РЕАНІМАЦІЯ ГУУАМ

Чутки про наглу смерть ГУУАМ виявилися перебільшеними. Пацієнт, швидше, живий, ніж мертвий. На консиліумі високих лікарів у Ялті констатували, що видалення рудиментарних органів і непрацюючих членів пройшло загалом безболісно для організму й не загрожує життєдіяльності хворого. Але все-таки лікувати треба.

Питання — як лікувати? Тут думки розбіглися. Хоча присутні скріпили своїми підписами всі рецепти для того, щоб хворому справді полегшало і його організм зміцнів.

Серед прописаних процедур та ліків окремо виділяють зону вільної торгівлі (зокрема і як противірусний препарат у рамках профілактики проти ЄврАзЕС), домовленості про спільні зусилля, спрямовані на забезпечення стабільності й безпеки в регіоні, міжурядову угоду про співробітництво в боротьбі з тероризмом та організованою злочинністю. Прийнято положення про раду міністрів закордонних справ і спільне комюніке.

Усі ці домовленості ще треба відповідним чином оформити й завізувати в країнах ГУУАМ, і лише потім вони почнуть працювати. Якщо почнуть, звісно.

У багатьох учасників зустрічі було чимало причин для песимізму. І питання не тільки у втраті Узбекистану, хоча це справді найнеприємніший момент за майже п’ятирічну історію об’єднання. Але, всупереч усьому, другу літеру «У» з назви в Ялті вирішили не прибирати, а використання абревіатури з п’яти літер мотивували тим, що на зустрічі був присутній посол Узбекистану в Україні. Хоча й не допустили Шамансура Шахалілова до підписання документів, які, відповідно до домовленостей, мають затверджуватися консенсусом, тобто всіма учасниками організації. Але «четвірка», хоча й не сказала «геть з очей», та діяла за принципом: семеро одного не чекають, тож раз уже гості з Ташкента не приїхали, це їхня справа. Просто образилися, але вирішили, що потім душевно поговорять з узбеками, аби з’ясувати, вийшли вони все-таки чи ні, а якщо тільки призупинили участь, то на скільки й коли відновлять. Як сказав президент Грузії Едуард Шеварднадзе, він розбереться в причинах «цього замішання».

Хоча, на думку експертів, Узбекистан навряд чи вдасться повернути в ГУУАМ. Саме Ташкент міг претендувати на лідерство в цьому регіональному об’єднанні. В економічному плані, за низкою показників (зокрема зростанням промислового виробництва) Узбекистан вийшов на перше місце серед усіх країн СНД. У політиці Ташкент приділяє дедалі більше уваги співробітництву зі своїм найближчим оточенням, де його провідної ролі вже ніхто не заперечує, навіть Москва. Саме узбецький лідер Іслам Карімов ініціював трансформацію Центральноазійського економічного співтовариства в організацію Центральноазійське співробітництво. Другу, після ГУУАМ, регіональну структуру на теренах СНД, до якої не входить Росія. І водночас узяв участь у формуванні Шанхайської організації співробітництва, до якої входять Росія і Китай. На думку багатьох, у цій найбільшій (якщо судити з площі та й за населенням країн–учасниць) організації континенту Узбекистан представляє інтереси США. І саме завдяки Ташкенту вдалося не допустити перетворення ШОС на антиамериканський блок, чого спочатку так прагнув Пекін. За це Вашингтон щедро розплатився з узбеками, зробивши ставку саме на них для посилення свого впливу в усьому Центральноазійському регіоні, на противагу Ірану та Росії. Тож в узбеків і так турбот повен рот, і без ГУУАМ.

А боротися з Києвом за лідерство ще й у цьому об’єднанні для них було б просто накладно, тим паче що, як свідчать, знов-таки, оцінки експертів, енергетичні маршрути в рамках ГУУАМ для Узбекистану не зовсім вигідні. Труба Одеса—Броди, швидше за все, буде наповнюватися навіть не азербайджанською, а казахською нафтою, яка піде через Баку і Тбілісі до Супсе. Ну, та й Бог із ним, з Узбекистаном.

У Ялті в 30-градусну спеку тепла вистачило всім. До того ж гостей із Центральної Азії з верхом замінили представники зі США, Росії, Болгарії, Ірану, Греції, Словенії, Польщі, Румунії, Туреччини й навіть Бразилії, а також Організації чорноморського економічного співробітництва, Євросоюзу, ОБСЄ, ООН. Такого напливу гостей у гууамщиків ще ніколи не було.

І якщо зацікавленість є, то чому б не приєднатися тій-таки Болгарії або Румунії, запропонував український Президент. Вибір Леоніда Кучми цікавий. А чому, скажімо, не Польща зі Словенією? Чому ставка робиться на країни, які, скажемо так, обрали найскладніший варіант посткомуністичної трансформації?! Вийде такий собі своєрідний європейський клуб бідних і відсталих, на чолі якого Україна, правда, як найбільша держава, видавалася б цілком респектабельною і могла б стати своєрідним лідером великого і дуже перспективного регіону між Азією та Європою. Однак якщо організація існуватиме лише для того, щоб потішати самолюбство Києва, то в неї справді мало перспектив.

Чим може справді приваблювати ГУУАМ у його нинішньому стані — без Узбекистану і з Молдовою, яка хоч і не наважується піти слідом за Ташкентом, але до співробітництва в
ГУУАМ ставиться з песимізмом? Де в трикутнику Київ — Тбілісі — Баку справді помітні й сильні взаємні симпатії одне до одного, але не виходить «зміркувати на трьох», та ще й так, щоб кожному стало однаково добре? Справді, товарообіг кожної з країн ГУУАМ із партнерами по організації становить лише близько 2% їхнього зовнішньоторговельного обороту.

Головний козир, який знову виклали на стіл у Ялті, — енергетичний коридор із нафтопроводом Одеса—Броди в його серцевині. Саме до нього Леонід Кучма закликав приєднатися Болгарію, Румунію, а також Молдову, повз яку, власне, і прокладено трубу. Молдавський лідер Володимир Воронін висунув вимогу повернути нафтопровід на Молдову, інакше всі обіцянки Києва — це порожній звук. На що український лідер відказав — «може, вам ще й краник відкрити?» Але Молдові потрібно лише одне, щоб Київ відкрив їй не краник, а шлях на російський ринок транзитом через українську територію.

На нафті Каспію можна побудувати зону вільної торгівлі, та ще й у багато разів більшу, ніж ГУУАМ, лише за умови, що нафту можна вигідно продати. Але поки що нафтовий добробут принаймні трьох із чотирьох членів ГУУАМ, що залишилися, — перспектива майбутнього, хоча, можливо, й не далекого.

Утім, уже тепер Леонід Кучма зазначив, що «ГУУАМ не повинен ставити перед собою недосяжних цілей та брати на себе непосильні функції». Чи означає це, що країни справді займатимуться лише тим, що їм під силу, і прагматично зупиняться на невеликій кількості спільних ініціатив? Малоймовірно, якщо взяти до уваги дуже амбіційні плани, позбавлені поки що конкретного змісту.

Ця обставина дала підстави скептикам на кшталт посла Росії в Україні Віктора Черномирдіна (а він теж був у Ялті) заявити, що без Москви в рамках ГУУАМ не вдасться здійснити жодного по-справжньому серйозного проекту. А Росія в це об’єднання не вступатиме ні за яких умов.

Черномирдін почасти має рацію, адже навіть функціонування самого ГУУАМ здійснюється частково на гроші спонсорів. Президенти Грузії, України, Азербайджану й Молдови в Ялті навіть доручили міністрам закордонних справ своїх держав окремо опрацювати це питання — знайти донорів організації.

І хоча, як підкреслювалося в Ялті, для членів об’єднання першорядними залишаються питання економіки, за великого бажання, потенційних спонсорів, у принципі, можуть зацікавити і проектами іншого характеру — оборонними, політичними та іншими. Тож гнучкість і рухливість ГУУАМ у цих питаннях (приміром, чом би не зайнятися миротворчою діяльністю в «гарячих точках» або не допомогти міжнародним силам боротися з відмиванням «брудних грошей»?) може зробити його дуже привабливим для донорів.

З другого боку, не багато у світі знайдеться союзів, що існують не за рахунок внесків у загальний статутний фонд організації. І коли вже країни — члени організації не можуть самостійно фінансувати й утримувати свій союз, про яку вигоду може йти мова? Чи зможуть вони реалізовувати проекти, вигідні їм і, приміром, невигідні спонсорам? Але, можливо, суть бізнес-плану ГУУАМ і полягає в тому, щоб основний доход одержати ззовні.

Озвучена в Тбілісі й Києві п’ять років тому ідея ГУУАМ як нова форма консультацій між країнами оформилася в організацію у Страсбурзі й Вашингтоні як союз орієнтованих на Захід країн із числа Співдружності незалежних держав. Адже ж на якомусь етапі Київ хотів позмагатися з Росією за право визначати шляхи розвитку СНД. Це була приваблива ідея, за яку можна було б і заплатити, як, приміром, Узбекистану за активну політику в Центральній Азії. Тепер апетити українського істеблішменту зменшилися: необхідно вдихнути життя в «союз чотирьох». І сьогодні Вашингтон знову готовий підтримати цю ініціативу. Америка дивиться на майбутнє ГУУАМ, мабуть, оптимістичніше навіть, ніж деякі країни — члени цієї організації. У Ялті координатор державного департаменту США з питань допомоги країнам Європи та Євразії Вільям Тейлор заявив, що представники Вашингтона прагнуть одержати статус спостерігача при цій організації і готові профінансувати проекти будівництва нафтопроводів у зоні відповідальності ГУУАМ. Водночас американські гості підкреслюють, що майбутнє організації — у руках її учасників. Американський посол в Україні Карлос Паскуаль сказав, що зона вільної торгівлі — хороший привід для України швидше завершити процес адаптації свого економічного законодавства до стандартів WTO, адже Молдова вже стала членом цієї організації.

Хоч би там як, немає лиха без добра. Вочевидь, головний реаніматор ГУУАМ не дозволить, щоб його дітище просто загинуло через невмілий догляд або неправильно виписані рецепти.

Америка цілком може розраховувати на те, що після виходу Узбекистану в організації припиняться чвари, почасти пов’язані з боротьбою за лідерство між Києвом і Ташкентом, і тепер Україна візьме на себе відповідальність за майбутнє організації.