Путін у слабкій позиції: чому на зустрічі з ним запізнюються президенти

17 вересня, 2022, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Втім, ШОС, платформа для просування китайсько-російського світопорядку, міцнішає

Путін у слабкій позиції: чому на зустрічі з ним запізнюються президенти
© Офіційний сайт Кремля

Саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС) у Самарканді пройшов в умовах наростання суперечностей між Заходом і Китаєм та Росією.

Відтак ШОС стає важливим інструментом КНР і РФ для просування «багатополярного» світу. Активізація взаємодії двох держав у напрямі боротьби з «одноособовим» лідерством США у світі дає підстави розглядати організацію як потенційний антиамериканський блок. Однак участь у ньому країн, зацікавлених у співпраці з Заходом, послаблюють таку ймовірність. У нинішній складній міжнародній ситуації різні регіональні актори шукають шляхів компенсації чи мінімізації своїх втрат від протиборства великих держав, отож саме «неконфронтаційний» простір ШОС може здаватися вигідним напрямом для політичного, економічного і культурного співробітництва.

Організація, з самого початку створена для боротьби з трьома видами зла тероризмом, сепаратизмом екстремізмом – між Китаєм, Росією та державами Центральної Азії, на сьогодні має досить строкату структуру, не позбавлену внутрішніх суперечностей. Біля витоків  свого становлення ШОС була покликана слугувати механізмом підтримання безпеки на західних кордонах КНР, згодом цей механізм став ще й сприяти врівноваженню російських і китайських інтересів у Центральній Азії. На сьогодні членство Індії та Пакистану (з 2017 року), отримання статусу члена організації Іраном (на цьогорічному саміті), заявка на членство від Білорусі, статус спостерігача у Монголії та Афганістану, діалогове партнерство зі Шрі-Ланкою, Туреччиною, Камбоджею, Азербайджаном, Вірменією, Непалом та Єгиптом і Катаром, які приєдналися під час нинішнього саміту, перетворює ШОС на одну з найбільших регіональних організацій  світу.

Getty Images

Тимчасом відсутність спільних ціннісних підходів усередині організації  примушує шукати власну формулу для об′єднання. Очевидно, що зростання економічної й геополітичної ваги Китаю у світі притягує регіональні та позарегіональні держави, зацікавлені у співпраці з ним, зокрема і в рамках ШОС. Та робить його центром, здатним просувати власний порядок денний всередині організації, а також посилювати свій геополітичний вплив шляхом реалізації китайської концепції «суспільства спільної долі» для забезпечення власних інтересів у світі.

Самаркандський саміт проходив у досить непростих умовах: неврегульовані проблеми Афганістану, російсько-українська війна, міжнародні санкції та ізоляція РФ, посилення конфронтації між КНР і США, зокрема навколо Тайваню, загострення вірмено-азербайджанського конфлікту і військові зіткнення на таджицько-киргизькому кордоні. Більшість цих проблем торкаються держав, які тим чи іншим чином входять до ШОС. Росія, що впродовж тривалого часу виступала безпековим гарантом на пострадянському просторі через провідну роль в ОДКБ, помітно втрачає свої позиції та ставить під сумнів здатність надалі виконувати ці функції.

Владімір Путін прибув до Самарканда в пошуках нових шляхів  взаємодії в умовах жорстких західних санкцій. Правда, далеко не в найкращій для себе позиції. Відступ російської армії на харківському напрямку, загальні невдачі на фронті у війні проти України змусили російського лідера пояснювати Китаю ситуацію. Путін подякував «китайським друзям за збалансовану позицію у зв′язку з українською кризою». Він також підкреслив свою відданість принципові «одного Китаю» й не змарнував нагоди засудити «провокації, організовані США та їхніми  союзниками в Тайванській протоці».

Очевидно, що на стратегічному рівні, в умовах посилення економічного тиску та зростання геополітичної конфронтації з боку США, Китай зацікавлений у співпраці з РФ. Як зазначив Сі Цзіньпін: «Перед загрозою неперервних грізних глобальних змін, яких ніколи не було в історії, ми готові працювати з нашими російськими колегами, щоб виконати свої зобов′язання відповідальних глобальних держав і відіграти провідну роль у принесенні стабільності у світ змін та безпорядків». Тимчасом є низка застережень, які змушують Китай утримуватися від практичної підтримки Москви. Серед них не тільки прагнення не потрапити під західні санкції, а й небажання створювати складнощі у відносинах із державами Центральної Азії, серйозно стурбованими  діями Москви.

Російська агресія проти України примусила країни регіону подивитися на РФ крізь призму власних загроз. Приходить усвідомлення ними вразливості перед Росією, зважаючи на неприховані територіальні претензії (насамперед це стосується Казахстану), економічну залежність (спільні транспортні та енергетичні коридори, велику кількість трудових мігрантів, можливі наслідки антиросійських санкцій), ризики дестабілізації ситуації з боку Москви у разі послаблення її впливу та, нарешті, питання власної безпеки, які вона навряд чи зможе забезпечити.

Вочевидь, питання спроможності Росії надалі забезпечувати військову підтримку і гарантувати стабільність у Центральній Азії виникли не тільки в країн регіону, а й у Китаю. Центральноазійські держави важливі для Китаю не тільки як джерела сировини і партнери з транзиту китайських товарів, а й із погляду забезпечення регіональної безпеки у Сіньцзяні та Афганістані. Пекін боїться дестабілізації в регіоні, яка може відгукнутися на його території.

Під час свого візиту до Казахстану напередодні саміту ШОС Сі Цзіньпін наголосив: «Хоч би як змінювалася міжнародна кон’юнктура, ми будемо й надалі рішуче підтримувати Казахстан у захисті незалежності, суверенітету і територіальної цілісності, рішуче підтримувати втілювані вами реформи із забезпечення стабільності та розвитку, категорично виступати проти втручання будь-яких сил у внутрішні справи вашої країни». У казахському суспільстві ці слова викликали схвальні відгуки, зважаючи на зростання загроз із боку РФ. Вони можуть бути розцінені і як певні «червоні лінії» для Москви з боку Китаю.

Тимчасом, з огляду на ситуацію з Тайванем, питання суверенітету і територіальної цілісності має особливе значення для самого Китаю,  воно неодноразово озвучувалося під час зустрічей із учасниками саміту. Тож цілком можливо, що таким чином Китай  насамперед  намагається заручитися підтримкою інших держав у питанні, яке становить його власний інтерес. Особливо зважаючи на те, що на полях саміту ШОС Сі Цзіньпін традиційно виступив проти всіляких зовнішніх спроб втручатися у внутрішні справи держав та закликав організацію протистояти «кольоровим революціям».

Getty Images

Утім, політична стабільність у регіоні має для Китаю й цілком прикладне значення. Російська агресія проти України породила чимало політичних і економічних ризиків, які серйозно переформатовують геополітичну й геоекономічну архітектоніку в регіоні. На цьому тлі для Китаю,  що змушений шукати альтернативних транспортно-логістичних маршрутів в обхід РФ, зростає значимість Казахстану та інших центральноазійських держав. Зі свого боку, держави регіону отримують можливість диверсифікувати власні транспортно-логістичні можливості поза межами Росії.

Узбекистан як головуюча держава ШОС зосередив свої зусилля на просуванні комплексного порядку денного, в якому особливе місце, крім питань безпеки, посідає зміцнення транспортно-економічної взаємопов′язаності. Тож на саміті було підписано угоду про реалізацію проєкту будівництва залізниці Китай Киргизстан Узбекистан, який тривалий час перебував у підвішеному стані через позицію Росії (оскільки посилює транспортно-логістичну незалежність регіону). Новий залізничний коридор стане південним відгалуженням континентального мосту Євразії і відкриє державам доступ на ринки Південно-Східної, Західної Азії та країн Близького Сходу. Цей маршрут зможе забезпечити доставку вантажів із Китаю в Узбекистан, а також у країни Центральної Азії та Близького Сходу, зокрема в Туреччину і далі в Євросоюз, а ще внести позитивний соціально-економічний ефект у розвиток економіки Киргизстану, великою мірою залежної від Москви.

Наступне питання, яке активно просуває Узбекистан, будівництво залізничного коридору «ТермезМазарі-ШарифКабулПешавар». На думку президента Шавката Мірзійоєва, це б дало можливість не тільки вирішити соціально-економічні, транспортно-комунікаційні проблеми, а й зробити вагомий внесок у регіональну безпеку. Цей проєкт, поряд із газогоном ТАПІ через Афганістан, Пакистан в Індію, міг би стати важливим ланцюгом між Центральною та Південною Азією, однак безпекові проблеми в Афганістані гальмують його реалізацію.

Країни Центральної Азії перебувають у близькому сусідстві з двома великими державами, не позбавленими імперських амбіцій. Дистанціювання від РФ у бік Китаю несе загрозу потрапити в нову залежність від китайського дракона. Тож держави змушені вибудовувати систему стримування, балансу та противаг із допомогою Туреччини, Індії, держав Близького Сходу, і цей рух сьогодні особливо помітний. Паралельно з цим  зі зміною влади в Узбекистані всередині регіону активізувалися рухи у бік регіонального зближення. У своїй авторській статті напередодні саміту узбецький президент намагається артикулювати увагу на ролі Центральної Азії як географічного ядра ШОС, де «зараз відбуваються позитивні і незворотні процеси зміцнення добросусідства та співробітництва».

Тимчасом сам саміт був затьмарений активним військовим протистоянням на кордоні між двома членами організації – Киргизією та Таджикистаном, що демонструє наявність суперечностей між її членами. Це стосується, наприклад, й індо-пакистанських відносин: індійський прем′єр-міністр вирушив на саміт пізніше від інших гостей, щоб уникнути зустрічей із пакистанським колегою під час неформальних заходів.

ШОС завжди була майданчиком держав із різними цивілізаційними підходами, політичною культурою та непростими взаємовідносинами. Однак авторитарна складова більшості  цих країн, яка вносить дискомфорт у їхні відносини з Заходом, а також китайський економічний магніт роблять цю організацією досить стійкою платформою для просування китайсько-російського бачення світопорядку.

Правда, вже сьогодні стає зрозуміло, що позиція Росії у цьому тандемі значно послаблюється, як і позиція самого Владіміра Путіна. Помпезний прийом Сі Цзіньпіня в Казахстані та Узбекистані, нагородження його найвищими державними нагородами двох держав контрастує з набагато скромнішим прийомом Путіна, на двосторонню зустріч із яким запізнився навіть киргизький президент. Тож  «поворот на Схід», що його намагається продемонструвати російський президент, він виконує у ролі зовсім не переможця, а «держави, яка пояснює ситуацію».

Related video

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК