Безтурботно дивитися на приготування КНДР до запуску своїх ракет і наївно вірити, що комуністичний режим Північної Кореї будує ракети для власного задоволення і зовсім не має наміру їх використовувати, — манера поведінки, непробачна для політиків. Пхеньян давно виношував плани своєї чергової ракетної демонстрації: корейці поставили ракету на стартовий майданчик ще в травні. І в ніч із 4 на 5 липня запустили її без попередження, нічого не сказавши ні своїм союзникам, ні ворогам. (Примітно, що запуск відбувся того ж дня, коли головний ворог — Сполучені Штати — відзначали своє національне свято.) Однак незвичайність акції полягає у великій кількості запущених ракет. Деякі з них перебували в повітрі кілька хвилин, інші — кілька секунд, після чого падали в Японське море.
Очевидно, що мета такого феєрверку — заплутати невсипущі Сполучені Штати та їхніх союзників в Азії — Південну Корею і Японію. Вони не змогли вчасно відреагувати на запуск і обчислити траєкторію польоту найбільш далекобійної ракети свого супротивника — «Тепходон-2», радіус дії якої перевищує 10 тис. км. Вже пізніше американські військові розрахували, що, зважаючи на траєкторію польоту «Тепходон-2», ракетою цілили по Гавайях — острівному штату США, де розташовані американські військові бази і штаб командування військ США в Тихоокеанському регіоні. Це ще одна корейська хитрість, тому що у Вашингтоні очікували «удару» у бік найближчої до Кореї американської території — Аляски.
Однак найбільше від корейських ракет постраждала Росія. Як мінімум кілька з них упали біля російського морського кордону, неподалік від міста Находка, після чого російським військовикам нагадали історію про німця Матіаса Руста, котрий посадив свій літак на Красній площі. Російські сили ППО не прореагували на ракети, які наближалися до кордонів країни, кажуть експерти. Проте заступник міністра оборони РФ Юрій Балуєвський у звіті перед Держдумою наполягав, що це не так, ракети впали в нейтральних водах і для Росії загрози не становили. Про це саме заявив і Володимир Путін. Більш того: саме російські фахівці і розвідники з’ясували, що ракет насправді було не сім, а одинадцять. Не виключено, що таким способом було проведено випробування практично всіх типів носіїв, які перебувають на озброєнні КНДР. (У повітря злетіли також раніше випробувані тактичні ракети малої дальності «Скад» і середньої дальності «Нодон» — до 1300 км.)
У російських мас-медіа існує думка: оскільки ракета «Тепходон-2» не долетіла до цілі, виходить, відбувся збій, і ракетні технології комуністичної Кореї ще не досягли досконалості. Однак це, схоже, не відповідає дійсності. Річ у тім, що КНДР давно й успішно займається торгівлею ракетами по усьому світі, і скарг із боку покупців (а це Пакистан, Іран і навіть Об’єднані Арабські Емірати) не було. Та й самий цей запуск був чимось на кшталт комерційної презентації нового продукту.
Масований запуск ракет не може не позначитися на безпеці сусідніх із КНДР Південної Кореї і Японії. Японці, до речі, самі підрахували, що всі ракети впали в одному районі моря. І, цілком ймовірно, гадають у Токіо, саме цього і домагався Пхеньян: стріляли на точність, а не на дальність ураження. Перевірити це припущення, так само як і версію про те, що КНДР намагалася запустити в космос супутник, поки неможливо. Єдине, чого вже точно домігся Кім Чен Ір (а він, зважаючи на все, особисто спостерігав за пусками ракет), то це демонстрації могутності своєї країни.
Дамоклів меч із мотором
Про нову ракету відомо вкрай мало. Але багато вчених сходяться на думці, що новітні північнокорейські розробки створювалися на базі отриманих із Радянського Союзу і Російської Федерації технологій. Втім, північнокорейські мас-медіа особливо підкреслюють той факт, що ракети країна нині виробляє самостійно, маючи у своєму розпорядженні всі необхідні комплектуючі.
За даними південнокорейських і китайських ЗМІ, «Тепходон-2», можливо, є триступеневою ракетою. Є дані, що у перші два ступені закачують рідке паливо, бойова частина оснащена твердопаливним двигуном. Дані про вантажопідйомність ракет також різняться, проте кажуть, що ракета може нести заряд в одну- півтори тонни. Причому північнокорейці проводять роботи з модифікації боєголовки на подільну, із трьома зарядами індивідуального наведення. Втім, слід зазначити, що нинішні випробування не показали всіх цих характеристик. Найвірогідніше, якісь частини проекту досі перебувають у стадії доробки.
Самий Пхеньян нічого не прояснив щодо випробувань. Було лише заявлено: Північна Корея має цілковите право проводити такі тести через загрозу з боку Сполучених Штатів і Японії. У коментарі з Пхеньяна через день після випробувань йдеться, що КНДР не вважає себе зобов’язаною дотримуватися якихось режимів контролю за поширенням ракетних технологій. Підкреслюється «надзвичайна великодушність» північних корейців, котрі кілька років добровільно дотримувалися мораторію на ядерні випробування і не заважали Штатам вести війну в Іраку.
Водночас Пхеньян обвинувачує Вашингтон і Токіо в тому, що саме США і Японія не виконали перед Північною Кореєю своїх зобов’язань. Токіо не переглянув свого ставлення до фактів насильства над корейцями під час Другої світової війни. А Сполучені Штати, у свою чергу, займаються шантажем і тиском на КНДР. Одним з останніх рішень Білого дому, наприклад, було замороження коштів північнокорейського уряду в іноземних банках на суму 25 млн. доларів і упровадження санкцій проти північнокорейських компаній. Тільки за умови скасування цих рішень Пхеньян, твердять його представники, готовий знову повернутися до ідеї прямого діалогу з Вашингтоном і відновити свою участь у шестисторонніх переговорах із проблем ядерного роззброєння.
Нагадаємо, що востаннє така зустріч проходила в Пекіні у вересні 2005 року. Тоді КНДР у принципі погодилася відмовитися від своєї ядерної програми в обмін на продовольство і гарантії безпеки. Проте ці домовленості залишилися на папері. Нині Пхеньян вважає нелогічними вимоги США і Японії повідомляти їх про пуски своїх ракет: адже обидві країни вступили в змову з метою перехоплювати все, що вилетить із території Північної Кореї у бік Америки. Більш того, зазначає Пхеньян, не було жодного випадку, коли б Сполучені Штати повідомляли КНДР про свої плани проведення ракетних випробувань.
За повідомленням ряду азіатських ЗМІ, минулого тижня на північнокорейських стартових майданчиках знову помічено незвичну активність. На думку експертів, це може свідчити про підготовку чергових випробувань і пусків. Але ніхто не знає, коли корейці готові натиснути на червону кнопку. Подальший розвиток подій тільки підтверджує, що у Пхеньяна дуже мало партнерів, із якими можна було б порадитися у скрутний момент і при цьому бути почутими.
Дипломатичний цейтнот
Білий дім відреагував на самі випробування і можливість нових пусків ракет дуже стримано. Президент Джордж Буш-молодший не погрожував односторонніми санкціями й ударами, але закликав країни світу спільно виступити з осудом дій корейських комуністів. У Вашингтоні сподівалися, що такі дипломатичні заходи підтримають, насамперед, партнери з шестисторонніх переговорів — Росія, Японія, Південна Корея і Китай. Проте зусилля із створення міжнародної коаліції проти КНДР уже наступного дня звели нанівець войовничі заяви Токіо.
Японські чиновники зайшли так далеко, що почали говорити про можливість запровадження санкцій проти КНДР і навіть пригрозили воєнною акцією, яка б дозволила надовго загальмувати процес розвитку й удосконалення Пхеньяном ракетних технологій. Зауважимо, що японська армія з часів Другої світової війни розвивалася виключно для потреб оборони островів, і експерти зазначають, що в Японії немає ні відповідної техніки, ні досвідчених пілотів для виконання такої непростої місії. Проте тепер політики в Токіо, зокрема міністр закордонних справ Японії Сіндзо Абе, заявляють про можливість використання армії для завдання превентивних ударів по КНДР.
Такі заяви суперечать японській конституції, але в Токіо посилаються на сьому статтю Статуту ООН, яка передбачає упровадження санкцій, аж до застосування сили, у разі виникнення загрози міжнародному миру і безпеці. Вже минулого понеділка Японія подала свій проект резолюції Раді Безпеки ООН. У ньому йшлося про санкції проти Пхеньяна, за якими можуть піти і силові заходи. Крім того, усім країнам наказувалося відмовитися від співробітництва з КНДР у сфері розвитку ракетних технологій.
Резолюцію японців серед членів РБ ООН підтримали Сполучені Штати, Великобританія і Франція. Проте Росія і Китай принципово відмовилися навіть обговорювати запропоновані японцями заходи. Представник КНР при ООН Ван Гуаня заявив, що дістав із Пекіна вказівку скористатися правом вето, якщо резолюцію в такому вигляді буде подано на голосування в Радбезі. Втім, найбільш непередбачуваною була реакція Сеула: той не тільки почав власні переговори з Пхеньяном, але й перейшов у табір затятих супротивників японських ініціатив.
Південна Корея заявила, що неприйнятна сама японська риторика про превентивні удари й одностороннє використання сили на Корейському півострові. Вона призведе лише до дестабілізації ситуації в регіоні і збільшить кризу. Сеул сам зробив крок назустріч Пхеньяну, запросивши на переговори в Пусан відповідального радника кабінету міністрів КНДР Квон Хо Уна. До речі, цей чиновник із профілем улюбленого керманича на грудях насамперед попросив у корейців із півдня гуманітарну допомогу у розмірі 500 тонн рису. У відповідь міністр у справах національного об’єднання Південної Кореї Лі Чжон Сок передав гостю настійну вимогу Сеула і всього міжнародного співтовариства не відновляти випробування ракетних систем і повернутися за стіл шестисторонніх переговорів. Проте ніяких домовленостей у Пусані досягнуто не було.
У таких умовах Сполучені Штати й Японія погодилися відкласти голосування в ООН з корейського питання на час, поки Сеул і Пекін самостійно вживають заходів щодо умовляння Північної Кореї. При цьому так збіглося, що саме минулого тижня виповнилося 45 років Договорові про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу між Китаєм і КНДР, відповідно до якого Пекін зобов’язаний подавати всіляку допомогу сусіду, зокрема і військову, якщо Північна Корея зазнає нападу. Віце-прем’єр КНР Хуей Лянью прибув з цієї нагоди у Пхеньян, щоб донести до північнокорейського керівництва позицію світового співтовариства. За останніми даними, ця місія не була в усьому успішною. Китайське МЗС обмежилося після їхнього завершення коротким і дипломатичним коментарем про те, що одним візитом не вирішити всього комплексу проблем Корейського півострова.
Проте Японія відступати не збирається і вважає, що північнокорейська ракетна тема має посісти ключове місце на саміті «великої вісімки» у Санкт-Петербурзі. Прем’єр Дзюнітіро Коїдзумі гадає, що лідерам світових держав буде простіше домовитися між собою і, можливо, це допомогло б пошуку поступок у Радбезі: якщо навіть китайцям, давнім друзям північнокорейців, не вдасться умовити Пхеньян відмовитися від планів розвитку ракетних технологій, то однозначно слід вжити жорстких заходів. Позиція Вашингтона приблизно така сама. Американський дипломат Крістофер Хілл, котрий на прохання держсекретаря Кондолізи Райс стежить за переговорами між Пхеньяном і Пекіном, висловив сумнів, що Китай зможе вплинути на КНДР.
На думку експертів, провал миротворчих зусиль Пекіна і Сеула вигідний Вашингтону і Токіо. Це дозволить Сполученим Штатам і Японії проштовхувати і на саміті «великої вісімки», і в ООН свій жорсткий курс стосовно Пхеньяна. Шансів на успіх поки що в них небагато, адже російський президент Володимир Путін уже заявив, що виступає за надання Північній Кореї права розвивати свої ракетні технології. Крім того, дипломати Китаю і Росії в Нью-Йорку, скориставшись перепочинком останніх днів, виступили зі спільним проектом оонівської резолюції, де не згадується стаття 7 статуту ООН, і містяться не вимоги, а рекомендації до уряду КНДР призупинити ракетні випробування. Проект резолюції закликає також (але не вимагає), щоб усі країни — учасниці ООН ужили заходів із запобігання поставкам обладнання, матеріалів і технологій, які сприятимуть здійсненню північнокорейської ядерної програми.
Поки що не ясно, яка з двох резолюцій здобуде підтримку. Як і у випадку з Іраном, переговори і консультації можуть тривати тижні. І цілком ймовірно, що Рада Безпеки ООН може знову опинитися в безвиході, намагаючись знайти відповідь на запитання «Як вчинити з Північною Кореєю?».