Придністровський кейс-тест

Наступного тижня в Москві планується провести переговори щодо придністровського врегулювання у форматі «5+2». Примітність цієї зустрічі полягає в тому, що за її підсумками очікується ухвалення рішення про відновлення офіційної роботи зазначеного переговорного механізму.

Слід, правда, зробити застереження, що такі очікування офіціалізації роботи переговорного формату «5+2» виявилися марними в червні нинішнього року під час так званого першого раунду московських консультацій. Що тоді зашкодило розблокуванню переговорного процесу, досі до кінця незрозуміло. Чи то Тирасполю вдалося викрутитися з лещат російської дипломатії, чи то Москві не дуже й хотілося надмірно тиснути на придністровську сторону в умовах, коли нинішня правляча команда в Кишиневі не готова гарантувати російські «бонуси» у відповідь на можливе відновлення територіальної цілісності Республіки Молдова. Є ще третя, неофіційна, версія зриву тодішньої зустрічі формату «5+2» - дисонанс у владних структурах Російської Федерації через наближення президентських виборів. «Силовики» й оточення Володимира Путіна нібито виступають проти ініціативи Дмитра Медведєва сприяти реінтеграції Республіки Молдова в обмін на позитивне вирішення інших, важливіших для Москви питань у її діалозі з Європейським Союзом. Крім того, існує ще трохи конспірологічних припущень, чому в червні, що називається, «не зрослося», включно з можливістю роботи «кротів» команди Володимира Путіна у відомствах, контрольованих чинним російським президентом.

І якщо для Євросоюзу, США, України та ОБСЄ червневу сторінку переговорного процесу вже перегорнуто (всіх цікавить лише гарантія вересневого результату), то Росії за кілька днів, котрі залишаються до переговорів, мабуть, доведеться належним чином розібратися з причинами літнього провалу: як не крути, а від позитивного результату переговорів з придністровського врегулювання тепер залежить престиж російської дипломатії. Як стало відомо DT.UA із надійних дипломатичних джерел, представники Росії «на полях» конференції з розширених заходів довіри у процесі придністровського врегулювання, яка відбулася днями в німецькому місті Бад-Райхенхалль, практично зі стовідсотковою впевненістю пообіцяли високим європейським і американським чиновникам, що їхній приїзд у Москву 22 вересня для продовження зустрічі формату «5+2» не буде знову марно витраченим часом. Тьфу-тьфу, як кажуть, щоб не наврочити.

Тепер усі розуміють: незважаючи на те, що відповідальність за досягнення позитивного результату московської зустрічі (тобто рішення про відновлення офіційної роботи формату «5+2») значною мірою лежить на Росії, більшим питанням для всіх міжнародних гравців залишається виведення переговорного процесу в конструктивне русло. Основи для переговорів (у буквальному значенні - «паперу» на переговорному столі) на даному етапі немає. Нагадаємо, останнім документом, який офіційно розглядався в рамках формату «5+2» ще у 2005-2006 рр., був український план урегулювання. Поява нових документів на порядку денному формату «5+2» наразі залишається відкритим питанням, - російський концепт об’єднання Молдови, кажуть, не дуже прийнятний для однієї зі сторін, а широкого консенсусу міжнародних посередників і спостерігачів щодо того, як вирішити придністровську проблему, все ще немає. Слава Богу, що хоча б відновлення офіційних переговорів у форматі «5+2» з тих чи інших причин на цьому етапі стало загальною метою Росії і Заходу.

Немає консенсусу й щодо принципів ведення переговорного процесу: ключові розбіжності, природно, існують щодо територіальної цілісності Республіки Молдова. Безумовно, творець і незмінний лідер Придністров’я Ігор Смирнов навряд чи погодиться підписатися під формулюванням про територіальну цілісність Молдови, особливо беручи до уваги грудневі президентські вибори, в яких він, мабуть, планує не тільки взяти участь, а й виграти.

Та й внутрішньополітична ситуація в Молдові залишається непростою - виходу з конституційної кризи так поки що й не знайшли. У разі невдалої спроби обрати президентом країни нинішнього кандидата від правлячого альянсу - спікера парламенту Республіки Молдова Маріанна Лупу - на країну очікують ще одні дострокові парламентські вибори навесні наступного року або переформатування нинішньої проєвропейської коаліції й висунення в президенти альтернативного кандидата, можливо - чинного прем’єр-міністра Влада Філата. Буквально днями Влад Філат і Маріанн Лупу перед об’єктивами телекамер «обмінялися компліментами» в дусі «найкращого» українського досвіду часів Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко. У цих умовах придністровська карта є доволі чутливим інструментом впливу на електоральні настрої в Молдові. «Недостатні», з погляду інтересів внутрішньої політики, успіхи молдовської делегації на переговорах щодо придністровського врегулювання в Москві цілком можуть бути витлумачені як торгівля національними інтересами. Маріанн Лупу, наприклад, уже встиг осудити факт зустрічі свого партнера з альянсу Влада Філата з Ігорем Смирновим у Німеччині, угледівши в цьому «промоушен» лідера невизнаного Придністров’я.

Залишається сподіватися, що молдавська сторона підійде до московської зустрічі з урахуванням стратегічного бачення ситуації, тобто розуміючи пріоритетність самого факту відновлення офіційної роботи «5+2», а не ще одного підтвердження саме в цей конкретний момент територіальної цілісності своєї держави на догоду сюхвилинним внутрішньополітичним дивідендам.

Таким чином, московська зустріч у форматі «5+2» виявиться «тест-кейсом» не тільки для Москви, а й для Кишинева, для якого головне в цій ситуації - не піддатися на провокації й відмежувати національні інтереси від внутріпартійних.

Чим би не закінчилася зустріч формату «5+2» у Москві, більшість експертів сходяться на думці, що проривів у врегулюванні конфлікту зараз очікувати не доводиться. По-перше, за великим рахунком, сам термін «офіційна робота консультативного формату» (яким є «5+2» в умовах відсутності прямого діалогу між керівництвом Кишинева й Тирасполя) навіть звучить безглуздо. Однак західні дипломати чомусь досі в це вперто не хочуть вірити. По-друге, від самого факту відновлення «офіційних консультацій» документ із магічною формулою врегулювання придністровського конфлікту на столі переговорів не з’явиться - його треба буде розробити, причому бажано транспарентно і з урахуванням інтересів усіх задіяних сторін. По-третє, вибори в Росії, Придністров’ї і, що дуже можливо, у самій Молдові заморозять будь-який хоч трохи субстантивний діалог на тему придністровського врегулювання як мінімум до весни-літа 2012 р.

Найбільш прикро, що в цих умовах основними заручниками ситуації залишаються прості люди, які живуть у стані перманентного стресу через неврегульований статус своєї території. Можливо, політики нарешті згадають і про них, адже близько 90 тис. громадян України, 140 тис. громадян Росії та орієнтовно до 200 тис. громадян Молдови, що мешкають у невизнаному Придністров’ї, так само, як і всі ми, достойні кращого життя.