Весняна роза вітрів

Ще якийсь місяць тому тенденції світового ринку нафти були сприятливими для України. Більшість експертів тоді вважали, що протягом року різких стрибків ціни на нафту не передбачається, а отже, це якнайкраще позначиться на ситуації на вітчизняному ринку нафти і нафтопродуктів. Світовий ринок перебував на спадному тренді спекулятивних операцій, очікувалося, що Російська Федерація з 1 квітня знизить експортне мито на нафту, а вітчизняні нафтовики поступово збільшать обсяги переробки нафти.

Проте такі райдужні прогнози було «відкориговано» політичними подіями в Україні, що вже призвело до подорожчання найбільш «ходового» бензину Аі-95 на 20—30 копійок у роздрібній торгівлі. Крім того, з’явилися горезвісні «адміністративні» рішення уряду в секторі дизельного палива, що не додало стабільності ринку.

Мусони із Заходу

Загальні тенденції зниження ціни на нафту, які панували на початку року у світовій економіці, змінилися негативними прогнозами біржових аналітиків. У середині лютого цього року впливова американська інвестиційна компанія «Сенфор Бернштейн» виступила з прогнозом, що в березні ціна барелі нафти впаде до 40 дол., а до травня зменшиться до 30 дол. Швидке падіння цін, на думку аналітиків компанії, стане наслідком виходу з нафтового ринку найбільших спекулятивних хедж-фондів. Як зазначили експерти «Сенфор Бернштейн», світовий нафтовий ринок міг би увійти у фазу швидкого падіння цін із березня, якщо ОПЕК, як очікувалося, не піде на подальше скорочення обсягів видобутку нафти.

Ще в жовтні 2006 року компанія «Сенфор Бернштейн» прогнозувала, що протягом нинішнього року середня ціна барелі нафти становитиме 50 дол. За минулі тижні 2007-го вона дорівнювала за результатами торгів 55,76 дол.

На торгах, що відбулися минулого тижня, ціни на світовому ринку нафти сягнули максимальних із 1 вересня 2006 року значень. Ціна наявної нафти марки Brent зросла майже на 2% і досягла позначки 70,74 дол. за барель. Котирування російської нафти марки Urals підвищилися до 66,8 дол. за барель. У біржовиків залишаються побоювання з приводу початку воєнної кампанії проти Ірану, яка і спричиняє зростання котирувань на нафту.

І досі не зовсім зрозуміло, що робитимуть США і Великобританія у зв’язку з відмовою Ірану призупинити свою ядерну програму. «Якщо воєнна операція з боку США розпочнеться, то не буде верхньої межі зростання цін. На ринку пануватиме паніка, і ціни можуть злетіти до 100 дол. за барель, — зазначив головний економіст Moody’s Economy.com Ракеш Шанкар. — Визначальним чинником стане те, наскільки Іран скоротить свої поставки. У разі, якщо ми зовсім не матимемо іранського експорту (2,3 млн. барелей на день), то 100 дол. за барель — цифра цілком досяжна».

Зазначимо, що раніше також припускали, що світова ціна на нафту знижуватиметься. Відповідно до заяви заступника міністра фінансів РФ Тетяни Голікової, зробленої місяць тому, прогноз цін на нафту на 2007—2010 роки мав би бути змінений у бік зниження. «Зараз (прогноз) буде скоригований у бік зниження до 55 дол. у 2007 році, із 56 до 53 дол. за барель — у 2008 році», — повідомила вона, нагадавши, що на 2007 рік заплановано ціну на нафту в розмірі 61 дол. за барель. За її словами, у 2009 і 2010 роках прогнозний рівень цін залишиться приблизно на тій самій позначці — відповідно 50 і 52 дол. за барель. У перспективному фінансовому плані раніше було заплановано цифри на рівні 52 і 51 дол. за барель у 2009 і 2010 роках.

Теплі маси повітря з півдня і північно-східний антициклон

Досить цікава, а головне неоднозначна тенденція намітилася у взаємовідносинах між Росією і країнами Середньої Азії. Наприкінці січня — на початку лютого прем’єр-міністр України Віктор Янукович зробив кілька досить оптимістичних заяв про можливість об’єднання зусиль з Азербайджаном, Казахстаном і Росією для створення консорціуму з транзиту нафти в Європу через українську територію.

На економічному форумі в Давосі, після зустрічі з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим, український прем’єр сказав, що Азербайджан після наповнення нафтою нафтопроводу Баку—Тбілісі—Джейхан (БТД) буде зацікавлений у нових ринках збуту. Пан Янукович зазначив, що одним із можливих транзитних шляхів транспортування азербайджанської нафти може стати нафтопровід Одеса—Броди. І зараз існує ряд варіантів, зокрема, транспортування танкерами нафти із Супси (Грузія) в Одесу, а також можливість будівництва нафтопроводу по дну Чорного моря до Одеси.

Трохи пізніше, під час дво­сторонньої зустрічі з президентом Казахстану Нурсултаном Назарбаєвим, Віктор Федорович продовжив «каспійську тему»: «У нас є можливість взаємовигідно об’єднати ресурси і в Україні зробити переробку і, звісно ж, транспортування каспійської нафти». Як зазначив прем’єр, реалізація цих планів стане можливою після завершення будівництва трубопроводу до Новоросійська Каспійським трубопровідним консорціумом (КТК), з приводу чого в України вже є попередні домовленості з компанією Shell.

Подібні прожекти українського уряду, м’яко кажучи, насторожують, оскільки ситуація в Каспійському регіоні входить у сферу геополітичних інтересів Росії, Євросоюзу і США, і залучати Україну до вирішення питань перерозподілу енергетичних маршрутів поки що ніхто не збирався.

По-перше, нафтопровід Баку—Тбілісі—Джейхан, який є на сьогодні основною альтернативою Каспійському трубопровідному консорціуму, — це проект виключно політичний, який дає змогу західним нафтовим компаніям цілком узяти під контроль видобуток і транспортування каспійської нафти на західні ринки. При цьому запас потужностей БТД набагато перевищує обсяги видобутку нафти в Каспійському регіоні, тому фраза «коли заповниться нафтопровід Баку-Тбілісі-Джейхан» звучить як завуальована відповідь «у досяжному для огляду майбутньому — ніколи».

До речі, у січні було укладено угоду між казахською компанією «КазМунайГаз», італійською Agip і СП «Тенгізшевройл» про створення «Казахстанської каспійської системи транспортування» (ККСТ) для поставки на світові ринки до 38 млн. тонн нафти на рік. Навіть якщо припустити вихід каспійської нафти в порти Чорноморського басейну, то тут, крім традиційного морського маршруту через протоки Босфор і Дарданелли, для транзиту каспійської нафти Росія активно лобіює будів­ництво обхідного нафтопроводу Бургас-Александропуліс.

На початку лютого представники Росії, Болгарії і Греції підписали в болгарському місті Бургасі протокол, який констатує, що текст міжурядової угоди щодо проекту нафтопроводу Бургас-Александропуліс цілком узгоджений. Президент РФ зазначив: «Ми і наші партнери в регіоні Каспійського моря — постачальники, а основні споживачі знаходяться в Західній Європі. А Болгарія і Греція — члени Євросоюзу. Тому Євросоюз, на мій погляд, має бути кровно зацікавлений у реалізації цього проекту».

По-друге, самі нафтовидобувні країни проводять активні переговори про спільне використання БТД. Зокрема, наприкінці лютого глава МЗС Азер­байджану Ельмар Мамедьяров сказав, що за транспортною угодою між його країною і Казахстаном зараз відбувається робота на рівні компаній. «Торік було підписано міжурядову угоду про приєднання Казахстану до БТД. Азербайджан уже ратифікував цей документ, і зараз ми чекаємо, коли Казахстан проведе його через свій парламент. Паралельно здійснюється робота зі створення спільної комісії з опрацювання всіх питань. Але, не чекаючи її створення, на рівні нафтових компаній ведуться переговори про здійснення поставок нафти для БТД», — повідомив він. Зазначимо, що до 2015 року Казахстан планує збільшити видобуток нафти до 150 млн. тонн на рік із нинішніх 62 млн. тонн.

По-третє, президент Росії Володимир Путін зайняв досить жорстку позицію з приводу розширення мережі з транспортування вуглеводнів у всіх напрямках, щоб зменшити залежність від транзитних дер­жав. За його словами, Росія прискорить роботи з прокладання трубопровідних систем до берега Тихого океану, розширить можливості з транспортування нафти на півночі, у тому числі на північному заході країни з метою зменшення такої залежності.

Можна констатувати, що в подібній ситуації український напрямок не розглядається жодною з країн — учасниць гіпотетичного консорціуму з видобутку і транспортування нафти. Більш того, Польща і Чехія, які можуть бути потенційно зацікавлені в українському нафтопроводі Одеса-Броди як альтернативному маршруті транспортування каспійської нафти, обрали вичікувальну позицію, про що заявив український прем’єр.

У результаті нинішній рік навряд чи стане роком прориву в питаннях залучення України в нові транзитні схеми каспійських і російських вуглеводнів. А сама «пафосна труба» Одеса—Броди і надалі функціонуватиме в реверсному режимі. Особливо якщо врахувати, що протягом січня за цим маршрутом прокачали 750 тис. тонн нафти, а найбільші обсяги були транспортовані ВАТ «ТНК-ВР Холдинг», ВАТ «Сургут­нефтегаз», ВАТ «ЛУКойл», ВАТ «Газпромнефть», ВАТ НК «Роснефть» і ВАТ «Татнефть». Навряд чи російські гіганти відмовляться без бою від цього маршруту поставки.

Місцевий клімат

Перші три місяці події на вітчизняному ринку були менш напруженими. Практично всі гравці ринку зберігали спокій, який порушувався періодичними перепалками з урядовими чиновниками, котрі закінчувалися досить мирно і усім на втіху. Нинішній рік також не дуже відрізняється від попередніх: уряд знову вирішив повернутися до питань створення стабілізаційного фонду нафтопродуктів і державної вертикально інтегрованої нафтової компанії (ВІНК).

Ні з тим, ні з іншим поки що знову не дуже складається. Про результати створення стабфонду «ДТ» уже досить докладно писало, а от до питання створення ВІНК віце-прем’єр-міністр України Андрій Клюєв пообіцяв повернутися після внесення змін до закону про акціонерні товариства щодо зниження мінімального кворуму для проведення зборів акціонерів до 50%+1 акція. Нагадаємо, що цей законопроект експерти ринку розглядали як спробу зміни менеджменту на ВАТ «Укрнафта» і подальшого створення на її базі національної ВІНК.

Зауважимо, що Юрій Бойко дотримується думки, що «якщо держава зберегла за собою нафтові активи, то вони повинні працювати на державу і бути її важелем впливу на нафтовому ринку». Хоча, за словами міністра, для держави доцільнішим було б створення національної ВІНК на базі НАК «Нафтогаз України», а не на базі ВАТ «Укрнафта». Таким чином, можна зробити висновок, що в самому уряді на сьогодні не існує єдиної точки зору в питанні створення ВІНК, а отже, і перспективи реалізації цього проекту залишаються досить туманними.

Не обійшлося і без курйозів. Останнім часом на українському ринку з’явилися чутки про те, що компанія ТНК-ВР вирішила призупинити усі свої інвестпроекти в Україні. Причиною, за даними різних джерел, став чи то розрив із британськими інвесторами, чи то перехід акцій «Реновы» в управління кремлівських чиновників. У прес-службі «ТНК-ВР Україна» спростували обидві версії, заявивши, що реалізація інвестиційних програм компанії відбувається згідно з графіком.

Проте іміджеві атаки на компанію тривали. Справа в тому, що офісний центр, де розташована штаб-квартира «ТНК-ВР Україна», був викуплений структурами, близькими до групи «Приват», а російській нафтовій компанії було запропоновано звільнити обжиті нею помешкання. Пропозицію було відхилено. І тоді на першому поверсі будівлі негайно розмістилася компанія, зареєстрована як «ТНК-БП». Її абревіатура за «випадковим збігом» асоціюється з брендом нафтовиків, але розшифровується як «Траурна незалежна компанія — бюро похорону», яка відразу ж розмістила в холі всю атрибутику, що відповідає назві фірми. Реакція керівництва «ТНК-ВР України» дотепер залишається невідомою.

Кінець березня ознаменувався також досить гучною подією: англо-голландська компанія Royal Dutch Shell Plc і ВАТ «Група Альянс» (РФ) оголосили про намір створити спільне підприємство для управління мережею автозаправних станцій російської компанії на території України. Сьогодні мережа «Альянсу» налічує близько 150 АЗС, розташованих по всій території країни, проте у створюване СП може ввійти 165 станцій. За даними представників «Альянсу», мережа компанії найближчим часом має поповнитися ще 15 станціями. Відповідно до підписаного договору, «Альянс» вкладає у СП мережу АЗС, а Shell — фінансові кошти (про обсяги яких не захотіла говорити жодна зі сторін), ліцензійні угоди і свій бренд.

Не менш оптимістичні підписанти і в термінах реєстрації свого дітища на території України — вони планують одержати всі необхідні дозволи усього за три місяці і вже в липні розпочати роботу. І це при вітчизняній бюрократії і за політичної нестабільності. А ребрендинг АЗС, за даними учасників проекту, має забрати від одного до двох років. Так само райдужними бачать Shell та «Альянс» і свої перспективи — нове підприємство планує завоювати як мінімум 15—20% роздрібного ринку. Водночас певне здивування викликала заява про те, що контрольний пакет у вигляді 51% підприємства належатиме Shell, а його головою стане генеральний менеджер з розвитку роздрібної мережі Shell в Україні Христо Іванчев.

Аналітики й учасники ринку розцінюють цю угоду як взаємовигідну для обох компаній. По-перше, протягом багатьох років Shell практично безуспішно намагався завоювати такий ласий шматочок у вигляді частини привабливого для багатьох зарубіжних компаній роздрібного ринку країн колишнього Союзу. Компанії належить лише невеличка мережа заправок (кілька десятків) у Росії та країнах Балтії. Це при тому, що на роздрібному ринку нафтопродуктів Євросоюзу Shell володіє однією з найбільших мереж АЗС. Крім того, інтерес навколо цієї угоди зумовлюється і тією активністю, з якою голландсько-британський нафтогазовий гігант протягом останнього року штурмує вітчизняний паливно-енергетичний комплекс, починаючи від видобутку вуглеводнів і закінчуючи одержанням ліцензії на їхню реалізацію. Все це нагадує зачатки створення якоїсь ВІНК на території України, у котрої сьогодні, по суті, не вистачає лише однієї складової — нафтопереробних потужностей.

Експерти та аналітики в один голос стверджують, що сьогодні на продаж можуть бути виставлені як мінімум два НПЗ — Херсонський і НПК «Галичина», причому обидва мають експортне розташування. І, попри всі спроби представників Shell уникнути відповіді на запитання про можливу купівлю нафтопереробних потужностей в Україні, цей крок видається цілком логічним. Такий стан речей свідчить про те, що Shell готує потужний плацдарм для завоювання такого бажаного і майже бездонного за прибутком російського роздрібного ринку.

Втім, і інтерес «Альянсу» виглядає цілком зрозумілим. Компанія планує здійснити IPO, і чимало фінансових аналітиків натякають, що та непрозорість і незрозумілість для іноземних інвесторів структури українських активів може вкрай негативно позначитися на результатах розміщення акцій, незважаючи на те, що вони навіть не увійшли до списку активів, запропонованих до IPO. Водночас спільна діяльність із таким відомим партнером, як Shell, послужить інвесторам хорошим сигналом.

Буревісник

Здавалося б, ніщо не віщувало біди, і роздрібний ринок нафтопродуктів країни і надалі повільно і впевнено прокидатиметься після зимової сплячки, додаючи щонайбільше по 1—3 коп. на літрі палива за тиждень. Та й розрахунки, проведені на перші 15 днів квітня із застосуванням формули для розрахунку цінового коридору на нафтопродукти, які публікуються в бюлетенях секретаріату експертно-аналітичної групи, давали досить втішні результати. Так, нафтотрейдерам рекомендували не перевищувати поріг у 4,07 грн. за літр найбільш популярного бензину марки
А-95.

Проте благим прогнозам, як видно, не судилося справдитися. Окремі бізнесмени Києва і Донецька традиційно виступили лакмусовими папірцями напередодні майбутнього зростання цін на нафтопродукти і буквально за кілька днів роздули ціни на нафтопродукти на своїх АЗС на 25, а де і на 30 коп. на літрі. Тим самим нафтотрейдери поставили ціновий рекорд поточного року — 4,15—4,2 грн. за літр 95-го бензину.

Експерти й учасники ринку розходяться в думці, що стало причиною такого стрімкого зростання цін. Одні пояснюють це бажанням «несумлінних» підприємців заробити на політичній нестабільності в країні і передвеликодній метушні, інші — світовими тенденціями і специфікою цих регіонів. Справді, Київ і Донецьк відрізняються від інших регіонів значно розвиненішими сегментами якісного імпортованого палива, ціна на яке безпосередньо залежить від ціни в Європі. Відповідно до даних НТЦ «Психея», за останні два місяці ціни комерційних пропозицій на кордоні України зросли. Зокрема на умовах DAF зростання великооптових цін на бензини А-92 і І-95 становило 24,7%. Саме цим чинником бізнесмени і виправдовують підвищення роздрібних цін на АЗС Києва і Донецька. Водночас в інших регіонах мир і спокій, у середньому бензин торгується по 3,8 грн./літр. Проте це не означає, що і трейдери, які реалізують нафтопродукти, не підтримають цієї тенденції.

Слід врахувати і той факт, що за останні два місяці ціни на основні види нафтопродуктів у великому опті в Україні зросли на 4,1—28,5%. Зокрема за зазначений період зростання цін на умовах FCA на українських НПЗ на бензин А-76 становило 28,5%, бензин А-80 — 20,8, бензин А-92 — 17,8, бензин А-95 — 15,4%. Дизпаливо зросло в ціні на 4,1%. А це означає, що після 15 квітня, коли буде сформований новий бюлетень, з урахуванням вищевикладених фактів, рекомендовані ціни в ньому серйозно різнитимуться від діючих. Усе це свідчить про те, що ринок входить в активну фазу свого розвитку і дешевого палива чекати вже не доводиться.