Президентство в тіні Беназір Бхутто

Приведення до присяги нового президента дає Пакистану шанс на вихід із вісімнадцятимісячного урядового паралічу, викликаного енергійною боротьбою Азіфа Алі Зардарі з колишнім президентом Первезом Мушаррафом і екс-прем’єр-міністром Навазом Шаріфом. Перемога Зардарі робить його наймогутнішим цивільним правителем і передає під його безпрецедентний партійний контроль законодавчу та виконавчу гілки влади. Проте цивільні уряди, які керували Пакистаном упродовж менш ніж половини його 61-річного існування, навіть при сильній конфігурації влади не змогли забезпечити стабільності та успішної роботи.

Для тих, хто знав Азіфа Алі Зардарі в молодості як плейбоя і любителя гри в поло, його президентська перемога стала несподіванкою. Адже тоді його інтереси замикалися на дорогих ресторанах та елітних клубах. Вважалося, що найбільшим досягненням Зардарі став шлюб із Беназір Бхутто. Критики Азіфа Алі Зардарі стверджують, що особиста історія цього політика робить його невдалим вибором для країни у такий критичний час. І, на думку пакистанських експертів, схоже на те, що політичні сили, які захопили владу в Пакистані, не зацікавлені в доброму правлінні. Тоді як Пакистану вкрай треба було б позбутися старих політичних еліт, які дискредитували себе в попередні політичні цикли.

Тим часом прихильники 53-річного Азіфа Алі Зардарі воліють не зациклюватися на його колишньому темному минулому, зокрема 11 роках (із 1990 по 1993 та з 1996 по 2004) ув’язнення за обвинуваченням у корупції, розтраті, зловживанні та причетності до вбивства Муртази Бхутто – брата й політичного суперника Беназір Бхутто. Але, як вважає сам Зардарі, його обрання надає «історичну можливість для того, щоб усі політичні сили змінили майбутній курс країни. Ми повинні стати над партійними інтересами, щоб зачинити двері перед недемократичними силами раз і назавжди».

Не можна сказати, що завдання, які ставить перед собою президент Сардарі, прості. Оскільки Пакистан – це єдина мусульманська країна, яка володіє ядерною зброєю і при цьому занурена у велику хвилю насилля, що підживлює ісламський фундаменталізм, та в нестерпні умови життя для двох третин 165-мільйонного населення Пакистану, які живуть менш ніж за одне євро на людину в день. А об’єднання зусиль між «Аль-Каїдою» і талібами, що воюють з військами Сполучених Штатів і НАТО в сусідньому Афганістані, додає вогню у вибухонебезпечну внутрішню ситуацію.

Азіф Алі Зардарі виграв президентство менш ніж через рік після того, як було вбито Беназір Бхутто. Ця перемога – його посмертна данина її пам’яті. Портрети Беназір Бхутто і прапори з її ім’ям переважали серед наочної агітації виборів. Вона стала символом демократичних змін у пакистанському суспільстві після років військового правління у країні, поділеній на бідне населення та дуже маленьку, але корисливу еліту.

Проте, як зазначає пакистанська газета Daily Times, найбільшим викликом для президента має стати підтримка з боку вищих військових еліт. Головне завдання для Азіфа Алі Зардарі – слугувати каналом між військовим та політичним керівництвом, координуючи імперативи політичного і демократичного управління з професійними та корпоративними інтересами війська. Це вперше цивільний президент отримує національні командні повноваження і бере під свій контроль органи державної безпеки. Але при цьому військові контролюватимуть нові функції цивільного президента. Азіфу Алі Зардарі доведеться балансувати, як мінімум, між тиском п’яти чинників – політичного класу, його партії та уряду, провінційних інтересів, війська і міжнародного співтовариства. Найголовніша ж загроза – загроза економічного колапсу. Це страшні виклики, й очікується, що новий президент допоможе урядові впоратися з ними.

Є всі підстави сказати, що перемога на президентських виборах Асіфа Алі Зардарі – це, по суті, перемога самої Беназір Бхутто. Бхутто повертається у політику президентством свого чоловіка. Але Зардарі було набагато простіше прийти до влади, ніж тепер цю владу втримати у своїх руках. Адже якщо генерал Первез Мушарраф, маючи підтримку армії, не зміг втриматися у президентському кріслі, то чи буде здатен на це чоловік пані Бхутто? Ланцюжок правонаступності цієї династії знайшов своє продовження на президентських виборах 2008 року. Азіф Алі Зардарі виграв президентські змагання, перебуваючи на гребені пам’яті про свою велику дружину, так само, як свого часу пані Бхутто перейняла партійне лідерство від свого батька, повішеного після військового перевороту в 1979 року.

Сьогодні надзавданням для президента Зардарі має стати демонстрація того, що цивільне правління здатне як вирішити нагальні проблеми Пакистану, так і гарантувати стабільність на майбутнє. Бо якщо йому не вдасться досягти позитивних змін у країні, то найкращим варіантом для Пакистану може знову стати військовий переворот. Якщо ж говорити про найгірший варіант – то це отримання фундаменталістами контролю над пакистанською державою. У такому разі світ може мати справу з радикальною ісламською державою, оснащеною до того ж ядерною зброєю.

Не виключено, що Азіф Алі Зардарі муситиме з перших же днів своєї діяльності на президентській посаді урізати урядовий бюджет, аби спробувати приборкати інфляцію в країні. Але це може втягнути його в неприкритий конфлікт із вищими військовими колами. Адже, незважаючи на відступ армії після восьми років правління в особі свого ставленика Первеза Мушаррафа, вона й досі залишається наймогутнішою і найвпливовішою силою в Пакистані й чинитиме опір скороченню свого бюджету, на який припадає понад 15% державних витрат.

Великою мірою доля президентства Азіф Алі Сардарі, та й самого Пакистану, залежатиме від того, чи вдасться йому домовитися з військовою верхівкою країни. Адже недаремно стало таким популярним прислів’я, що в Пакистані насправді правлять три А: Аллах, Америка й армія. Лояльність армії президентові зможе гарантувати лише збереження її привілейованого становища в суспільстві та впливу на державне життя військової верхівки. Американці, особливо попервах, навряд чи відмовляться від підтримки прозахідного і демократично обраного президента. Намагаючись не руйнувати своєю підтримкою його роль лідера, аби він не видавався в очах радикальних фундаменталістів західною маріонеткою. А ось із Аллахом та його представниками в Пакистані Азіфу Алі Зардарі домовитися буде значно складніше. Оскільки, за офіційною статистикою, у 2007 році від атак релігійних фанатиків у країні загинуло 3,5 тисячі чоловік.

Очевидно, що для збереження за собою президентського вибухонебезпечного крісла цивільний правитель Азіф Алі Зардарі змушений буде щосили маневрувати між побажаннями Сполучених Штатів, могутньою армійською верхівкою та ісламістськими партіями. Пакистанці, які втомилися від численних кривавих терактів, чекають від нього припинення діяльності терористичних формувань. Але що зможе зробити цивільний президент, якщо навіть генералові Первезу Мушаррафу силовими методами не вдалося приборкати терористів? Єдиним шансом для нього залишається послаблення економічних труднощів для пересічних пакистанців, стримування інфляції і вирішення питання з браком електроенергії. Економісти закликають до термінових дій на цьому напрямі: спинити уповільнення зростання економіки, залучати інвестиції та стримувати виснаження резервів іноземної валюти.

Втім, нове обличчя пакистанської влади ще зовсім не означає автоматичних позитивних змін у Пакистані. У теперішній критичній ситуації Пакистану відчайдушно необхідний президент, який міг би стати моральним взірцем і совістю країни. Чи може колишній корупціонер Азіф Алі Зардарі стати такою совістю – питання, звичайно, цікаве. Адже традиційно пакистанські еліти завжди були «сліпі» до потреб країни та її населення. Тим часом якщо президентові Зардарі не вдасться зупинити подальшого сповзання пакистанського суспільства до беззаконня, релігійного екстремізму та неплатоспроможності, своє вагоме слово цілком може знову сказати пакистанська армія. І такого сценарію не слід виключати, оскільки військові в Пакистані на сьогодні – єдиний гарант недопущення проголошення Пакистану ісламським халіфатом…