ПОЛЕ БОЮ — ТУРЕЧЧИНА

Схоже, що всесвітня боротьба з тероризмом входить у раніше не відому стадію. Тероризм вишукує для себе нові мішені. Цього разу об’єктом удару стала Туреччина, яка отримала в листопаді 2003 року, на поширену думку журналістів, «своє 11 вересня».

Нинішній об’єкт діяльності терористів обрано не випадково. Туреччина завжди посідала особливе місце в ісламському світі. На початку 20-х до влади в цій країні прийшов Кемаль Ататюрк, який став «батьком» нинішньої турецької державності. Досі ставлення до нього в Туреччині майже таке ж саме, як до пророка Мухаммеда. Залізною рукою повів він її в європейську цивілізацію. Ататюрка давно немає, але заповітів його дотримуються свято. Будь-які прояви ісламського екстремізму придушуються вкрай жорстко, значно жорсткіше, ніж у Європі чи тих-таки Сполучених Штатах.

Туреччина активно прагне стати членом ЄС і є єдиним союзником Ізраїлю в ісламському світі. До останнього часу вона залишалася опорою США та НАТО на Близькому Сході. Навіть прихід до влади торік місцевих ісламістів майже не змінив ситуацію. Ті виявилися цілком поміркованими. Але найбільше роздратування прибічників джихаду викликають успіхи Туреччини в побудові громадянського суспільства. Адже сьогодні ця країна — єдиний приклад мусульманської держави зі світською суспільно-політичною системою, що прагне, до того ж, стати членом Європейського Союзу.

Ті, хто побував у Стамбулі, знають, яке це космополітичне місто і наскільки терпимі місцеві турки до «іновірців». Ось по ньому і вдарили терористи: спочатку по синагогах, потім по фінансових і торгових об’єктах. Тобто удару завдали і по толерантності турків, і по статусу Стамбула як одного з найважливіших економічних центрів Близького Сходу.

Відповідальність за два нових теракти у Стамбулі взяло на себе турецьке екстремістське угруповання «Ісламський фронт вершників Великого Сходу» (IBDA-C). Цю організацію було засновано 1985 року в провінції Бінгол, де компактно живуть курди і де сильні позиції Робочої партії Курдистану. Найактивніше «вершники» почали діяти у Стамбулі та його околицях із 1993 року, організовуючи напади на бари, дискотеки та церкви.

Два стамбульських вибухи прогриміли майже одночасно. Обидва були виконані терористами-смертниками. «Мішенями» стали ізраїльські та британські інтереси. Цей теракт був дуже схожий на вибухи 1998 року в Кенії й Танзанії, здійснені бойовиками «Аль-Каїди» проти американських об’єктів. Тому не лише багато британських і американських аналітиків, а й міністр закордонних справ Великобританії Джек Стро зазначив, що до вибухів місцевого відділення банку HSBC, головний офіс якого розміщений у Лондоні, і британського консульства в Стамбулі причетна «Аль-Каїда». Ці заяви стали свідченням того, як погано західні політики розуміють джихад, що сіє паніку й руйнування у різних частинах світу.

Одна з найбільших цілей такого виду тероризму — Індія, де від рук смертників уже загинуло майже 20 тисяч безневинних громадян. Вибухи в Бомбеї 25 серпня 2003 року, жертвами яких стало понад півсотні чоловік, були також синхронізовані в часі, проте вони не були справою рук алькаїдівців. Теракти здійснили місцеві мусульмани, що керувалися власними мотивами.

Тому не варто всі дії терористів, які ведуть джихад, списувати на «Аль-Каїду». Інакше можна піти хибним шляхом і продовжувати шукати ворогів за межами країни, тоді як найчастіше вони перебувають поруч. Саме це сталося на Балі й у Касабланці. Спочатку вибухи вважали справою рук «Аль-Каїди», однак з’ясувалося, що їх організували місцеві бойовики, котрі симпатизують цій організації і керуються власними цілями.

Щось схоже повторилося й у Стамбулі. Спочатку винуватцями терактів оголосили бойовиків «Аль-Каїди», які діяли з-за кордону. Потім розслідування виявило, що натхненники і терористи-смертники — місцеві жителі, для котрих бін Ладен — лише ідейний натхненник. І той факт, що ні турки, ні англійці, ні американці не мали ані найменшого уявлення про те, що відбувається у світі турецького джихаду, а також прогледіли підготовку до терактів у Стамбулі, свідчить про неспроможність їхніх розвідувальних служб ефективно проникати у лави місцевих «воїнів джихаду».

Останні теракти в Туреччині — переконлива ілюстрація методу терористів, які прагнуть максимально дестабілізувати обстановку в державах, узятих за об’єкти для удару. Підрив внутрішньої єдності нації, погіршення економічної ситуації створюють відмінне живильне середовище для поповнення лав терористів, що веде до подальшої дестабілізації. З теорії і практики партизанської війни відомо: якщо партизани діють успішно й ефективно, режим, проти якого вони борються, може впасти раптово, в один момент, несподівано навіть для самих переможців.

Причиною цього стає поступове розхитування державних і суспільних інститутів під постійними ударами партизанів. У якийсь момент кількість переходить у якість, і режим валиться. Зараз ми спостерігаємо партизанську війну у світовому масштабі. Терористи не просто не постраждали від американської контртерористичної операції в Афганістані й Іраку, а навіть стали сильнішими через грубі помилки, допущені союзниками.

Сьогодні терористи мають можливість використовувати новітні досягнення технічного прогресу і завжди йдуть на один, а то й на два кроки попереду своїх противників. Вони самі вирішують, кого, де, коли і як вдарити. Їхні дії спрямовані не лише проти політичних і суспільних підвалин окремих держав, а й проти цивілізації в цілому, яка все ще не може до кінця усвідомити всю серйозність ситуації і знайти в собі сили об’єднатися перед обличчям спільної загрози.

Причина того — розмитість і неочевидність ворога. Тому, попри те, що ідейний антагонізм Заходу і Сходу залишився начебто в минулому, сьогодні немає навіть натяку на єдність у боротьбі з тероризмом. Світові лідери невтомно закликають одне одного до єдності і відмови від подвійних стандартів. Після чого діють відповідно до власних егоїстичних одномоментних інтересів, використовуючи все ті ж подвійні стандарти.

А у влади Туреччини сьогодні є лише одна правильна відповідь на подію — зміцнювати демократію в країні, проповідувати дотримання прав людини і принципів правової держави. Саме цього найбільше бояться прибічники джихаду, які прагнуть зруйнувати засади, закладені Кемалем Ататюрком, відновити в країні принципи ісламу й перетворити її на одну з провідних мусульманських націй у світі.

Бояться вони і зближення Туреччини з Європейським Союзом. І ця обставина неодмінно братиметься до уваги в ході обговорення питань про приєднання Туреччини до ЄС. Можливо, саме зараз перед Туреччиною нарешті відкриються чіткі перспективи прийому в Європейський Союз з установленими конкретними датами чергових етапів. Вирішальний аргумент для прийняття такого рішення, зумисне чи мимохіть, дали самі організатори недавніх вибухів у Стамбулі.