Ремонт фасаду

Вибори до Держдуми оновлюють обличчя російської влади

Разом з виборами до Держдуми російська влада почала активно змінювати свій зовнішній вигляд. Невдовзі ми можемо виявити новий фасад Росії, який, можливо, більше налаштовуватиме на конструктивні відносини.

Але не можна забувати, що Росія залишається колишньою, суть її внутрішньої і зовнішньої політики не змінюється. Росія продовжує сприймати себе центром "русского мира", стаючи навіть більш автаркічною через наростання економічних проблем.

Нищівна електоральна перемога

18 вересня Росія обирала Держдуму, ряд губернаторів і регіональних законодавчих зборів. Після двох виключно пропорційних голосувань 2011-го й 2007-го повернулися до змішаної системи. З 450 депутатів половину, тобто 225, обирали за списками, ще половину - за мажоритарними округами, на переважній більшості яких висувалися представники партій, хоча допускалося й самовисунення. Ще одне нововведення - зниження прохідного бар'єра з 7 до 5%. І, нарешті, це перші федеральні вибори, поширені на анексовані Крим і Севастополь.

Росія, як і багато інших пострадянських країн, не відійшла від практики конструювати умови проведення виборів під політичну ситуацію. Вибори 2011-го відрізнялися від виборів 2007-го підвищенням прохідного бар'єра з 5 до 7%, вибори 2007-го відрізнялися від виборів 2003-го відмовою від мажоритарників і скороченням каденції Держдуми до п'яти років.

Вибори 2016-го (крім згаданих нових-старих відмінностей) уперше проводилися у змінений термін. 2015-го їх перенесли з грудня на вересень, причому без зміни конституції, а лише з однією її "правильною" інтерпретацією конституційним судом. Це було зроблено формально - для того щоб нові депутати відповідали за виконання ними ж сформованого бюджету на наступний рік. Більш практичне, традиційно пострадянське міркування, - маніпуляція явкою (її штучне заморожування істотно поліпшило результат "партії влади"). Ще одним задумом Кремля було, ймовірно, створення умов для перенесення, якщо буде потреба, президентських виборів з 2018-го на 2017-й. Ця перспектива стає дедалі реальнішою.

Вибори відбулися, їх загалом визнало світове співтовариство, за винятком голосування в анексованих Криму й Севастополі. Наша країна не визнала їх повністю, оскільки неможливо відокремити питання легітимності голосування на анексованих територіях від легітимності всіх виборів, у результаті яких у Держдумі з'являються представники анексованих територій. Але позиція України не змінює тієї обставини, що російська Держдума сьомого скликання почне працювати, формувати бюджет і впливати на російську політику відповідно до внутрішніх російських законів і політичних традицій.

Крім Держдуми, 18 вересня обирали глав низки регіонів. Причому в багатьох випадках - уперше з кінця 1990-х. У нульові роки прямі вибори глав суб'єктів федерації було скасовано. Тепер, коли технологію виборів доведено до високого рівня, вони вже не несуть прямої загрози федеральній владі. Обирали очільників республік Комі, Тиви, Чечні, губернаторів Забайкальського краю, Тверської, Тульської й Уляновської областей. Ще у двох суб'єктах федерації - Карачаєво-Черкесії та Північній Осетії - глав обирали за старою процедурою - в законодавчих зборах. В 39 суб'єктах федерації (з 83 без урахування анексованих територій) 18 вересня обирали законодавчі збори і в 11 муніципалітетах - місцевих депутатів.

Результати несподіванок не принесли. Хіба що успіх партії влади, якою є "Единая Россия", і поразка системної і несистемної опозиції виявилися дуже вже оглушливими. Але загалом Росія обрала тих, кого треба було обрати виходячи з поточних політичних завдань Кремля.

За пропорційним голосуванням "Единая Россия" отримала 54,19% (140 місць із 225), КПРФ - 13,34
(35 місць), ЛДПР - 13,14 (34 місця), "Справедливая Россия" - 6,23% (16 місць). Ці цифри не остаточні, але відрізняються від офіційного результату, який оголосять уже після написання цієї статті, на соті відсотка. На мажоритарних округах "Единая Россия" провела 203 кандидати з 206, яких мала намір провести (19 округів виставили "на розмін" у рамках міжпартійних компромісів), КПРФ і "Справедливая Россия" - по 7 кандидатів, ЛДПР - 5. До Держдуми потрапили по одному представникові "Родины" і "Гражданской платформы", а також один самовисуванець. Усі троє - колишні члени "Единой России". Тепер вони єдинороси на аутсорсингу ("Родина" - націоналістична партія, неформальним лідером якої є віце-прем'єр Д.Рогозін, "Гражданская платформа" - колишній проект М.Прохорова, з якого він торік був вигнаний Кремлем за недостатню підтримку політики "кримнаш").

Таким чином, у Держдумі буде представлено шість партій. Розподіл місць такий: "Единая Россия" - 343, КПРФ - 42, ЛДПР - 39, "Справедливая Россия" - 23, "Родина" - 1 і "Гражданская платформа" - 1, безпартійний - 1. "Единая Россия" поставила електоральний рекорд, додавши 105 місць. Уперше вона отримала надійну конституційну більшість, що дозволяє змінювати конституцію і долати вето президента (втім, нині це всього лише фантазія). КПРФ формально утримала друге місце, але практично втратила статус "партії номер два" і єдиної реальної альтернативи чинній владі. Вона втратила найбільше - 50 місць - і лише трохи перевершила представництвом ЛДПР, втрати якої становлять усього 17 місць. Багато втратила й "Справедливая Россия". Її представництво зменшилося на 41 місце.

Переконливу більшість "Единая Россия" здобула й у тих суб'єктах федерації й муніципалітетах, де проходили вибори. Усі кандидати, які перемогли на посаду глави суб'єкта федерації, - це виконувачі обов'язків, призначені раніше президентом.

КПРФ, ЛДПР і "Справедливая Россия" у російському офіціозному дискурсі йменуються опозиційними. Насправді ж вони - переконані учасники коаліції "кримнаш" і надійна політична опора Кремля. Що стосується несистемної опозиції, яка має деякі, не надто сильні, сумніви з приводу політики стосовно України і досить сильні сумніви з приводу правильності політики Кремля взагалі, то їхні електоральні результати виявилися образливо малими. "Яблоко" Григорія Явлінського отримало 1,99%, "Парнас" Михайла Касьянова - 0,73%. З 10 "малих партій", які брали участь у виборах, жодна не подолала не тільки 5-відсоткового бар'єра, що дозволяє пройти в Держдуму, а навіть 3-відсоткового, який дає право на державне фінансування партії. Щодо цього поразка партії "Яблоко" подвійна. Вона не тільки не пройшла в Держдуму, а й втратила здобуте 2011-го держфінансування.

Складна правда виборів

Якщо залишити осторонь питання про голосування на анексованих територіях, то, за оцінками багатьох внутрішніх і зовнішніх спостерігачів, вибори 18 вересня були одними з найбільш прозорих і відкритих в історії Росії. Стерильності, обіцяної головним менеджером виборів - першим заступником глави президентської адміністрації В'ячеславом Володіним, досягти не вдалося. Проте багатьох позитивних результатів у технології виборів досягнуто. Головою Центральної виборчої комісії (ЦВК) замість одіозного Володимира Чурова цієї весни призначено відому російську правозахисницю Еллу Памфілову. Вона досить рішуче закрила багато лазівок для маніпуляцій і освятила своїм авторитетом сам процес виборів. На багатьох дільницях було встановлено камери відеоспостереження, гарантовано доступ спостерігачів на дільниці. Зафіксовані порушення процедури напевне матимуть кримінальне продовження.

До виборів було допущено всі 14 партій, що мають право на участь без попереднього збирання підписів. До виборів на мажоритарних округах - 19 з 25 кандидатів, публічно підтриманих і профінансованих фондом "Открытая Россия" Михайла Ходорковського (жоден з них не пройшов, але, як кажуть, такою є воля російських виборців). "Единая Россия" провела цієї весни досить ефективні праймериз, які дозволили істотно оновити склад кандидатів.

774 іноземні спостерігачі з 63 країн і 10 міжнародних організацій (зокрема 63 - зі США і 60 - з Німеччини), що стежили за виборами, загалом визнали поліпшення електорального процесу. Спостерігачі ШОС і СНД передбачувано оголосили вибори вільними і прозорими, але й ОБСЄ відзначила зростання прозорості. Непохитний негатив з боку західного співтовариства лише один - вибори в анексованих Криму й Севастополі оголошено нелегітимними.

Вибори стали чеснішими (принаймні на перший погляд), але при цьому нуднішими. Темною плямою на електоральному глянці стала низька явка. Вона становила всього 47,8%. На тлі європейської статистики результат непоганий. Але він значно менший, ніж на попередніх російських виборах. 2011-го явка становила 60,21%, 2007-го - 63,71, 2003-го - 55,75%. Рекордно низька явка говорить про те, що рекордно високий результат "партії влади" криє в собі системну помилку самої системи визначення народного представництва.

Існують статистичні методи перевірки достовірності результатів виборів, яких поки що, на жаль, не використовують міжнародні спостерігачі. Їх ідея полягає в тому, що розподіл голосів на дільницях в одному електоральному полі, але з різною явкою не повинен дуже відрізнятися. Якщо ж на дільницях з підвищеною явкою, а надто - аномально високою явкою, якась політична сила або кандидат отримує кількість голосів вищу за середню, це є ознакою маніпуляції. Один з російських ентузіастів статистичної перевірки виборів - фізик і лауреат премії "ПолитПросвет" Сергій Шпилькін - уже тривалий час публікує результати своїх досліджень. Їх з ентузіазмом цитують соціальні мережі, блогери й деякі незалежні російські ЗМІ, що ще залишилися.

Враховуючи "поправки Шпилькіна", які не є юридичним фактом, але заслуговують на увагу як факт математичний, явка на минулих виборах до Держдуми становила 36,5% (менша за офіційну на 11,26%), результат за списками "Единой России" становив 40% (менший на 14,19%), КПРФ - 17,56 (більший на 4,22), ЛДПР - 17,32 (більший на 4,18), "Справедливой России" - 8,09 (більший на 1,86), "Яблока" - 2,54 (більший на 0,55), "Парнаса" - 0,94% (більший на 0,21%). Різниця істотна, але принципово картини не змінює. Більшість "Единой России" при реально "стерильному" голосуванні, можливо, не була б такою переконливою. Не виключено, що вона не дотягла б до конституційної (підрахунку з "поправками Шпилькіна" у мажоритарних округах поки що не було, тому судити про це важко). Але несистемна опозиція однаково не мала б шансів пройти в Держдуму і навіть шансів на держфінансування.

Електоральні аномалії

Маніпуляції з голосами, які, скоріш за все, були, вислизнули з-під погляду Елли Памфілової і міжнародних спостерігачів з кількох причин. У Росії є "регіони електоральної аномалії". В них традиційно спостерігається надвисока, порівняно із середньостатистичною, явка з незмінно надвисоким результатом партії влади і кандидатів Кремля. Традиційно до цієї групи належать національні республіки Північного Кавказу й Поволжя, республіка Тива й Кемеровська область. Так, у Чечні явка становила 94,9% з 96,3% голосів, відданих за "Единую Россию", в Інгушетії, відповідно, 81,4 і 72,4%, у Північній Осетії - 85,6 і 67,1%, Кабардино-Балкарії - 90,1 і 77,7%, у Карачаєво-Черкесії - 93,3 і 81,7%, Татарстані - 78,7 і 85,3%, Тиві - 89,7 і 82,6%, Кемеровській області - 86,7 і 77,3%.

Географія аномалій має стійке ядро, але мінливу периферію, що змінюється під впливом кадрових призначень перших осіб регіонів і діалогу Кремля з регіональними елітами. Тут важлива така обставина. Пропорційні вибори в Росії проводяться за регіональними списками з подальшим розподілом усередині партії за абсолютною кількістю поданих за регіональний список голосів. Партії змушені вибирати при формуванні списків між яскравими федеральними політиками, яких небагато, і прохідними місцевими, яких незрівнянно більше. Якщо федеральна влада в цьому сезоні грала на заморожування явки, найбільш меткі регіональні еліти - на її розігрів, оскільки це дає регіону краще представництво порівняно з іншими. Загалом сказане стосується й мажоритарних округів.

Склад новообраної Держдуми не є і не може бути столичним за обраної електоральної стратегії "Единой России". Регіони з підвищеною явкою представлені краще. Оновлений склад Держдуми своїм представництвом істотно змістився в бік регіонів з високою явкою, зокрема Північного Кавказу і Поволжя.

Кремль, скоріше за все, справді прагнув "стерильності" виборів, розуміючи при цьому, що "регіони електоральної аномалії" нікуди не поділися, і основну брудну роботу з отримання потрібного результату зроблять там. Можна запитати: невже ЦВК не бачить аномальних голосувань у деяких регіонах? Відповіддю буде зустрічне запитання: невже ОБСЄ не бачить переміщень російських військ в окупованих Росією районах Донбасу? У деяких фактах можна бути впевненим, але не мати показань свідків через неповторний місцевий колорит.

Цікаво, що анексовані Крим і Севастополь не дотягли до почесного статусу провідного "регіону електоральної аномалії". Хоча плани такі були. Численні політичні десанти російського керівництва на півострів (востаннє за тиждень до виборів), здавалося, мали дати потрібний результат. Але він виявився нижчим від очікуваного Кремлем.

У Криму явка на плебісциті, назвемо дійство, що там відбувалося, цим терміном, становила 49,1%, щоправда, з аномальним результатом "Единой России" - 72,8%. У Севастополі ще гірше - при явці 47% "Единая Россия" отримала 53,8%. Єдинороси анексованого півострова отримали три місця, що пронесло б четвертий номер - Наталію Поклонську - повз Держдуму. Але її врятувала часткова аномалія "Единой России" в Криму, завдяки якій перший номер - Сергій Аксьонов - отримав шанс усидіти на посаді глави регіону ще кілька років. Це найкращий для нього результат, оскільки у відриві від Криму після п'яти років у Держдумі "герої російської весни" ризикують бути забутими Кремлем.

Скромні результати Севастополя пов'язані з тим, що тамтешній "герой російської весни" Олексій Чалий почав іти слідами Олексія Навального, тобто конфліктуючи з "Единой Россией". Підтримані ним кандидати програли, але не нищівно.

І все ж тільки регіональними аномаліями новий вигляд Держдуми пояснити не можна. Є системний чинник, що утримав від явки на виборчі дільниці 64,2 млн з зареєстрованих 111,6 млн виборців. Причина не тільки в тому, що вони не вірили в можливість щось змінити. Вибори були доволі чесними, щоб ці мільйони, які не голосували, могли істотно вплинути на склад Держдуми. Причина ще й у тому, що їм не було за кого голосувати. Починаючи з убивства Бориса Нємцова на початку 2015-го і до оголошення перед самими виборами соціологічної служби "Левада-центр" іноземним агентом, Кремль провів багаторазову зачистку політичного поля. Фактів безліч. Але юридично не можна довести, що неможливість появи організованих політичних сил, які привернули б виборців, є фальсифікацією виборів. Електорату запропонували різноманітне меню партій, але само це меню було аномальним, розрахованим на передбачуваний результат, який улаштовує Кремль.

Річ не в тому, що виборцям не дали проголосувати за "Яблоко" або "Парнас", а в тому, що ці партії непрохідні. Різні підрахунки показують, що при голосуванні за списками в них була найгірша економічна ефективність, що відображає погану соціологію. На один відданий голос "Яблоко" витратило близько 295 руб., "Парнас" - 90, при тому що КПРФ уклалася в 25 руб., "Единая Россия" - в 15.

Поява партії, яка об'єктивно могла би скласти конкуренцію владі, суб'єктивно неможлива. Кремль цього не дозволить. Навряд чи варто розраховувати, що така партія, якби вона з'явилася, принципово по-іншому, ніж Кремль, дивилася б на Україну. Вона, скоріше за все, була б націонал-демократичної спрямованості. Розбіжність із Кремлем у питанні "кримнаш" у російських націонал-демократів тактична, а не стратегічна. Не погоджуючись з формою анексії Криму й війни в Донбасі, вони погоджуються з ідеями "русского мира" по суті. Але, з іншого боку, вести діалог з реально багатопартійною російською владою було б легше.

Кадри вирішують все

Склад Держдуми, за оцінками російських експертів, оновиться на 50%. Лідери "Единой России" стверджують, що фракція партії оновиться більш ніж на 70%. Понад половину фракції складе "молода поросль" з Загальноросійського національного фронту, такого собі "путінського комсомолу", що пройшов за мажоритарними округами. Можливо, Держдума вступить у нову епоху одномандатників з їхніми особливими інтересами. Представництво зміщується в бік регіональних груп з помітним колоритом національних республік. У Держдумі буде менше банкірів, енергетиків і металургів, але більше представників будівельної галузі, агропромислового комплексу й комунальних господарств. Зміняться предмети лобістських інтересів.

"Опозиційні" парламентські партії, можливо, зазнають змін. Провал КПРФ, імовірно, призведе до внутрішнього розколу й зміни лідера. Потреба глибокого оновлення постала і перед "Справедливой Россией". Лідери КПРФ, ЛДПР і "Справедливой России" заговорили про переформатування традиційного партійного поля шляхом злиття великих і поглинання малих партій.

Держдумою перебудова російського політичного фасаду не обмежиться. Чутки про кардинальні кадрові перестановки в адміністрації, уряді, губернаторському корпусі й керівництві держкорпорацій стають дедалі виразнішими і наповнюються конкретикою. Кажуть, що "менеджер виборів" В'ячеслав Володін з адміністрації піде керувати тим, що створив, тобто Держдумою. Його місце може посісти, наприклад, Владислав Сурков або генеральний директор ВДТРК Олег Добродєєв. Нинішній спікер Сергій Наришкін може стати головою Служби зовнішньої розвідки або спікером Ради Федерації, а її нинішній спікер Валентина Матвієнко вирушить послом в одну з країн. Віце-прем'єр Аркадій Дворкович нібито може очолити одну з держкорпорацій. Сталість можна прогнозувати тільки для економічного блоку уряду й Центробанку. Російські системні ліберали в уряді у період проходження російською економікою рифів і вирв наростаючої економічної кризи поки що незамінні.

Ланцюг можливих перестановок довгий. Одна з її ланок стосується реформи силового апарату. Після створення Росгвардії не виключене "підвищення" Федеральної служби безпеки до нового Міністерства державної безпеки (МДБ) з майже повним поверненням йому функцій радянського КДБ. Імовірна й реставрація старої прокуратури поверненням до її складу Слідчого комітету. Росгвардія повинна захищати владу від соціальних заворушень і вуличних протестів, МДБ - від розколу еліт і внутрішньої змови, прокуратура - все це легітимувати. Зрозуміло, такі масштабні перестановки означатимуть стрімкі кадрові підвищення й пониження, появу в керівництві силових структур нових облич.

Найцікавіша частина можливих кадрових змін стосується долі голови уряду Дмитра Медведєва, яка пов'язана з долею самого Владіміра Путіна. Російський мінфін закладає у проект бюджету на наступний рік фінансування президентських виборів, включаючи роботу системи голосування. Порівняння з попередніми роками свідчить, що такий бюджет створюється саме на рік виборів, а не на рік підготовки до них. Невідомо, щоправда, за що проголосує нова Держдума. Але не можна виключити, що президентські вибори в Росії відбудуться 2017-го, а не 2018-го, як передбачено конституцією.

Тут виникає фундаментальна невизначеність. Оголосити дострокові вибори можна через відставку Путіна, але сам він, за конституцією, у такому випадку брати участь у виборах не зможе. Тоді в Кремля буде тільки одна гідна кандидатура - лідер партії-переможниці "Единая Россия" голова уряду Дмитро Медведєв. Або ж, для простого переобрання Владіміра Путіна у більш відповідний з погляду соціально-економічних реалій 2017-й рік, треба буде терміново змінювати конституцію. Якщо план саме такий, то нова Держдума за це відразу й візьметься, благо конституційна більшість у "Единой России" вже є.

Російська влада досить активно змінює свій зовнішній вигляд. Зміни можуть виявитися помірними, але можуть і перевершити всі очікування. Багато чого, напевно, залежатиме від цін на енергоносії та перспектив зняття зовнішніх санкцій. Невдовзі ми, можливо, виявимо новий фасад Росії, на якому навіть може з'явитися інтерфейс для більш конструктивних відносин із зовнішнім світом. Обличчя й імідж влади багато що визначають у політиці. Якісь групи інтересів в Україні можуть сприйняти зовнішні зміни як фундаментальні і радісно почати наводити мости й відновлювати відносини. Але не можна забувати, що Росія залишилася колишньою: вона сприймає себе центром "русского мира", ображена на Захід і внутрішньо є навіть більш автаркічною й агресивною через наростання економічних проблем. Вона цілком може відкусити протягнуту їй руку…