Повчальний стрибок Сінгапуру від екватора до Арктики

Порядок денний української зовнішньої політики складається з пріоритетів, цілей другого ешелону та супутньої проблематики.

Такий ієрархічний підхід є майже універсальним. За деякими винятками, більшість держав не має ні політичної волі, ні людських та/або фінансових ресурсів для опрацювання специфічних тем, до числа яких належить Арктика. Поряд з тим, існують нечисленні нації, загальновідомі завдяки їх насправді дієвій міжнародній позиції. Їх репутація генерує довіру до них в усіх куточках планети, а відтак і додаткові переваги.

Так повелося, що простір у межах Полярного кола належить до числа найменш згадуваних серед політиків, окрім тих, хто представляє вісім держав-членів створеного у 1996 році єдиного міжурядового органу арктичних націй і тамтешніх етносів - Арктичної ради (АР) у складі Канади, Данії, Фінляндії, Ісландії, Норвегії, Росії, Швеції і США. На середину 2017 р. ще 13 країн мали статус постійного спостерігача (СПС) в АР без права голосу.

Розклади дипломатичної активності решти держав світу, у тому числі й України, арктична тематика не переобтяжує. Це доволі легко пояснюється і, хоч як це й прикро, дотепер сприймається багатьма.

У травні 2017-го вітчизняний Центр досліджень Росії (ЦДР) провів корисну в цьому плані конференцію "Російська активність в Арктиці: цілі, напрями та виклики безпеці". Докладне обговорення питань стосовно величезних обсягів природних покладів на океанічному дні, перспективних сценаріїв морських перевезень, зростаючих у регіоні політичних та правових суперечностей, ознак військової експансії - все це підвело учасників дискусії до питання: у чому полягають невідкладні, а також середньо- і довгострокові інтереси України в Арктиці?

Відверто кажучи, не пригадую вказівок, що скеровували б роботу українських дипломатів на цьому напрямі. Дискусія під егідою ЦДР щодо амбіцій Москви в Арктиці дозволила змістовно охопити питання наступу Кремля всередині та поза межами Північного полярного кола, що спостерігається одночасно зі ще однією війною, розв'язаною проти нас споконвічним ворогом. Не дивно, що доповідачі й учасники дискусії цілком очікувано надихнули небайдужих замислитися над нашими власними інтересами в Арктиці та спробувати окреслити відповідні завдання. Справді, а чи не настав час проаналізувати всі потенційні можливості ще тіснішої взаємодії з сімкою наших зовнішніх друзів і партнерів, які є державами-членами АР? Поза сумнівом, першим кроком на цьому шляху має бути неупереджена категоризація наших цілей і відповідних завдань в арктичному регіоні. Так, наразі він є геополітично нестійким, але і багатим на природні ресурси, поклади вуглеводнів зокрема, а також потенційно значущим для майбутніх морських перевезень.

Цілеспрямованій роботі українських інтелектуалів над арктичним питанням може посприяти інформація про міжнародну практику та накопичені у цій галузі знання. Зі свого боку, з задоволенням поділюся тим інформацією щодо досвіду Сінгапуру в набутті СПС в АР. Власне, виходжу з того, що не слід виключати ймовірності руху України до АР.

Отже, розташована поблизу екватора невеличка держава-місто-острів напрацювала політичне рішення наблизити тропічну республіку до процесів в Арктиці. На перший погляд, багатьом ця справа видалася недоречною. Однак сінгапурське керівництво позитивно визначилося щодо відповідного рішення, а невдовзі і бажаної мети було досягнуто.

Зазначу, що у середовищі чинних і колишніх дипломатів Сінгапуру відсутні табу на дискусії з приводу начебто набридлих чи у чомусь дратівливих тем. Регулярні мозкові штурми у стінах місцевого МЗС в атмосфері єднання задля порозуміння дають відчутні плоди. Між іншим, "ми є одне" - найпопулярніше в Сінгапурі гасло. То ж, попри ті чи інші тактичні розбіжності, профільні фахівці підготували належні вказівки щодо арктичного питання та отримали бюджет на виконання поставленого завдання. Вони базувалися на тому, що набуття статусу постійного спостерігача в АР визначалося як вигідне для Сінгапуру, хоча той є на віддаленні 7000 кілометрів від Північного полярного кола. До уряду надійшов та невдовзі був ухвалений перелік з аргументами щодо цього.

Фахівці з довкілля давно б'ють на сполох через глобальне потепління, що вже призводить до танення льодовиків. Ця обставина є особливо небезпечною для розташованого над самісіньким морем Сінгапуру, оскільки значна його частина піде під воду упродовж кількох десятиліть. Отже, нація має бути підготовленою і здатною протистояти цій загрозі.

Перед сінгапурською економікою відтак постають жорсткі виклики, зокрема щодо морського порту країни, який наразі обслуговує кожен третій контейнер у світі. Адже неминучим стане скорочення кількості кораблів, що нині використовують порт і супутні морські потужності, а в перспективі під час проходження між двома континентами віддаватиметься перевага коротшому (приблизно на 40%) Північному морському маршруту.

У Сінгапурі не чекають, немов приречені, на втрати. Тут заздалегідь планують долучитися до побудови для використання на Півночі широкого спектра морських об'єктів, завдяки провідним позиціям у кораблебудуванні, досконалим технологіям управління портами і морської інженерії. Особливо конкурентним є зведення напівзанурюваних морських платформ, оскільки Республіка посідає провідні у світі позиції у цій галузі. Безпечне проведення кораблів є ще однією вагомою перевагою Сінгапуру, що може прислужитися на нових морських маршрутах. Не можу не згадати, що у 1960-х Інститут електрозварювання Патона став альма-матер для молодих зварювальників з сінгапурських верфей. Сінгапурці про це теж вдячно пам'ятають.

Сінгапурська сторона розраховує на співпрацю з партнерами з арктичних країн та через інструментарій АР на реалізацію своїх можливостей в науці, технологіях, інженірингу і менеджменті. Системно просуваються ідеї приходу до арктичного регіону з зеленими технологіями (які стали одним з пріоритетів уряду країни), дослідженнями у сфері знешкодження нафтових розливів, здобутками у галузі сприяння сталому розвитку та іншими специфічними й актуальними ініціативами.

Як морська нація Сінгапур має намір тісно долучатися до реалізації Правила процедур АР і можливого їх вдосконалення. Як енергійний учасник Міжнародної морської організації Сінгапур зацікавлений спільно з іншими стейкхолдерами покроково усувати непрості перешкоди на шляху взаємовигідної кооперації в Арктиці.

До речі, за своєю Програмою співробітництва й у відповідності до Нуукської Декларації (2011р.) уряд Сінгапуру пропонує технічну допомогу представникам корінних арктичних народів, зокрема шляхом виділення університетських стипендій. З часу отримання СПС в АР у державі-місті було проведено низку тематичних заходів, конференцій, круглих столів тощо. Відповідна робота сприяла кращому ознайомленню жителів всієї Південно-Східної Азії з Арктикою. А білий ведмідь, що поселився у знаменитому сінгапурському зоопарку, вже кілька років поспіль надзвичайно зворушливо унаочнює дику природу Північного Льодовитого океану (саме так уряд СРСР у 1935 році постановив іменувати Арктичний океан, а ми й досі не наважуємося адаптуватися до решти світу і називати цей океан як і всі - Арктичним).

У підсумковій частині "Арктичної новели" держави-мегаполісу не можна не згадати про батька-засновника Сінгапуру Лі Куан Ю, який упродовж усього свого життя асоціював себе з меритократією, хоча не всі вірили в його абсолютну щирість. Вартує уваги те, що він вимагав від колег-політиків ставитися до інших згідно з їхніми заслугами і максимальною мірою використовувати здібності кожного сінгапурця. Будь-яке значуще завдання "прив'язувалося" до конкретної особи, завдяки чому досягалися і відповідальність за виконання місії, і підзвітність. От і у випадку з набуттям СПС в АР було так: на початку 2012 р. кар'єрний дипломат Т.К.Сіддікі був призначений спеціальним посланником з питань Арктики. Йому підпорядкували чотирьох працівників МЗС. Команді оперативно надавали допомогу причетні урядові інституції; їй було виділено відповідні кошти. А ще на озброєнні спецпосланника був його багаторічний досвід. Вже у травні 2013-го місію було виконано. Ледь імовірне стало реальним. Доти дипломат здійснив десятки поїздок до країн Арктики, провів численні переговори з представниками кожної держави-члена АР та корінних жителів. Зрештою, Сінгапур ще далі просунув свої позиції як глобальна держава-місто.

Чи слід і нам замислитися над цією історією як над прикладом для наслідування? Хтось може наполягати, що і Арктика, і екватор дуже віддалені від нас. Гаразд, але принаймні занотуємо для себе цей чужий успіх. Адже на якомусь етапі і наші відповідальні державники напевно відчують зростання внутрішнього попиту на входження України до Арктики, власне, як і на багато інших багатообіцяльних і перспективних речей, що досі залишаються недооціненими.

Для тих, кому рано чи пізно здасться можливим скористатися цими нотатками з приводу Арктики, радив би зауважити таке.

В економічному та екологічному сенсі, особливо у більш віддаленій перспективі, набуття СПС в АР допомогло б Україні краще підготуватися до змін клімату. Наші південні території зазнають проблем через наступ Світового океану, і зайве переконувати у тому, що це потягне за собою масштабні видатки. Екосистеми у багатьох частинах країни напевно стрімко мінятимуться, потребуючи швидкого та вдумливого пристосування. Необхідне осучаснення технологій у сільському господарстві, аби виклики були зустрінуті адекватно. Транспортна мережа, особливо порти, стануть ще однією сферою загальної реконструкції, удосконалення та підвищення стандартів. Перебуваючи "на борту" АР, Україна матиме набагато кращі передумови для отримання інсайдерських знань щодо обговорюваних регіональних проектів і вимог до них, а відтак - і можливості вчасно пропонувати свої потенціал та досвід. До того ж створення в арктичному регіоні нових робочих місць надасть нашим громадянам додаткові шанси високооплачуваного працевлаштування.

З політичного ракурсу, чим ширшим буде коло нашої активної присутності у міжнародних форумах, тим потужнішими будуть позиції України у світі й регіоні. Київ, Одеса чи якесь інше зацікавлене українське місто матимуть право ініціювати проведення регулярних тематичних зустрічей представників арктичних держав, країн з таким статусом (спостерігача), а також міжнародних експертів з полярної проблематики. Залагодження юридичних суперечностей між країнами Півночі стосовно суверенітету над аква- і територіями у цій частині планети можуть бути надзвичайно корисними для вітчизняних правників, зокрема у контексті зазіхань Москви на наші суверенітет і території. Загальним місцем є те, що північно-східний сусід з його квазіімперським апетитом до експансії продовжуватиме тиснути на нас і на всі країни уздовж свого периметру. Приречені існувати поруч із цим постійним лихом, ми зобов'язані бути дедалі успішнішими у глобальному вимірі. Нам слід встановлювати найкращі стосунки з кожним із сусідів свого ворога, зокрема й через набуття СПС в АР.

З огляду на науку, освіту та дослідницьку діяльність, Україна завдяки приєднанню до процесів в Арктиці зможе надати додаткового імпульсу розвиткові кожної з перелічених галузей. У мене немає сумнівів щодо того, що, приміром, виділення стипендій для представників корінних арктичних народів додасть рейтингів вітчизняним вишам. Окрім того, залученість до вивчення сезонних міграцій птахів і акцій на захист дикої природи Арктики поліпшить імідж нашої країни перед щодалі більш відданою справам довкілля спільнотою Заходу.

Нам також було б доцільно дбати про вагому реальну присутність в Антарктиді і рахуватися з наявністю численної когорти співвітчизників, добре обізнаних з полярною тематикою. Варто не забувати і про десятки наших громадян на Свалбарді (Норвегія), що становлять більшість у другому за чисельністю поселенні на архіпелазі.

Хтось може правомірно запевняти у неактуальності всіх цих розмірковувань. Мовляв, кремлівська агресія, боротьба з корупцією, подолання бідності, складні і болісні реформи і багато ще чого - ось що переважає на нашому порядку денному. Стверджується, що всі ресурси скеровуються на всебічне наближення до ЄС, співпрацю з НАТО задля майбутнього членства в альянсі, поновлення фундаментальних людських цінностей. Постійно наголошується на перезавантаженості нашого бюджету, який не слід обтяжувати другорядними речами. У цьому зв'язку дозволю собі нагадати про змальований вище кейс у Сінгапурі, де фактично символічна команда з кар'єрним дипломатом на чолі уможливила присутність країни в Арктичній раді. А лише півста років тому цей найбагатший сьогодні мегаполіс світу був чи не найнужденнішим серед інших держав регіону, та ще й позбавлений будь-яких природних ресурсів й оточений вороже налаштованими країнами-сусідами. Однак це не завадило обранню, як видно, правильної стратегії на розбудову успішної моделі розвитку.

Безперечно, ми не такі, як сінгапурці чи хтось інший. Але брати за приклад чийсь успіх ніхто нам не забороняє. Дух, закладений у вислові "Найкраща оборона - це наступ", спрацьовуватиме, якщо національні інтереси насправді ставатимуть стимулом до роботи, а не її імітації.