ПОГАНА ТА КРАЇНА, ЯКА НЕ МРІЄ СТАТИ КРАЩОЮ

Навіть дорога в тисячу літ починається з першого кроку

(Китайська народна мудрість)

Надзвичайно модне нині на Михайлівській і Грушевського словосполучення «економізація зовнішніх відносин» уперше вилетіло з вуст українського Президента ще 1994 року і по черзі залітало у вуха всіх міністрів закордонних справ, примушуючи останніх у муках сушити голову: як можна щось «економізувати» на зовнішній арені, коли всередині країни економіка лежить у руїнах?

У виконанні Геннадія Йосиповича економізація полягала в спробах активізувати діяльність МЗС у напрямі Азіатсько-Тихоокеанського регіону, що бурхливо розвивається. За часів Бориса Івановича питання ставилося суворіше, і навіть обговорювалася можливість якщо не злиття тодішнього МЗЕЗТоргу з МЗС, то хоча б передача українських закордонних торгово-економічних місій у підпорядкування зовнішньополітичного відомства. Робилися і спроби допомогти регіонам у зав’язуванні корисних зарубіжних контактів. Однак часи були складні, часи були не ті. Внутрішньоекономічні показники неухильно знижувалися, зовнішній товарообіг падав, у Росії й Азії виникали фінансові кризи. І навіть якби зусилля МЗС на ниві економізації були титанічними, помітних результатів донедавна навряд чи варто було очікувати.

Сьогодні ситуація дещо інша. Цілком можливо, що вже цього року Україна стане країною з найвищими показниками економічного зростання в Європі. І саме сьогодні нарешті є резон знову почати розмову про економізацію зовнішніх відносин. Але знову постає запитання: а хто цим має займатися? Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі ліквідували, приєднавши його залишки до Мінекономіки, котре перетворилося у результаті адмінреформи на важкокерованого «монстра». МЗС же, за визначенням, ніби й повинен займатися зовнішньополітичною діяльністю, і досі його спроби всунутися в зовнішню економіку сприймалися досить ревно. Проте (мабуть, не без благословення Банкової) Анатолій Зленко впевнено заявляє, що МЗС не збирається самоусуватися від діяльності в цьому напрямі, і одним із завдань зовнішньополітичного відомства називає координацію зовнішньоекономічної діяльності міністерств і відомств України.

Необхідність же такої координації була очевидною давно і для всіх. Напевно, не злічити прикладів торгових операцій, які не відбулися, неукладених контрактів і провалених тендерів через те, що в іноземних партнерів елементарно забракло терпіння дочекатися закінчення «футболу» між українськими міністерствами і відомствами, на який щораз перетворюється вирішення того чи іншого зовнішньоекономічного питання. Втім, проблема координації зовнішньоекономічної діяльності не нова і для інших держав. Наприклад, для її вирішення ще 1961 р. держдепартамент США уклав спеціальну угоду з міністерством торгівлі. У Великобританії існує спеціальна бізнес-рада, що сприяє виходу британських бізнесменів на міжнародну арену.

Можливо, що механізм роботи, який більш-менш усіх влаштовував, був таки знайдений і в Україні. Ним мала стати спільна координаційна рада МЗС і Мінекономіки з питань міжнародного економічного співробітництва. Подібний механізм, але на нижчому рівні — начальників управлінь — був успішно випробуваний протягом останніх шести місяців під час засідань представників усіх зацікавлених відомств — МЗС, Мінекономіки, Мінфіну, Мінпромполітики, Мінтрансу, Мінпаливенерго, УСПП і Торгово-промислової палати. Утворюваний орган поки не формалізований і його творці поки не поспішають афішувати діяльність останнього, справедливо вважаючи: спочатку потрібно зробити щось реальне, а вже потім про це говорити. На спільній колегії, що відбулася минулого тижня, МЗС і Мінекономіки Анатолій Кінах рекомендував двом міністерствам підготувати і підписати положення про координаційну раду, у той же час висловлюючи побажання, щоб вона не стала ще однією непрацюючою структурою в довгому ряду різноманітних комісій, рад і комітетів. Ентузіасти майже неформальних поки «посиденьок» упевнені: запорука їхнього успіху в тому, що в даному випадку ініціатива йде не згори, а знизу, від самих відомств, які намучилися через відсутність злагодженості і порозуміння.

Працювати рада планує лише над великими проблемами та проектами. Наприклад, на перших засіданнях передбачається розглянути питання виходу і закріплення України на нових ринках, а також активізацію роботи торгово-економічних місій у складі посольств (ТЕМів). Практичним результатом своєї роботи ініціатори створення ради бачать конкретні рекомендації із зовнішньоекономічної діяльності як для держорганів, так і для підприємств. Їхній ентузіазм і блиск в очах не може не радувати. Проте саме неформальність і невизначеність повноважень утворюваного органу й викликає деякі сумніви в його ефективності. Адже добре відомо, що без суворих директив із підписами бажано якнайвищих керівників пострадянський чиновник (утім, як і будь-який інший) і пальцем не поворухне, скільки йому не розповідай високим стилем про «справу державної важливості».

До речі, і міністр закордонних справ переконаний, що для ефективної економічної дипломатії необхідно не лише виробити нову філософію діяльності в сфері зовнішніх відносин, а й провести як глибоку структурну реформу всієї системи зовнішньоекономічних зв’язків, так і її значне кадрове посилення.

Нова ж філософія зовнішньої політики за Зленком полягає в тому, що тепер «усі політичні питання необхідно розглядати крізь призму національних економічних інтересів». «Україна принесла достатньо жертв на вівтар світової безпеки, — вважає міністр, — щоб мати повне право зосередитися на власних інтересах. До того ж після десяти років незалежності ми добре знаємо ціну запевнянь у політичній підтримці, не підкріпленій економічно. Яскравий тому приклад — відсутність адекватної компенсації з боку міжнародного співтовариства за виведення з експлуатації Чорнобильської АЕС».

Щоб міністерства та відомства чіткіше уявляли собі, що від них потрібно в справі «жорсткого лобіювання та захисту наших економічних інтересів на міжнародній арені», МЗС за участі Мінекономіки розробив спеціальний документ, проект якого і було розглянуто на минулій розширеній колегії. Він уже не носить гучної назви «Концепції економізації зовнішньої політики України», як це анонсувалося Зленком ще на початку року. (Певне, що більше Анатолій Максимович перебуває на посту міністра, то глибше він на собі усвідомлює істину, що «зовнішня політика не може існувати відірвано від внутрішньої», про що невтомно й повторює.) Назва презентованого на колегії документа звучить скромно і бюрократично — «Проект основних напрямів посилення економічної складової зовнішніх відносин». Його розробники далекі від того, щоб обіцяти негайне і бурхливе зростання експорту чи шквал інвестицій після затвердження «Основних напрямів»... Їхні наміри значно скромніші — обрисувати цілі та завдання діяльності насамперед для основних тяглових конячок економічної дипломатії — економічного блоку МЗС, зовнішньоекономічного блоку Мінекономіки і, зрозуміло, посольств.

Однак оптимізм сьогодні вселяє вже те, що автори документа, здається, добре усвідомлюють необхідність стратегічного планування на державному рівні і спробували заглянути в майбутнє, поставивши запитання: а в яких же умовах доведеться боротися за своє місце під сонцем Україні завтра? Як позначаться на ній процеси глобалізації та регіоналізації? Як зміниться наше співробітництво з тією ж Росією чи Китаєм після того, як ці великі світові гравці врешті-решт стануть членами СОТ? Які шанси відкриваються перед Україною завдяки розширенню ЄС і як протистояти його негативним наслідкам?

І якщо, озброївшись новою теорією, наші міністерства та посольства діятимуть на випередження подій у своїй діяльності із «забезпечення реалізації експортного потенціалу України», «сприяння залученню іноземних інвестицій», «дипломатичному захисту економічних інтересів України у випадку їхнього порушення іноземними партнерами», «підтримки участі українського бізнесу в перспективних міжнародних проектах і тендерах» тощо, а не розхлебтувати їхні наслідки від поки що теоретичної економізації, дійсно можна буде отримати реальні результати.

Наприклад, набагато вигіднішим для вітчизняного виробника буде не виправдовування під час антидемпінгового розслідування, а попередження останнього. Для чого посольства можуть пильно відстежувати зміни кон’юнктури ринку в країні перебування, аналізувати повідомлення преси і готувати прогнози для українських виробників. Наприклад: раптом за один рік українські металопрокатники поставили величезну кількість своєї продукції в одну з країн Магрибу, куди раніш не експортували взагалі. І ось уже в місцевій пресі почали з’являтися публікації з приводу демпінгу і несумлінної конкуренції українців, а місцеві металопрокатники пішли зустрічатися з керівництвом своєї країни. Саме тут і повинно спрацювати наше дипломатичне представництво: проаналізувати ситуацію і спрогнозувати, а чи не послідує незабаром за цією зустріччю антидемпінгове розслідування, і негайно оповістити МЗС, котре і попередить наших виробників: будьте обережні, ви можете перевищити припустиму межу експорту й у результаті отримати жорсткі квоти.

І донині буває так, що посольство раптом у розпал літа отримує з центру вказівку на кшталт такої: є стільки-то тонн зерна, терміново знайдіть покупців. А чого б замість подібної гарячки не надіслати посольству в січні-лютому прогноз на майбутній врожай із тим, щоб диппредставництво заздалегідь знайшло найвигідніших покупців? Чому б сьогодні посольствам не підготувати, приміром, прогноз ринку металу на найближчі два-три роки, щоб в Україні могли заздалегідь у разі потреби змінити напрям постачань в одній з основних сфер нашого експорту? У результаті можна було б не лише уникнути антидемпінгових розслідувань, а й отримати додатковий прибуток.

Чимало залежить від моторності посольств і лобіювання українських інтересів на різноманітних міжнародних тендерах. До речі, інформація про них дуже часто публікується в місцевій пресі. Так, не секрет, що українським виробникам ще дуже й дуже складно пробиватися на ці тендери. Та чому б не піти дещо іншим шляхом? Чому б нашим посольствам і ТЕМам не допомогти їм у налагодженні зв’язків із сильнішими і досвідченішими учасниками міжнародних тендерів із тим, щоб потім брати участь у підготовці спільних тендерних пропозицій? Українські виробники цілком можуть виступати й як субпідрядники іноземних компаній, які виграли той чи інший тендер, — головне вчасно надати їм необхідну інформацію. До речі, сприяти цій справі могла б інтернет-сторінка МЗС, на якій у даний час крім текстів виступів міністра і почитати особливо нічого і на якій із великою користю для справи можна було б розміщати як інформацію про зарубіжні тендери для вітчизняних виробників, так і українські пропозиції, зокрема від регіонів, спроможних зацікавити іноземних інвесторів.

Варіаціями на тему необхідності залучення останніх списані вже тонни макулатури, і сьогодні ми докладно на ній не зупинятимемося. Та про одну цікаву ідею, яка блукає коридорами МЗС, усе ж згадаємо. Кажуть, що міністр привіз її з Франції та загорівся бажанням спробувати прищепити її на українському грунті. Ідея ж під робочою назвою «Посли українського бізнесу» полягає в тому, що серед вітчизняних успішних бізнесменів необхідно знаходити чи виховувати патріотичні кадри, які їздитимуть по світу, зустрічатимуться з колегами-бізнесменами й особистим прикладом успішного ведення бізнесу на батьківщині покращуватимуть інвестиційний імідж Вітчизни й переконуватимуть іноземних інвесторів вкладати свої гроші в Україну. До речі, світова історія навіть знає подібні приклади. Свого часу син засновника чеської взуттєвої фірми «Батя», вдячний Канаді, яка надала йому притулок у важкі часи, став послом канадського бізнесу і успішно переконує як уряди інших держав, так і приватних інвесторів у перспективності співробітництва з Канадою. Отже, ця ідея сама по собі цікава і може бути результативною. Та особисто я, приміром, ще не зустрічала в Україні крупного успішного вітчизняного бізнесмена, який палко мріє про поліпшення інвестиційного іміджу України і прихід сюди іноземних інвесторів. Можливо, мені просто не повезло зустріти таку людину, але, здається, справа швидше в тому, що жодний крупний український бізнесмен просто абсолютно не зацікавлений у тому, щоб сюди приходили ті, хто звик грати по чесних і прозорих правилах. І, на жаль, знаменита фраза Генрі Форда «Те, що вигідно «Форду», вигідно Америці» у перекладі на український не завжди звучить правильно, оскільки те, що вигідно нашим «акулам бізнесу», на жаль, далеко не завжди вигідно Україні.

Сьогодні ще важко судити, наскільки корисним виявиться породжений у результаті «єдиного пориву» МЗС і Мінекономіки документ і де він займе своє місце — на столі кожного дипломата чи на вкритих пилюкою стелажах його розробників. На наш погляд, він дещо ідеалістичний і призначений, швидше, для цивілізованої європейської держави, ніж для сьогоднішньої України. І з упевненістю можна стверджувати, що при накладенні лекала Основних напрямів на українські реалії воно багаторазово буде продірявлене особистими інтересами, які випинають, і залапано нечистими руками. Та головне: щось усе-таки робиться і перші кроки на шляху економізації вже зроблені. А, як відомо, дорогу здолає той, хто йде.