ПУТІН БЕЗ ВЕЖІ

У Росії ще не встигли оговтатися від шоку, спричиненого вибухом на Пушкінській площі й аварією атомного підводного човна «Курськ» у Баренцовому морі, як минулого тижня вся країна, практично, в прямому ефірі могла стежити за пожежею на найвищій телевежі Європи. Уся, крім Москви: столицю було позбавлено, практично, всього телеефіру — за винятком каналу ТНТ, який не мав передавача на Останкінській телевежі, «розважального» учасника холдингу «Медиа-Мост», нині змушеного переривати 141-шу серію чергової «мильної опери» новинами НТБ.

Можливо, стороннього спостерігача здивує, що саме після пожежі в Останкіно президент Володимир Путін на нараді в Кремлі зробив глобальний висновок про тяжкий стан довіреної йому держави. Показана телебаченням цитата Путіна з’явилася на перших шпальтах американських, британських, німецьких, польських газет і аналітичних тижневиків. Проте нам, колишнім радянським людям, дивуватися не доводиться. Ми добре пам’ятаємо, наскільки москвоцентричною була наша колишня імперія, — і, зрозуміло, такою самою москвоцентричною залишається й Російська Федерація. Навряд чи хтось звинуватить мене в цинізмі, коли зазначу: якби без телебачення виявилася половина Росії, це вразило б владу не більше, ніж пожежа на Останкіно й втрата московською аудиторією державних телеканалів. Здавалося б, ми зіштовхнулися насамперед із технологічною катастрофою, проте в очах не лише російського керівника, а й московського обивателя ця катастрофа миттєво набула символічного характеру — привид Країни без Телебачення, непоінформованої держави. Можна заперечити, що саме країна й бере сигнали ГРТ, РТР і НТБ, проте для жителя російської столиці Москва — це і є Країна... І тому у сприйнятті цієї ситуації, практично, нема й не може бути розбіжностей: жах, з яким сприймає ситуацію позбавлений телеважелів впливу на аудиторію Путін, нічим не відрізняється від подиву, з яким марно клацає кнопками житель Мар’їна чи Печатників...

Крім психологічного феномена, існує ще й елементарний політичний та економічний розрахунок. Саме Москва — на відміну від решти Росії — перетворилася на інформаційне суспільство, суспільство не лише глядачів, а й споживачів телевізійної реклами. Тут набагато більше людей, котрі цікавляться телевізійними новинами й політикою взагалі, котрі є користувачами інформаційної імперії російського Інтернету — Рунету, яка зростає, мов на дріжджах... Зрештою, в переломні для сучасної Росії історичні моменти люди виходили на вулиці саме в Москві. Тому навіть нетривала втрата такої аудиторії все одно що померти і владі, і телеканалам, і рекламним компаніям. Можна уявити собі настрій людей у Кремлі, які усвідомлюють, що ось уже котрий день поспіль мільйони москвичів дивляться лише одні новини — новини Гусинського.

Коли минули перші години єднання і шляхетних вчинків — голова ради директорів НТБ Євген Кисельов, приміром, запропонував надати ефір ТНТ новинам усіх інших телекомпаній і заяв офіційних осіб, але цим запрошенням ніхто не скористався, — політики й телевізійники замислилися, що далі робити з телебаченням. Я не вважаю, що основна проблема тут — саме відновлення мовлення, ні. Так чи інакше, головні телеканали знайдуть можливість повернути собі більшу частину московської телеаудиторії. Головне — формування цілком нової московської моделі телемовлення, що може стати взірцем для решти країни — як це неодноразово траплялося з усіма іншими московськими моделями.

Тільки після пожежі в Останкіно фахівці в Москві змушені були визнати, що місто відстале, з погляду інформаційних технологій, і, хоч як це парадоксально, саме вежа стримувала їх розвиток. Висотка в Останкіно створювала ідеальні умови для метрових каналів, для збереження державної інформаційної монополії. Нові канали докладали воістину фантастичних зусиль, щоб отримати в розпорядження метровий канал — так, НТБ заплатило за четверту кнопку роками політичної залежності від влади всього холдингу «Медиа-Мост», і тільки невдала ставка каналу не на Володимира Путіна зробила з холдинга осередок опозиційних настроїв. Власне, боротьба за метровий діапазон властива не лише Росії, — читачеві досить розгорнути телепрограму, щоб наштовхнутися на вітчизняний телевізійний феномен — поділ діапазону другого каналу між державним телебаченням і популярною приватною телекомпанією. І читачеві навіть не потрібно бути великим фахівцем з української політики, аби уявити, скільки зусиль докладає керівництво студії «1+1», щоб зберігати нормальні стосунки з надміру вразливою нашою владою, яка найчастіше дратується навіть не з приводу критики, а просто з приводу інформації... Тим часом очевидно, що стороною, яка програє при саме такому розвитку телекомунікацій, залишається глядач, оскільки залежить не від майстерності професіоналів, а від сьогохвилинних політичних інтересів держави та її чиновників. Тому розвиток дециметрового, супутникового, кабельного телебачення перешкоджає монополізації ефіру якоюсь однією силою, — і саме цим шляхом рухається світовий телевізійний ринок.

Нині, після пожежі Останкінської вежі, Москва — а за нею й Росія — має шанс приєднатися до цього процесу. Але в російських політичних умовах це, швидше за все, означатиме не технічну модернізацію, а регіоналізацію мовлення — тобто відбиватиме зростання суперництва Кремля та регіональних керівників. Мені вже доводилося писати, що губернатори й президенти не змирилися й не змиряться з прагненням Володимира Путіна зосередити владу в Кремлі, але діятимуть, швидше за все, не запропонованим Борисом Березовським шляхом створення опозиційної політичної партії, а зосереджуючи в регіонах економічні та політичні ресурси й створюючи умови для навертання до регіональної віри президентських намісників... Те, як повівся в перші дні після пожежі московський уряд, яскраво продемонструвало цю тенденцію: віце-прем’єр уряду столиці Олександр Музикантський дозволив допускати в кабельні мережі міста канали ТБ-Центр і «Столицю», не узгоджуючи з ним, а всі інші телеканали — тільки після узгодження. Канал НТБ був допущений у московський ефір раніше, ніж ГРТ і РТР. І хоча московські керівники всіляко виправдовувалися і все спростовували, тенденція стала очевидною.

Цими самими днями — і це вже не пожежа — у Казані на честь річниці проголошення суверенітету Республіки Татарстан відбулося урочисте відкриття ефіру телеканалу «Татарія». Зрозуміло, ТБ Татарстану існувало й раніше, але використовувало для свого мовлення, як і інші регіональні станції, частоти, надані державному Російському ТБ. На цій підставі РТР нещодавно проголосило регіональні телекомпанії частинами свого холдингу. Але каналу «Татарія» в цьому холдингу вже не буде: він тепер цілодобово передаватиме на власних частотах. Отож десь через пожежу, десь в результаті політичних процесів, а російська телевізійна імперія починає дробитися, з величезного єдиного моноліту перетворюючись на безліч аудиторій, на співтовариство телевізійних сіл...