Професор як Кавалер Путіна

Приїзду до російської столиці нового італійського прем’єр-міністра Романо Проді спостерігачі очікували з неполітичним нетерпінням. Здавалося б, що за подія — ритуальний візит нового керівника уряду, до того ж не новачка у великій політиці — знайомитися ні з ким не доведеться! Але надто свіжа пам’ять про іншого італійського прем’єр-міністра — Сильвіо Берлусконі, друзяки Сильвіо! Не Блер, який колись приїжджав до Москви для приватних зустрічей із Путіним, навіть не Шредер, помічений у спостережній раді газового «проекту століття», а саме Сильвіо виявився справжнім другом російського керівництва. Саме Сильвіо дано було відчути, за якими поняттями живуть його російські друзі. Саме йому довіряли дочок. Саме у нього відпочивали на казковій Сардинії. У Блера є Сардинія? Він і сам давно проміняв свій дощовий острів на південні курорти.

Саме Сильвіо не боявся ризикованих політичних заяв, які дозволяли російським телеканалам переконувати свою аудиторію: Європа нас розуміє! Та що там! Саме Сильвіо продав Андрія Шевченка Ромі! Не клубу «Рома». Абрамовичу — Ромі. Так чинять тільки справжні друзі.

І ось приїжджає інший. Сухий. Нудний. Професор. Без Сардинії. І, звісно, всім одразу ж було цікаво, чи помітять у Кремлі, хто це такий.

Помітили. І відразу виявилося, що жодних проблем із взаєморозумінням не існує. Те, що немає вічних друзів, а є вічні інтереси, було сказано не тільки про стару добру Англію. Проді привіз у російську столицю тих самих газових королів, яких привіз би й Берлусконі. Проді домагався для італійського газового концерну тих самих можливостей, які хотів би отримати Берлусконі. І домігся того, чого Берлусконі дуже хотів би домогтися. І сказав ті самі слова стурбованості про українську газову поведінку — бальзам, бальзам, капрійське вино, — які сказав би Берлусконі. Приїхав прем’єр Проді — поїхав друг Романо. Не треба було так хвилюватися.

Під час перебування в російській столиці Проді озвучив намір допомогти Україні закачати необхідну кількість газу в підземні сховища, аби уникнути можливості несанкціонованого відбору газу взимку. Власне, навряд чи цю обіцянку можна назвати особливо дружелюбною — адже таким чином італійський прем’єр-міністр не приховує своєї підозри в тому, що газ недопостачається з Росії на Захід саме з української вини. Показово, що обіцянка Проді практично збіглася із заявою представників «Газпрому» про те, що «Нафтогаз України» не закачує вдосталь газу у сховища і може виникнути можливість відбору газу. І це при тому, що йдеться про чисту теорію. Адже коли пристати на думку, що Україна відбиратиме газ, який іде на Захід, – треба наперед визнати, що ціни на паливо для Києва буде підвищено, що з підвищенням цим в Україні не погодяться або що грошей на оплату газу за новою ціною в українців просто не буде. Знову-таки — все це поки що теоретичні прогнози: із попереднім підвищенням цін минулої зими Україна все-таки впоралася. Але й тоді представники «Газпрому» звинувачували Україну в несанкціонованому відборі газу, який призначався європейським споживачам. І тоді єдиною європейською країною, котра приєдналася до російських обвинувачень, була Італія. І всі дивувалися — а чому ж саме їй газу бракує?

Правда, тоді злагода Рима і Москви пояснювалася непоганими особистими стосунками, які зав’язалися між Сильвіо Берлусконі та Володимиром Путіним. І тому італійську реакцію ніхто не сприймав усерйоз — принаймні в Україні. У Києві воліли побачити інше: прагнення західних країн якомога швидше відмовитися від російського газу на користь інших постачальників. Однак готовність Романо Проді потурбуватися про українські проблеми ніби авансом демонструє: коріння російсько-італійського взаєморозуміння значно глибше. Головне — зацікавленість Рима в російському газовому ринку. І в цій зацікавленості Італія прагне засвідчити свою готовність грати за правилами, пропонованими Росією. Це не завжди вдається. І не можна сказати, що в ході цього візиту все вийшло так чудово і що італійський прем’єр домігся від Москви всього, чого бажав, — не для себе, звісно, а для державного газового концерну, керівники якого, як і їхні газпромівські колеги, не втомлюються привертати увагу до української проблеми. У Римі розуміють: поки що йдеться про обмін деклараціями. У Москві вважають, що Путін і так пішов на серйозні поступки своєму новому другові, продемонструвавши, що неодноразово критикована ним Енергетична хартія може працювати і без ратифікації російським парламентом, тільки для однієї конкретно взятої країни — для Італії. Але в одному російські й італійські спостерігачі справді єдині — Проді пожинає плоди політики Берлусконі. Путін ставиться до Професора так, ніби він — Кавалер. І це примушує дивуватися навіть бувалих соратників колишнього італійського прем’єр-міністра. «Яка дружина не зраджувала чоловіка бодай подумки?» — жартує з італійськими журналістами речник Берлусконі Паоло Бонаюті. Але потім уже цілком серйозно пояснює, що в Кремлі ми просто бачили зустріч президента Росії та прем’єр-міністра Італії. І що в цьому такого не такого? «Путін влаштував Проді ввічливий прийом, яка в цьому новина? Він поїхав до Москви, щоб представляти Італію, країну, яка сьогодні стала більш дружньою завдяки незвичним, у тому числі й особистим, стосункам між російським президентом та Берлусконі».

Ну та в цьому ж уся річ! У тому, що стосунки Берлусконі й Путіна були незвичними, — ну хто в цьому сумнівається! Але після перемоги італійських лівих на виборах з’являвся шанс, що у Проді і Путіна будуть звичайні стосунки. Звичайні стосунки керівника однієї країни з лідером іншої, жодних прибамбасів. Але ні — місце для незвичного в нашому житті збереглося. «У Берлусконі, мабуть, стиснулося серце, коли він побачив двох лідерів. Коли він симпатизує людині, він віддає їй усього себе. Я можу заприсягтися на вогні, що його ставлення до Путіна було чесним. Побачимо, чи були ці почуття взаємними. Але, безумовно, якщо Путін перестане до нього тепло ставитися, Сильвіо не страждатиме», — каже сенатор від партії «Вперед, Італіє!» Антоніо Томассіні. Та й справді, такий кавалер — шик, блиск, краса, футбол, чарівні усмішки. Свій у дошку, схожий на кожного російського олігарха зокрема! Дача на Сардинії! Чоловічі розмови про футбол! Майже як спілкування з губернатором Чукотки! І якийсь там професор, занудний і нецікавий, схожий, схожий... На кусок засохлої чіабати схожий! Він звісно, старається, він каже, що Росія і Європа — це як горілка й ікра. І це, звісно, краще, ніж коли він казав, що Україна має такий самий стосунок до Європи, як Нова Зеландія. Та однак — із шиком і блиском проблеми є.

До того ж друг Романо не так точно усвідомлює роботу російського політичного і підприємницького механізму, як друг Сильвіо. А воно йому треба, власне? І чи треба Володимиру Путіну пояснювати Романо Проді те, що Сильвіо Берлусконі схоплював на льоту? Адже, зрештою, із Герхардом Шредером можна було попаритися в лазеньці, а Ангелу Меркель туди начебто запрошувати незручно. Але будівництво Північно-Європейського газопроводу від цього не припиняється!

Тому дуже хочеться сказати спостерігачам: не треба жити незбутніми надіями. Західні лідери стають друзями російських колег зовсім не тому, що хочуть розмовляти з ними рідною мовою або ж прагнуть похвалитися заміською резиденцією. Зовсім ні! Політикам узагалі далекі сантименти. Зате вони точно знають, що є у друга Володимира. По-перше, нафта. По-друге, газ. По-третє — він просто хороший хлопець.

Ну а подальше залежить уже від того, що заведено називати політичним темпераментом. Ось друг Сильвіо був дуже темпераментний. А друг Романо дуже спокійний. Тому він розмірено й солідно виконав усе те, що його попередник перетворив би на розкішний спектакль. Але, власне, яка різниця? Друзі бувають різні. Тим більше у такої різнобічно розвиненої людини, як президент Росії.