Республіканцям нелегко визначитися

Сьогодні Сполучені Штати готові до певних змін, і первинні вибори 2008 року стали віддзеркаленням цієї готовності. Та хоч 71-річному ветеранові в’єтнамської війни сенатору з Арізони Джону Маккейну вдалося перемогти на праймеріз у штаті Південна Кароліна, це ще не означає, що саме він буде висуванцем від Республікан­ської партії на президентських виборах. Адже його відрив від найближчого «переслідувача», колишнього губернатора штату Арканзас Майкла Хакабі становить усього 3%. За Маккейна віддали свої голоси 33% виборців, а за Хакабі — 30% республіканців штату Південна Кароліна.

Знаменно, що третє місце дісталося голлівудському кіноакторові Фреду Томпсону (16%), на четвертому — колишній губернатор штату Массачусетс Мітт Ромні (15%), на п’ятому — конгресмен Рон Пол (4%), а колишній мер Нью-Йорка Рудольф Джуліані, якого ще кілька місяців тому називали найімовірнішим висуванцем республіканців, набрав усього 2% підтримки виборців.

Південну Кароліну можна вважати ключовим штатом у гонці до Білого дому. Адже, починаючи з 1980 року, республіканський кандидат, котрий перемагав у цьому штаті, завжди вигравав президентську номінацію партії. Перемога для Маккейна у Південній Кароліні важлива ще й тому, що за вісім років до цього — у 2000-му — саме тут він програв іншому кандидатові за висування на президентську посаду від республіканської партії — Джорджу Бушу і вибув із передвиборної боротьби. Праймеріз у Південній Кароліні були критичними для Маккейна і Хакабі, які раніше вже здобували проміжні перемоги: Джон Маккейн — у Нью-Гемпширі, а Майкл Хакабі — в Айові, аби відновити свої впливи на нестабільному республіканському електоральному полі.

Втім, ситуація у Республіканській партії змінюється з калейдоскопічною швидкістю. І навряд чи можна вже сьогодні сказати, що Джон Маккейн став остаточним фаворитом. Через декілька днів у Флориді визначиться, чи справді Рудольф Джуліані має шанси залишитися серед фаворитів і як спрацьовує його нестандартна політична стратегія. Програвши попередні праймеріз, Джуліані зосереджує всю свою увагу на Флориді. Він розраховує отримати там свою першу перемогу, котра стане початком серії перемог, що гарантуватимуть йому номінацію. Джуліані затіяв велику азартну гру, фактично пропустивши раннє коло змагань і вирішивши зіграти ва-банк у Флориді. Його стратегія в цьо­му штаті полягає в тому, щоб завдяки безперервній кампанії й масованій рекламі своєї персони «вирвати» перемогу і знову опинитися серед лідерів політичної гонки.

У свою чергу, Маккейн сподівається здобути підтримку великої кубин­ської общини у Флориді, отримавши схвалення від трьох членів Конгресу кубинського походження. Він розрахо­вує і на сприяння з боку військового спів­товариства у північній Флориді. Джон Маккейн хоче також спробувати переконати поміркованих і незалеж­них виборців підтримувати його замість Джуліані. Адже у Флориді мешкають багато жителів Нью-Йорка, що живуть на дві домівки. «Флорида, — зазначив Маккейн, — цілий мікросвіт. Це — строкатий штат, котрий відображає Америку. І він визначив нашого президента у 2000 році». Режисери виборчої кампанії Маккейна намагаються його позиціювати перед виборцями як кандидата, готового бути командиром і лідером. То він з’являється на американських військових об’єктах, то подорожує з діючими й колишніми сенаторами та відомими державними посадовими особами.

Тим часом Хакабі пробував проводити свою кампанію у Південній Кароліні таким чином, аби довести її жителям, що це і його рідна земля, акцентуючи на своєму південному походженні і закликаючи своїх слухачів підтримувати жителя півдня, котрий керував південним штатом. Хакабі виділив декілька проблем, намагаючись гальванізувати консервативних виборців. І хоча він співчував незаконним імігрантам, перебуваючи на посаді губернатора Арканзасу, — у Південній Кароліні Майкл Хакабі став на рішучу антиімігрантську позицію, розсилаючи поштою запевнення в цьому і стаючи першим кандидатом у президенти, котрий підписав обіцянку не давати амністію незаконним імігрантам.

Схоже на те, що, незважаючи на перемінний успіх кандидатів на кількох попередніх праймеріз, виборці Республіканської партії все ще просіюють кандидатури, шукаючи саме того, хто зможе у перспективі не лише найкраще представляти їх у Білому домі, а й стати достойною кандидатурою у виборчому протистоянні з Демократичною партією. Але, рухаючись за інерцією після своєї перемоги в Південній Кароліні, Маккейн, схоже, докладатиме всіх зусиль, аби у Флориді знову вийти в лідери й отримати реальний шанс на номінацію від Республіканської партії. Змагання 29 січня у Флориді ускладнює ситуацію. Оскільки це будуть перші первині вибори, що закриті для незалежних виборців, які великою мірою забезпечили Маккейну перемогу у Нью-Гемпширі та Південній Кароліні.

Проте не лише сенатор від Арізони робить ставку на Флориду. Колишній губернатор штату Массачусетс Мітт Ромні бачить цей штат як можливість повернути втрачені позиції. Адже на праймеріз у Неваді він отримав 52% голосів, Рон Пол — 14%, а Маккейн — лише 13%. Для порівняння: у штаті Мічиган Ромні мав 39% голосів, Маккейн — 30%, Майк Хакабі —16%, Рон Пол — 6%, Фред Томпсон — 4%, а Рудольф Джуліані — 3%. Нині ж Флорида стає великим і складним полем битви для республіканських кандидатів.

Утім, республіканські конкуренти думають уже й про наступні праймеріз. Так, за опитуваннями, проведеними Center for Survey Research and Analysis at the University of Connecticut, 5 лютого у штаті Коннектикут Маккей­на мають намір підтримати 39% республіканців, Джуліані — 16% і Мітта Ромні — 11%. Трохи більше половини республіканців сказали, що вони впевнені у перемозі в листопаді, якщо Маккейн буде кандидатом. І менше 30% бачать як конкурентоспроможних висуванців партії Джуліані чи Ромні. У цьому штаті Маккейн має такий високий рейтинг серед імовірних республіканських виборців з тієї причини, що лише половина їх називають себе консерваторами. Не менш цікавий розклад серед республіканців у Нью-Джерсі. Так, за опитуваннями, проведеними Rasmussen Reports , у цьо­му штаті Джон Маккейн має 29% підтримки, Джуліані — 27%, Ромні — 10%, Хакабі — 10%, Фред Томпсон — 6% і Рон Пол — 5%.

Очевидно, що найбільшим політичним підводним рифом для Маккейна стане праймеріз у Флориді. Адже, попри все, досить важко перед­бачити, чи справді зможе потенційно сильний Джуліані повернутися в гонку. Позаяк його пізня «велика хвиля» є дуже ризикованою, але потенційно ефективною стратегією. Якщо ж Джуліані вийде переможцем, то республіканці ризикують наступним президентством. Тому що його висування у протистоянні з Гілларі Клінтон чи Бараком Обамою за багатьма параметрами не на користь республіканців. Безперечно, Республіканській партії потрібен такий кандидат, котрий повернув би на свій бік незалежних виборців. Тих, хто у жодному разі не збирається голосувати за Гілларі Клінтон і таким чином продовжувати ще на вісім років «сімейну» традицію керівництва Америкою. Або тих, хто нізащо не погодиться, аби пре­зидентом США став афроамериканець Барак Хусейн Обама. Шанси на перемогу республіканців посилює те, що чорношкірого або президента-жінку консервативна Америка може й відторгнути.

Звісно, електорат — політично мінливий. Для республіканців негативним чинником є те, що вони перебувають у політичній тіні Джорджа Буша, а отже, частково мають брати на себе відповідальність за всі про­рахунки президента. Аби забезпечити собі партійні успіхи, вони мусять відмежуватися від негативу Буша, нейтралізувавши, наскільки це можливо, його помилки в очах виборців. Аналізуючи зарозумілість і пиху Буша та його ігнорування дратівливих контрдоказів, республіканські кандидати мають продемонструвати більший рівень неупередженості, самоаналізу й толерантності до аргументів інших.

Тим часом Флорида ще й тому цікава для Маккейна, що у разі його висування від Республіканської партії кандидатура її губернатора Чарлі Кріста може розглядатися серед вірогідних претендентів на посаду віце-президента. Якщо Кріст отримає від Маккейна таку пропозицію, то це може стати для нього шансом, котрий випадає один раз у житті. Адже якби сімдесятирічний Джон Маккейн зійшов з політичної дистанції з природних причин, Кріст автоматично став би наймогутнішою людиною у світі.

Очевидно, що у Флориді Маккейну доведеться жорстко конкурувати з Джуліані, який тижнями проводив тут кампанію, тоді як Маккейн зосереджував усі зусилля на тому, аби виграти праймеріз у Нью-Гемпширі і Південній Кароліні. Джон Маккейн сподівається на підтримку численних військових ветеранів, котрі живуть у Флориді, і кубинсько-американської спільноти, яка у цьому штаті з 18-мільйонним населенням становить 10%. Кубинські імігранти — істотний блок виборців у Південній Флориді, і Маккейн боротиметься за їхні голоси з Рудольфом Джуліані.

Наразі вся первинна кампанія кандидатів від Республіканської партії має одну дуже негативну для них рису. Замість спроби апелювати до широкого кола виборців, Маккейн та інші зациклились лише на голосах республіканців. Тим часом є великий спектр незалежних виборців, котрі все ще не визначились остаточно, і навіть невелика частина демократів, які, залежно від того, кого висуватимуть республіканці, цілком можуть віддати голоси за нього. Якщо ж так триватиме й далі, навіть у разі висунення кандидатом від Республіканської партії Джон Маккейн не матиме шансів перемогти свого суперника демократа.

За даними нової служби опитувань American Research Group, на праймеріз у Флориді Джон Маккейн може набрати 29% голосів, Мітт Ромні — 22%, Майкл Хакабі —17%, Рудольф Джуліані — 16%, Фред Томпсон — 6% і Рон Пол — 6%. Якщо справді на праймеріз 29 січня у Флориді перемогу здобуде Джон Маккейн, це може стати днем вододілу президентської кампанії 2008 року. Якщо це йому не вдасться, то майже половина штатів голосуватиме наступного тижня, не маючи уявлення, хто є лідером Респуб­ліканської партії. Схоже, що 29 січня може стати одним із найважливіших днів 2008 року у житті не лише Джона Маккейна, а й усієї Республіканської партії.