WSJ: США не рятують Україну, як колись Кувейт, і Близький Схід розчарований

В США зухвале вторгнення Росії в Україну стало джерелом злоби. Адже кожного дня з’являються історії про ще більш жорстокі випадки катування, зґвалтувань і знущань, ніж ті, про які говорили вчора.  Американці переконані, що в питанні російської агресії вони на правильному боці історії. Вони твердо підтримують сміливих українців, які захищають Батьківщину.

Але багато арабів дивляться на все по-іншому, - пише Wall Street Journal. Вони розглядають США у 2022 році через призму власного досвіду за трохи більше ніж 30 років. З їхньої точки зору, зараз дечого бракує. В 1990 році, коли арабський агресор вторгся на територію свого меншого й слабшого сусіда, коли Саддам Хусейн окупував Кувейт, президент США Джордж Буш-старший проголосив, що ніхто «цього терпіти не буде». Він зібрав найбільшу міжнародну коаліцію з часів Другої світової війни, до якої увійшло також півмільйонне військо США, щоб вигнати загарбника, відновити суверенітет Кувейту. Вашингтон зібрав мільярди доларів на відбудову країни.

Араби люблять згадувати про часи, коли США демонструвала рішучість проти агресії. Їхні лідери тоді відгукувалися на заклики Вашингтона, відправляючи свої війська й розміщуючи у себе сили коаліції. Це був пік арабської впевненості в Америці. Але досвід останніх років наклав свій гіркий відбиток. Список скарг дуже довгий. Він починається з промови Барака Обами у 2009 році в Каїрі, яку розцінили як пропозицію співпраці «Братам-мусульманам» після повалення давнього союзника США в арабському світі Хосні Мубарака. Потім Обама віддав Росії контроль над Сирією, відмовившись реагувати на порушення накреслених ним же «червоних ліній» щодо застосування хімічної зброї. Піком стала його порада давньому партнеру у сфері безпеки Саудівській Аравії навчитися ділитися Близьким Сходом з радикальними лідерами Ірану, з якими він уклав сумнівну угоду щодо ядерної програми. Ця угода винагороджувала Тегеран, який так і не відмовився остаточно від ядерних амбіцій.

Пізніше Дональд Трамп поповним арабський список скарг. В часи свого президентства він говорив про відновлення партнерства з давніми друзями. Але Трамп був абсолютно байдужим, коли Іран вдарив по найбільшому нафтовому родовищу Саудівської Аравії. Зараз, в часи адміністрації Джо Байдена, араби вказують на численні принизливі моменти. Наприклад, Іран не боїться у відповідь на атаки Ізраїля завдавати удари по американським активам. Тому що він знає, що Америка не відреагує. Тегеран неочікувано отримав цілу низку поступок з боку США на переговорах у Відні, які досі тривають. Вашингтон обмежено відреагував на численні удари іранських ракет і безпілотників на території Саудівської Аравії й ОАЕ, відмовившись змусити Іран справді дорого заплатити за агресію.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Росія хоче завербувати 60 тисяч призовників та резервістів для війни в Україні, - розвідка США

В результаті, в очах багатьох арабів всі грізні військові активи США на Близькому Сході - це лише ширма, за якою ховається відмова від рішучості й зобов’язань.

«Дивлячись на американську стратегію «битви до останнього українця» у протистоянні агресії Росії, багато арабів роблять висновок, що США більше не можна вважати надійним гарантом безпеки. І ядерна зброя, яка є у Росії, поки немає в Ірану і від якої Україна відмовилася, - це єдине, що щось змінює», - йдеться в статті.

В цьому контексті багато хто згадує диктатора Лівії Муаммара Каддафі. Він через переговори теж відмовився від ядерних амбіцій. І через кілька років після того його режим повалили, а його самого вбили.

Видання пише, що поширені погляди на Близькому Сході дещо маніпулятивні. Вони виокремлюють американські провали і закривають очі на помилки власних урядів. Реальність набагато складніша. І жодні помилки в політиці США не виправдовують злочинну поведінку Росії в Україні. Втім, арабська точка зору все ж має сенс. Якщо президент США в 2022 році не хоче повторювати слова, сказані його попередником в 1990-му про те, що «таке ніхто терпіти не буде», тоді сумнівни в рішучості Америки цілком виправдані. І пошуки інших джерел стримування - не така вже й погана ідея. Звісно, Москва і Пекін не можуть стати альтернативою. Дехто може звернутися до Ізраїлю, який точно може допомогти. Але країна з населенням менше 10 мільйонів - не супердержава. Тож, знову ж таки, лишаються лише США. Однак, події в Україні пропонують дуже важливий урок.