ПРИБОРКУВАННЯ НОРОВЛИВИХ

Принципи, котрі були принципові, були непринципові.

Віктор Черномирдін

Протягом останніх двох років ВАТ «Газпром» дедалі частіше виступає в ролі основного провідника геополітичних інтересів Москви на пострадянському просторі. Причому політики в діях газового монополіста інколи більше, ніж рішень, продиктованих економічною доцільністю. Проте вміння комплексно вирішувати поставлені перед ВАТ завдання стало візитною карткою команди Олексія Міллера.

Серед останніх можна сміливо виділити посилення геополітичного впливу РФ на теренах СНД шляхом повного (якщо не сказати — тотального) контролю над газовидобутком у Середній Азії та газовими ринками братніх слов’янських республік. Про це й раніше неодноразово заявляли представники «Газпрому». Але чіткіше позицію Росії з цього питання сформулював Володимир Путін. Виступаючи із заключним словом на російсько-німецьких міжурядових консультаціях, президент РФ заявив, що «трубопровідна газова система — це дітище Радянського Союзу, і лише ми в змозі підтримувати її в робочому стані, навіть якщо йдеться про частини, які перебувають за межами Росії».

Досить показові у цьому плані стосунки «Газпрому» з Білоруссю. Уже понад півтора роки керівництво російської газової монополії відпрацьовує в цій країні тактику привласнення контролю над державною газотранспортною системою (ГТС). І, судячи з останніх подій, небезуспішно. При цьому слід враховувати, що процес створення Міжнародного газотранспортного консорціуму з управління ГТС України розпочався практично одночасно з білоруським. І перемога відомства Міллера над маленькою й гордою країною любителів крохмальних коренеплодів цілком може стати прецедентом при вирішенні аналогічних питань з українською стороною в майбутньому.

У квітні 2002 року між РФ і Білоруссю було підписано міжурядову угоду, яка передбачає поставки російського газу за цінами п’ятого пояса, що становить 28 дол. за тис. кубометрів. Другим пунктом договору передбачалося акціонування і створення спільного підприємства з транспортування газу на базі «Белтрансгаза». Планувалося, що СП запрацює з 1 липня 2003 року, чого через низку принципових розбіжностей так і не сталося, а переговорний процес триває й донині.

Так уже повелося у відносинах колишніх радянських республік, що найпринциповішими стають ті економічні питання, які трансфертом через велику політику можна конвертувати в реально відчутні вічнозелені аргументи для власного бюджету. Одним із таких моментів стала вартість білоруської ГТС. Із оговорених на початку 600 млн. дол. стараннями білоруського президента Олександра Лукашенка ціна 100% пакета «Белтрансгаза» на середину нинішнього року зросла до 5 млрд. дол. На думку «Газпрому», така сума — утопія і ставить хрест на всіх колишніх домовленостях. При цьому від незалежної оцінки стану газотранспортної системи Білорусь категорично відмовилася.

Другим каменем спотикання став розмір пакета акцій «Белтрансгаза», який має перейти до «Газпрому». Білоруська сторона наполягає на тому, що контрольний пакет повинен залишитися у держави. Представники російського газового монополіста дотримуються протилежного погляду, аргументуючи його необхідністю отримання твердих гарантій повернення інвестицій (вартість модернізації білоруської ГТС «Газпром» оцінює в 1,7 млрд. дол.) і можливістю впливати на фінансову діяльність майбутнього СП.

Як і в ситуації з українським консорціумом, президент Білорусі мав намір вирішити всі ініційовані ним принципові моменти під час особистих зустрічей із В.Путіним. Але Кремль більш як півроку всіляко уникав контактів із білоруським лідером, залишивши вирішення питань на відкуп урядам двох країн. Цілком можливо, що всі ці принципові моменти і були б урегульовані в робочому порядку. Але О.Лукашенко продовжував фінансовий похід на Москву і зажадав від Росії понад 2 млрд. дол. компенсації за інтеграцію з російською економікою, практично проваливши введення єдиного рубля на території двох держав. Рубікон було перейдено.

Кабінет Касьянова рекомендував «Газпрому» переглянути цінову політику поставок газу в Білорусь у бік збільшення. У свою чергу, російський газовий концерн оголосив, що має намір підвищити ціну на газ для Білорусі у два з половиною рази — з 912 до 2400 російських рублів (приблизно 80 дол.) за 1000 кубометрів. Виступаючи 18 вересня на Енергофорумі країн СНД у Ялті, заступник голови «Газпрому» Олександр Рязанов назвав цей захід для Білорусі «холодним душем». Таке рішення представник «Газпрому» мотивував необгрунтованими претензіями білоруської сторони на:

I. збільшення транзиту російського газу через територію республіки до 100 млрд. кубометрів (при нинішньому обсязі 25 млрд. кубометрів і пропускній здатності ГТС у 75 млрд. кубометрів);

II. збільшення обсягів поставок газу в Білорусь до 33 млрд. кубометрів (при щорічному споживанні 16—17 млрд. кубометрів);

III. ділянка російського газопроводу Ямал — Західна Європа.

Коментуючи рішення «Газпрому», білоруський президент оцінив можливі збитки бюджету країни від подорожчання російського газу в 120 млн. дол. Урядові чиновники Білорусі та незалежні експерти були менш оптимістичними у своїх прогнозах, називаючи цифру 500 млн. дол., що йде в порівняння з сумою річного утримання білоруської системи освіти.

Однак газово-ринкове потрясіння на тлі мовчазного несхвалення Кремля і загрози значного бюджетного дефіциту вплинуло на О.Лукашенка. Вже на початку жовтня стало зрозуміло, що Білорусь позадкувала. Без якихось офіційних заяв із білоруського боку «Газпром» ініціював процес реструктуризації білоруського боргу за газ у сумі 126 млн. дол. без пред’явлення вимог сплати пені і штрафів.

Трохи згодом прозвучали й заяви білоруських чиновників. Заступник міністра енергетики Олександр Сивак сказав, що Білорусь уже подала російському уряду і керівництву «Газпрому» пропозиції щодо поновлення переговорів зі створення російсько-білоруського СП. Але обережно додав, що Білорусь «входить у черговий раунд переговорів поки що з попередніми вихідними умовами». Інший заступник міністра енергетики республіки, Петро Жабко, повідомив, що Білорусь готова піти на поступки і, можливо, пристати на принаймні деякі умови «Газпрому». Загалом, інцидент певною мірою можна вважати вичерпаним.

Якщо ж розглядати білоруський досвід у контексті російсько-українських енергетичних відносин, то для України все ще тільки починається. І хоча ЄЕП — не союзна держава, а Україна — не Білорусь, але в питанні створення «газового» консорціуму принципових моментів не набагато менше. Тим паче що в передвесільній економічній ситуації в любовні стосунки слов’янських країн дуже органічно може вписатися вдало апробований росіянами варіант боротьби з принциповістю партнера.