Росія і НАТО обмінялися ударами: що це означає

22 жовтня, 2021, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

РФ повертає Альянсу його стару місію

Росія і НАТО обмінялися ударами: що це означає
© newsru.co.i

Північноатлантичний Альянс і Росія обмінялися ударами… поки що дипломатичними. У відповідь на скасування акредитації вісьмом співробітникам постійного представництва РФ при НАТО, а також зменшення загальної кількості дипмісії до десяти осіб у Москві вирішили призупинити діяльність постпредства та військової місії зв’язку НАТО, а також припинити діяльність Інформаційного бюро Альянсу в Москві. У стилі найкращих зразків радянського агітпропу на Смоленській площі, в погіршенні відносин звинуватили Альянс, що «в рівноправному діалозі та спільній роботі з деескалації військово-політичного напруження не зацікавлений»; його лінія стосовно РФ «стає дедалі агресивнішою». Ну й на додачу — російська загроза «роздувається, у тому числі, задля зміцнення внутрішньої єдності Альянсу, створення видимості його затребуваності в сучасних геополітичних умовах».

Утім, очевидно, що російських «дипломатів» видворили не їхню занадто настирливу цікавість найкращими практиками Альянсу в запровадженні демократичного цивільного контролю та гендерної рівності. У звіті Європейської служби зовнішніх справ три роки тому йшлося, що Брюссель аж кишить китайськими та російськими шпигунами, яких нарахували 250 і 200 відповідно. Тож навіщо в умовах зниження градуса відносин із Москвою до рівня холодної війни тримати в серці Європи типажів, чий менталітет не змінився від часів, описаних в «Акваріумі» Віктора Суворова? «Петрови і Баширови» під дипломатичним прикриттям занадто вільно почуваються в країнах готичних шпилів, а їхні невиїзні побратими надміру зухвало та небезпечно поводяться в повітрі й на морі. Так, із 2013-го по 2021 рік сталося 2 900 інцидентів між літаками і кораблями Російської Федерації та країн-членів Альянсу. При цьому за три останніх роки таких випадків побільшало на дві третини. Лише нинішнього року ми могли на власні очі спостерігати провокаційні й украй небезпечні дії росіян щодо нідерландського фрегата HNLMS Evertsen, а також британського HMS Defender, який реалізовував своє право на мирний прохід українськими територіальними водами біля Севастополя. Стали нормою широкомасштабні навчання з погано прихованим наступальним характером, які ігнорують положення Віденського документа, колись підписаного з метою «реалізації заходів довіри і безпеки в регіоні» ОБСЄ.

Складно збагнути притаманне Західному світу прагнення продовжувати діалог будь-що. Отже, чому саме Російська Федерація зараз, а не НАТО у 2014 році згорнула формальні канали політичних комунікацій? Відразу після спроби анексії українського Криму Альянс «прийняв рішення про припинення будь-якого практичного цивільного та військового співробітництва між НАТО і Росією». Втім, залишалася можливість ведення в Раді НАТО—Росія на рівні послів і вище політичного діалогу, що передбачав обмін думками, насамперед щодо так званої української кризи. Нас не може не тішити те, що Альянс навіть не намагався повернутися до ведення справ «як завжди», на відміну від деяких країн ЄС, котрі після російської агресії проти Грузії відновили повномасштабний діалог уже навесні 2009 року. Тоді Захід не лише швидко перегорнув неприємну сторінку, а й, плекаючи ілюзію, що Росію вдасться цивілізувати через більшу її інтеграцію, запропонував широкі можливості «перезавантаження» та «партнерства в ім’я модернізації».

Слід зазначити, що повне згортання присутності НАТО в Росії відбулося після конструктивного, за словами заступниці держсекретаря США Вікторії Нуланд, її візиту до Москви. Втім, яструбу з дипломатичним статусом не вдалося вирішити навіть питання скасування цьогорічної заборони на найм російських громадян у посольство США. Дипломатичній установі довелося звільнити понад 182 контрактники-росіянина, що ускладнило виконання обов’язків приблизно 100 американським дипломатам. Напередодні візиту Вікторії Нуланд конгресмени обох партій звернулися до президента США з пропозицією вислати 300 з 400 російських дипломатів, якщо Москва не піде на вирішення цієї проблеми. Ці начебто суто адміністративні питання яскраво характеризують нинішній стан відносин Росії зі Сполученими Штатами, а відтак — і з Заходом та його інституціями загалом.

Бували й інші часи. Президент Росії Борис Єльцин навіть не виключав імовірності вступу своєї країни в Альянс. У 1994 році Москва приєдналася до програми «Партнерство заради миру», а наступного року здобула те, чого не мали інші учасники програми, — статус за формулою «16+1» у Північноатлантичній раді та політичному комітеті — святая святих організації. Росія погодилася з розширенням НАТО за умов нерозміщення ядерної зброї чи наступальних підрозділів на території нових членів, чого Альянс неухильно дотримується. Після військової операції в Боснії 1995 року Москва не лише підтримала Дейтонські угоди, а й надіслала великий контингент до лав багатонаціональних миротворчих сил у Боснії і Герцеговині під проводом НАТО. У 1997 році було підписано Основоположний акт Росія—НАТО. Росія, що формально не заявляла про наміри стати членом організації, здобула вагу та інструменти співпраці, які значно переважали спроможності країн, котрі цього прагнули.

Втім, глибока прірва в цінностях та поглядах на європейську безпеку давалася взнаки неодноразово. Операція НАТО проти Югославії в 1999 році завдала непоправної травми російському політичному класу. Так, Сполучені Штати і їхні союзники, діючи згідно з концепцією гуманітарної інтервенції — «Відповідальність за захист», вдалися до дій за резолюцією Ради безпеки ООН. Одначе Москва зробила компроміс щодо такої авторизації застосування сили неможливим і переоцінила своє право вето у відносинах із Альянсом. У Кремлі, який умовно себе стримував у першій чеченській війні й не гребував засобами в другій, що, серед іншого уможливила два десятиліття правління Владіміра Путіна, сприймають югославську кампанію як загрозу силової зміни власного режиму, що від екзотичної суверенної демократії дійшов до більш історично знайомого нам тоталітаризму.

До радянських міфологем про агресивний блок додалися новостворені сюжети, як той, що буцім американці обіцяли в обмін на об’єднання Німеччини не розширювати НАТО на Схід. Ця байка не має документальних підтверджень, як і твердження, що НАТО оточує Росію (1/9 частину суші!) і має наступальні наміри. Аргументуючи цим, Росія негативно ставилася до подальшого розширення НАТО в 1999 році, хоча точніше було б сказати — до втечі країн Центральної та Східної Європи з сірої зони безпеки. Сприймаючи НАТО як ворога, в ряди якого треба внести розлад, Москва активізувала шпигунську, підривну та інші форми діяльності нижче порогу застосування 5 Статті Вашингтонського договору. Показова спроба зупинити входження «м'якого підчерев'я Європи» в Євроатлантичний безпековий простір через організацію перевороту в Чорногорії (2016) та намагання перешкодити угоді між Грецією і Північною Македонією щодо визнання назви останньої (2021), а також спроби дестабілізації ситуації, у тому числі сербськими руками, в Косово (2021).

Мислячи категоріями гри з нульовою сумою та не полишаючи планів відновити сфери свого впливу, передусім на пострадянському просторі, Росія за посередництва кількох своїх європейських друзів унеможливила надання Україні і Грузії ПДЧ у 2008 році. Аби утримати ці країни від навіть гіпотетичної втечі, Росія напала на Сакартвело й окупувала чималу частину її території у 2008 році, а згодом, у 2014-му, й на Україну, захопивши Кримський півострів та частину Донбасу. Реагуючи на російську війну проти України, а також задля посилення безпеки своїх членів, НАТО запровадило кілько ініціатив, зокрема Розширену передову присутність на Балтиці, Адаптовану передову присутність на Чорному морі та Чорноморський пакет заходів для країн-партнерів. Майже добіг кінця тривалий період, коли європейські союзники користувалися американським щитом, нехтуючи при цьому своїми зобов’язаннями щодо фінансування спільної оборони. Російська загроза вже відображена в низці документів Альянсу і отримає формальну відповідь у Стратегічній концепції НАТО 2022 року.

Тож не міфічна русофобія є причиною гуртування Альянсу, як традиційно стверджують у Москві, а агресивна політика її самої. Схоже, мимоволі Росія підштовхнула НАТО згадати свою місію, влучно сформульовану її першим генеральним секретарем бароном Гастінгсом Ісмеєм — «тримати Радянський Союз зовні, американців усередині, а німців унизу».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК