на колінах повзти» до Москви по вибачення тим, хто мав необачність підтримувати Україну. Звісно, що страх цей посилюється апокаліптичними сценаріями ядерної війни з обов’язковим образом найпотужнішої у світі російської ракети.

Ще один стратегічний російський наратив — спроба зробити тему військової агресії РФ проти України маргінальною для арабського світу. Саме в цьому контексті поширюється серед арабської аудиторії відоме прислів’я «Для мене тут немає ні верблюдиці, ні верблюда». Інакше кажучи, мені немає діла до цієї справи. Російська сторона використовує цей наратив, щоб маргіналізувати тему агресії і послабити інформаційний вплив. «Ерефія» чудово знає, що це прислів’я в арабському світі асоціюється з конфліктом, 40-річною війною аль-Басус між двома аравійськими племенами, яка почалася через вбивство верблюдиці. Тобто коли араб говорить ці прості слова про верблюдів, він не просто не хоче мати з чимось справу, — у нього в голові 40-річний збройний конфлікт. Але варто наголошувати, що для арабського світу російська агресія означає «і верблюда, і верблюдицю», зокрема через такі пріоритетні сфери як енергетика та продовольча безпека.

Участь у ефірах і відстеження програм основних арабських телеканалів дали змогу виділити саме ці три стратегічні наративи. Звісно, не обійшлося без російських байок про «нацизм» і «необхідність захисту російськомовних», але вони через свою величезну абсурдність мають слабший вплив. Боротьба з російською дезінформацією значною мірою посилить позицію України в арабському світі, який, з огляду на різні обставини й інтереси, воліє називати російську агресію «кризою», або ще гірше — «українською кризою». Не називаючи речей своїми іменами, арабський світ не просто ховається від реальності, він її свідомо чи несвідомо спотворює. І російські наративи в цьому активно йому допомагають.

Як практичний приклад пропоную розглянути позицію Об’єднаних Арабських Еміратів. Чому її? Бо ця країна — один із регіональних лідерів, на чию позицію орієнтуються інші арабські держави. Тут розміщені потужні регіональні медійні хаби, зокрема головні офіси таких каналів як «Аль-Арабія» та «Скай Ньюз Арабія». ОАЕ зараз посідають місце непостійного члена РБ ООН. Можна ще багато говорити про важливість Еміратів (нафта, інвестиції), але головне — зовнішня політика цієї держави здатна на реальні прориви та лідерство навіть у найскладніших питаннях. Авраамові угоди з Ізраїлем — яскравий того приклад.

ОАЕ вже є лідером арабського світу за обсягом наданої Україні гуманітарної допомоги. Еміратські літаки доправляли для українців продовольство, медикаменти, медичне обладнання та машини швидкої допомоги. Ця допомога справді була своєчасною й дуже важливою для України, за що варто щиро дякувати еміратцям.

При цьому на офіційному рівні ОАЕ події в Україні продовжують називати «кризою», «конфліктом», інколи «війною». Тимчасом Росія принципово не згадується, начебто криза-конфлікт-війна в Україні виникли самі собою. Так, Емірати підтримали 2 березня 2022 р. надзвичайно важливу для нас резолюцію ГА ООН «Агресія проти України». Проте у виступі постійний представник ОАЕ при ООН Лана Нусейбе охарактеризувала агресію проти України як «конфлікт в Україні», взагалі жодного разу не згадала «ерефію», при цьому наголосивши, що шляхи для діалогу мають залишатися відкритими. Діалогу з ким? З огляду на це, складається враження, що ОАЕ були змушені підтримати резолюцію під тиском критично переважної більшості голосів. Під час голосування ГА ООН 7 квітня 2022 р. за призупинення членства РФ у Раді з прав людини ОАЕ утрималися, при цьому порушення міжнародного гуманітарного права в Україні засудили, але знову не згадали країну-порушника. Ця тенденція простежується і в інших виступах представників ОАЕ у міжнародних організаціях.

Очевидно, що кожна країна має власні національні інтереси і самостійно обирає шляхи їх захисту. Однак назвати речі своїми іменами — перший крок до справедливого завершення російської агресії проти України. Удари російських наративів саме і спрямовані на цей перший крок. Агресор створює викривлену інформаційну реальність, бо це єдиний простір, де він може існувати. В інших місцях на нього чекають справедливе покарання і відповідальність.

Більше статей Віталія Федяніна читайте за посиланням.