План "Б" — від слова "Будапешт"

У березневому інтерв'ю газеті The Guardian Володимир Зеленський висловив два наміри: змінити стратегію і формат переговорів з Росією в разі, якщо існуючі формати протягом року не дадуть результатів, і бути свідком того, як Україна й Росія у близькому майбутньому стануть партнерами.

Ця стаття - спроба допомогти президенту реалізувати обидва прагнення.

Агресія Росії проти України, що розпочалася 20 лютого 2014 року, призвела до анексії Криму та окупації частини Донбасу, до більш як 14 тисячам смертей, до мільйонів переселенців і гігантських втрат для економіки України. Кричуще порушення Російською Федерацією міжнародного права спричинило запровадження проти неї різноманітних санкцій, створення різних міждержавних ініціатив і майданчиків для переговорів. Єдиними формально діючими з них залишилися "мінський" і "нормандський" формати, які, втім, протягом більш як п'яти років не тільки не забезпечують навернення Росії в русло дотримання Статуту ООН, а й дедалі більше заводять ситуацію з деокупацією Криму і Донбасу у глухий кут. Як доводять щоденні обстріли і втрати, "мінські домовленості" не працюють, точніше, працюють на Кремль, деморалізуючи армію й населення в зоні проведення ООС, унеможливлюючи нормальний розвиток України, залишаючи поза увагою анексований Крим, штучно перекваліфіковуючи міжнародно визнану агресію Росії проти України на "внутрішньоукраїнський конфлікт", що неминуче спричинить руйнівні для нашої країни наслідки.

У цих умовах існує нагальна потреба в розробці нової комплексної стратегії деокупації, яка враховувала б міжнародні аспекти, але водночас максимально орієнтувалася на можливості та ресурси самої України.

Проблемами, які потребують розв'язання, є триваюче порушення Росією суверенітету України, окупація нею частини української території, воєнні дії на лінії протистояння з окупантом і сталий експансіонізм РФ.

Політологи, дипломати, політики дотепер висунули не менше десяти варіантів "плану врегулювання конфлікту" або його елементів. На жаль, практично всі вони страждають на брак розуміння причин і рушійних сил цього конфлікту, ненауковий підхід, зокрема плутанину в термінах "деокупація" і "реінтеграція", ігнорування світового досвіду врегулювання конфліктів, не враховують негативних наслідків впровадження пропонованого. Найголовнішим же недоліком усіх без винятку варіантів є те, що реалізація будь-якого з них неможлива зусиллями самої України без доброї волі та участі міжнародних гравців - від ООН і ЄС до РФ. З призначенням відповідальними за перебіг переговорів з боку Росії та України панів Козака і Єрмака на обрії замаячив привид "врегулювання за придністровським сценарієм", що, як довів двадцятирічний досвід Молдови, веде не до деокупації чи реінтеграції держави, а навпаки, до її конфедералізації.

Очевидно, що Європа втомилася від безладу під її стінами, що їй потрібен мир, але її влаштовує і процес його досягнення, і навіть мир за рахунок України, - аби були відсутні широкомасштабні бойові дії та потоки біженців.

Росії зараз теж не потрібна велика війна з Україною, але цілком влаштовує "війна на виснаження".

Тобто нинішня ситуація та її тренд влаштовують і Росію, і Європу. Звідси - намагання обох "дотиснути" Україну під час "мінського" і "нормандського" процесів.

Однак такий стан не може влаштовувати Україну, тим більше що з його затягуванням постає реальна перспектива порозуміння Заходу та Росії аж до варіанта: "Є Україна - є проблема, немає України - немає проблеми".

Метою зазначеної Стратегії є відновлення територіальної цілісності України та її суверенітету над усією своєю міжнародно визнаною територією, встановлення справедливого і сталого миру з Росією.

З урахуванням існуючих реалій, які наразі унеможливлюють симетричну протидію Росії та звільнення окупованих територій воєнним шляхом, Стратегія складається з трьох основних напрямів, кожен з яких має свої завдання і шляхи реалізації:

1) задіяння нового формату переговорів і заходів з його впровадження;

2) дії України в разі неможливості задіяти новий формат переговорів;

3) алгоритм дій України і міжнародної спільноти для допомоги Росії стати миролюбною державою.

1. Новий формат переговорів і заходи з його впровадження

Усі існуючі формати та формули переговорів щодо досягнення миру зусиллями Москви так чи інакше прив'язані до "мінських домовленостей" і тому є неприйнятними для України, оскільки:

а) виводять за рамки переговорного процесу питання "аншлюсу" Криму та його деокупації, легітимізуючи за замовчуванням його анексію;

б) штучно перекваліфіковують міжнародно визнану агресію Росії проти України на "внутрішньоукраїнський конфлікт", що неминуче спричинить такі наслідки:

- переведення РФ із категорії "агресор" у категорію "посередник" і "гарант нових домовленостей";

- перенесення відповідальності за розв'язану війну, заподіяні жертви і завдані збитки з РФ на Україну;

- безкінечне затягування стану "ні миру, ні війни", знесилення і подальшу деградацію України.

Пропонується варіант, позбавлений недоліків вищезгаданих "планів урегулювання конфлікту", який базується на потужній міжнародно-правовій основі, розумінні і врахуванні дійсних причин конфлікту та позицій його учасників. Цим варіантом є формат, передбачений пунктом 6 Меморандуму про гарантії безпеки в зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, більше відомого як Будапештський меморандум. Зазначений документ є унікальним, оскільки чи не вперше у міжнародно-правовій практиці окрема держава - Україна - отримала "персональні" гарантії від ядерного клубу держав. І тим більш дивним є те, що він або практично забутий і західними, і українськими політиками, або безпідставно оцінюється ними на кшталт "папірця, яким ядерні держави свого часу ввели Україну в оману".

Між тим час показує, а аналіз доводить, що єдино правильним і дійсно безальтернативним кроком у справі досягнення миру, подолання наслідків російської агресії та відновлення українського суверенітету має бути задіяння у переговорах, згідно з пунктом 6 Будапештського меморандуму, представників саме тих і тільки тих держав, які його підписали.

По-перше, тому що на відміну від "мінських домовленостей", "нормандського", "женевського" й інших форматів цей Меморандум народжувався заздалегідь, а не під час гарячої фази конфлікту, фактично під диктовку агресора, а тому повністю відповідає принципам міжнародного права, зокрема Віденській конвенції про право міжнародних договорів. Оскільки, відповідно до статті 52 цієї конвенції, "договір є нікчемним, якщо його укладення стало результатом погрози силою або її застосування в порушення принципів міжнародного права, втілених у Статуті Організації Об'єднаних Націй". А це означає, що і "мінські домовленості", які укладалися саме в таких умовах, і всі подальші підписані на їхній основі угоди є нікчемними, тобто недійсними, або такими, що не породжують правових наслідків.

По-друге, тому що Меморандум є фактично "страховим полісом", в якому чітко окреслено взаємні зобов'язання, ризики, відповідальні особи та алгоритм дій у разі порушень. Відповідно, склад учасників пропонованого формату не є випадковим. Там будуть ті, хто братиме участь у переговорах не просто з доброї волі, як, наприклад, Німеччина, Франція чи ОБСЄ, а виключно підписанти Меморандуму, тобто гаранти його виконання, "страховики", пов'язані обов'язком.

По-третє, тому що засадничим принципом міжнародного права є pacta sunt servanda, або, як зазначено у статті 26 вищезгаданої Віденської конвенції, "кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і має сумлінно виконуватися ними".

По-четверте, бо "будапештський" формат є єдиним серед існуючих форматом переговорів, мандат якого передбачає відновлення суверенітету України над усією поки що окупованою (анексованою, неконтрольованою Україною) територією, оскільки в Меморандумі немає ні Донбасу, ні Криму, а є просто Україна в міжнародно визнаних кордонах.

І по-п'яте, бо лише цей формат може забезпечити Україні не тільки мир, а й реалізацію двох інших найважливіших цілей - відновлення територіальної цілісності та фінансування післявоєнної відбудови деокупованих територій.

З огляду на вищевикладене доцільним виглядає такий алгоритм політико-дипломатичних дій України з досягнення миру.

І. Україна офіційно і публічно звертається до Російської Федерації, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Сполучених Штатів Америки з пропозицією відповідно до пункту 6 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї провести консультації щодо ситуації, внаслідок якої постало питання стосовно зобов'язань, узятих на себе учасниками Меморандуму. Початок консультацій за участі всіх чотирьох підписантів означатиме початок переговорів у "будапештському" форматі.

Додатковим аргументом (при його правильному використанні Україною у стимулюванні партнерів проводити переговори у "будапештському" форматі) може бути ймовірність виходу України з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Для цього є і фактичні, і юридичні підстави, які повністю відповідають міжнародним зобов'язанням України.

Так, Закон України "Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року" містить важливе застереження: "Загроза силою чи її використання проти територіальної цілісності та недоторканності кордонів або політичної незалежності України з боку будь-якої ядерної держави, так само як і застосування економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, розглядатимуться Україною як виняткові обставини, що поставили під загрозу її найвищі інтереси".

Війна Російської Федерації проти України явно підпадає під це застереження. І у цьому разі ми повною мірою можемо використати положення статті 10 Договору про нерозповсюдження ядерної зброї: "Кожен Учасник цього Договору в порядку здійснення свого державного суверенітету має право вийти з Договору, якщо він вирішить, що пов'язані зі змістом цього Договору виняткові обставини поставили під загрозу найвищі інтереси його країни".

ІІ. У разі, якщо Росія відмовиться брати участь у таких консультаціях, Захід має всі можливості змусити її до цього перспективою запровадження всеосяжного економічного, технологічного та енергетичного ембарго. Добре відомо, що жодна економічна і технологічна реконструкція Росії в усі часи - від Петра Першого до Сталіна - не відбувалася без допомоги та глибокої участі Заходу. А зараз модернізація їй життєво необхідна, оскільки традиційна "економіка труби" вже давно себе вичерпала, і без якісного стрибка у зміні структури і динаміки розвитку продуктивних сил Росія як держава не має перспектив.

2. Дії України в разі неможливості задіяти "будапештський" формат переговорів

У разі ж, якщо західні партнери з тих чи інших причин у найближчій перспективі не зможуть забезпечити проведення переговорів у "будапештському" форматі, в України залишиться один логічний крок - офіційна заява такого характеру:

"За умов непорівнянної військової переваги над Україною ядерної Росії, яка, грубо порушивши Статут ООН, Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Меморандум про гарантії безпеки в зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, здійснила агресію проти України й окупувала частину її території, що визнано і засуджено міжнародною спільнотою; з огляду на незабезпечення іншими державами-гарантами - США та Великою Британією - виконання зобов'язань за цим Меморандумом; в умовах систематичного порушення РФ узятих на себе зобов'язань за результатами переговорів у "мінському" та "нормандському" форматах Україна:

1) призупиняє як спроби збройного повернення окупованих територій, так і свою участь у будь-якому з нинішніх форматів переговорів;

2) заявляє, що окуповані Росією території були, є і будуть невід'ємною частиною нашої держави. Україна ніколи не погодиться на їх відчуження, ніколи не визнає будь-якого "статусу", якого надасть їм Кремль, - хоч "суб'єктів РФ", хоч "незалежних держав";

3) не відводить, а, навпаки, зміцнює військові частини на лінії протистояння, як зміцнює і лінію оборони по всьому периметру українського кордону, за винятком ділянок, суміжних із країнами - членами НАТО, ввівши в областях, суміжних із тимчасово окупованими територіями, РФ і РБ, воєнний стан;

4) організовує в кожному населеному пункті країни загони територіальної оборони з місцевих добровольців у рамках загальнодержавної системи за швейцарською, ізраїльською чи естонською моделями;

5) виконує необхідні дії для підтвердження в судовому порядку визнання "ДНР" та "ЛНР" терористичними організаціями, а РФ - державою-спонсором тероризму. Забезпечує прийняття й реалізацію комплексу заходів, передбачених міжнародно-правовими актами для цих ситуацій, у т.ч. заборону на будь-які економічні відносини з РФ, окупаційними адміністраціями та суб'єктами бізнесу, що працюють на окупованих територіях;

6) здійснює всі необхідні кроки та процедури для оголошення в міжнародний розшук осіб, які після 20.02.2014 р. на окупованих територіях порушили українське законодавство;

7) негайно розробляє і виконує програму переселення та трудового, соціального й житлового забезпечення всіх - у т.ч. непрацездатних - громадян України, які хочуть переїхати на підконтрольну Україні територію, після чого здійснює підготовку і реалізацію повного припинення прямих чи опосередкованих економічних зв'язків з окупованими територіями;

8) активізує всі інші можливі методи і ресурси протистояння державі-окупанту в Україні, на окупованих територіях, території РФ, у міжнародних організаціях та інших країнах;

9) виконує програми економічних реформ, модернізації армії, інші необхідні кроки для розвитку та забезпечення належного рівня обороноздатності;

10) чекатиме, доки у США й Великій Британії прийдуть до влади відповідальні політики, які примусять РФ тим або іншим чином відновити суверенітет України у міжнародно-визнаних кордонах і компенсувати збитки, заподіяні війною, окупацією та їх наслідками."

Цей алгоритм дій України і його реалізація не залежать ні від кого, крім неї самої. Він означатиме, що Україна нарешті стає суб'єктом у вирішенні проблеми агресії Росії та окупації нею частини своєї території.

Дії України за цим алгоритмом дозволять:

• не приймати окуповані території до складу України на умовах Москви, тобто в ролі якоря, який намертво пристібне Україну до Росії;

• задекларувати світовій спільноті нашу миролюбну позицію;

• стимулювати світове співтовариство докладати активніших зусиль до збереження принципів міжнародного права і системи відповідальності за їх порушення;

• дати "оборонний" мотив нашим партнерам для аргументації надання Україні озброєння;

• дати належну протидію спробам Росії підмінити на міжнародній арені принцип сили права правом сили;

• позбавити Росію підстав продовжувати бойові дії;

• остаточно визначити Російську Федерацію суб'єктом переговорів, виключивши таку можливість для "ДНР" та "ЛНР";

• забезпечити юридичну основу і повноцінно включити юридичні процедури проти Росії, яка окупувала частину території України;

• усунути передумови для проросійського трактування війни як "внутрішнього конфлікту";

• дати населенню як окупованих, так і вільних територій бачення чіткої перспективи;

• змінити громадську думку людей, які живуть на окупованих територіях та в РФ і вважають, що "Україна веде війну з населенням Донбасу" та "несе відповідальність" за економічне і соціальне становище на окупованих територіях;

• покласти відповідальність за соціальні, економічні, військові та гуманітарні наслідки війни, а також соціальні витрати на окупованих територіях на Росію як державу-окупанта;

• дати кожній людині, яка живе на окупованій території, свободу вибору у визначенні своєї подальшої долі;

• сприяти формуванню соціальної протестної бази серед мирного населення окупованих територій для ерозії системи окупаційного управління;

• чітко визначити статус громадян України, які проживають на окупованих територіях, ввести у правове русло обмеження їхніх конституційних прав та свобод;

• повернути в конституційне поле всі ті правообмеження (права власності, свободи пересування і т.д.), які були прийняті Україною для протидії агресії, захисту територіальної цілісності країни; посилення її обороноздатності;

• усунути передумови для пред'явлення Україні претензій у національних і міжнародних судах з подальшою сатисфакцією заподіяної шкоди окремим фізичним та юридичним особам;

• примусити Росію вкладати свої ресурси в життєзабезпечення окупованих територій;

• переспрямувати на потреби вимушених переселенців кошти, які зараз витрачаються на життєзабезпечення окупованих територій і соціальні потреби їх населення;

• створити сприятливі умови та можливості для економічного зростання і створення потужної оборони.

3. Алгоритм дій України і міжнародної спільноти, покликаних допомогти Росії стати миролюбною державою

До російсько-української війни призвело багато чинників, головний з яких - незмінність курсу Росії на зовнішню експансію та очевидна неготовність України і Заходу цьому протистояти. Повернення Криму та Донбасу - необхідні, але недостатні умови вгамування перманентної агресивності Росії. Для цього паралельно й негайно світова спільнота, і насамперед Україна та демократії Заходу, має розробити і впровадити нову активну і всеосяжну політику трансформування Росії в миролюбну державу.

Метою нової - саме проактивної - стратегії має бути навернення Росії до цивілізованої поведінки, до політики, відповідальної щодо своїх громадян і країн-сусідів. У Заходу тут уже є успішний досвід, - Радянська імперія розвалилася саме після того, як замість пасивної доктрини стримування комунізму США розробили і втілили активну стратегію його відторгнення.

Росія перестане бути експансіоністською, як тільки буде поставлена в жорсткі територіальні межі, як тільки чітко зрозуміє, що її розширення в будь-якому напрямку неможливе. Тільки в такому разі Росія забуде про експансію і займеться нарешті облаштуванням самої себе. Історія - у т.ч. й ХХ століття - свідчить, що поставлені міжнародним співтовариством саме в такі умови агресивні до того нації ставали миролюбними й успішними.

Необхідними умовами трансформування Росії є:

1. Серйозне і тотальне використання Заходом своєї головної нелетальної зброї - економічної, технологічної та фінансової переваги і, таким чином, "пояснення" Кремлю, що ніякої співпраці, а тим більше технологічної допомоги не буде, доки Москва не повернеться у свої територіальні межі та в міжнародно-правове поле.

2. Швидке приєднання до НАТО України та інших країн, чия позаблоковість - а отже, з погляду Москви, "нічийність" - просто провокує Кремль на агресивні дії. Справді демократичною Росія зможе стати тим швидше, чим швидше вона займеться вирішенням своїх численних внутрішніх проблем. А на внутрішніх проблемах вона зможе зосередити всі свої зусилля і вирішити їх тим швидше й ефективніше, чим швидше зникне те, що досі провокує її імперські амбіції, тобто "нічия", з її погляду, зона між нею та НАТО.

Тому швидкий вступ України в НАТО - в інтересах і Європи, і майбутньої демократичної Росії, оскільки в короткостроковій перспективі є лише дві альтернативи: або східний і північний кордон України збігатиметься з кордонами НАТО, або Росія знову скотиться у звичне для себе імперіалістичне русло, з усіма наслідками для неї самої та всього світу, які з цього випливатимуть. Третій варіант - "фінляндизація" України (тобто її існування як нейтральної і неприєднаної держави) - виглядає неможливим. Якщо Фінляндія для московського політичного істеблішменту і пересічних росіян була і є психологічно чужою, то слов'янська, переважно православна Україна, в якій значна частина населення розмовляє російською, з погляду Кремля, просто не може залишатися "нічиєю", і тому існування такої України буде перманентним подразником для Росії, джерелом постійної нестабільності в Європі.

Участь України в цій політиці "деордизації Росії" могла б виявитися найперше у всебічному реконструюванні власної держави, проведенні реформ і зміцненні оборони.

Реконструювання держави та проведення реформ мають відбуватися після того, як прозвучить нарешті чітка відповідь на запитання: яким шляхом підемо? Дальші намагання поєднати два полюси магніту - Схід із Заходом, ринок із монополіями, політику з бізнесом - вестимуть тільки в ту ж таки безвихідну круговерть, якою мандрує вся СНД і візитними картками якої є засилля корупції та чорного ринку, відсутність середнього класу й позитивних перспектив.

Зміцнення оборони - це не лише нова й ефективна зброя, потужна армія, готовність і здатність воювати, постійна демонстрація цих готовності та здатності, а й розробка і втілення Програми активних політичних, військових, економічних, інформаційних та інших заходів із такими компонентами:

- створення Координаційного центру ненасильницького спротиву на окупованих територіях;

- звернення керівництва держави до українців та симпатиків у Росії по неафішовану допомогу Україні в захисті суверенітету і територіальної цілісності, зборі доказової бази щодо військових та службових злочинів російських політиків, службовців проти України,

- організаційна, інформаційна та інша підтримка демократичних рухів та ініціатив у РФ, спрямованих на підтримку України, демократизацію Росії.

Україна як держава - форпост демократії, щодо якої Росія чинить агресію, цілком виправдано для світової спільноти може також ініціювати спрямовану на обмеження агресивних можливостей РФ низку міжнародно-правових кроків, таких як:

- об'єднання народів, котрі є об'єктом московського експансіонізму. Такий блок міг би бути чимось на кшталт створеного Ярославом Стецьком АБН ("Антибільшовицького блоку народів") - скажімо, "Антиімперський блок народів", у якому, крім країн, могли б бути представлені як спостерігачі й народи, досі поневолені Москвою, - волзькі татари, чеченці, інгуші, дагестанці, черкеси та інші;

- відкликання Україною свого підпису під рішенням глав пострадянських держав від 21.12.1991 про зайняття Росією місця СРСР в ООН, що започаткує міжнародно-правовий процес визнання неправомірності отримання РФ статусів члена ООН та постійного члена Ради Безпеки;

- підготовку та підписання міжнародної угоди, яка проголосить Чорне й Азовське моря демілітаризованою зоною;

- підготовку та підписання "Договору про Арктику", який, за аналогією з "Договором про Антарктику", забезпечить використання Арктики тільки в мирних цілях в інтересах усього людства, проголосить її природним заповідником, призначеним для миру та науки;

- розшук і доставлення на територію України для проведення справедливих судових процесів осіб, винних у скоєнні на території України воєнних злочинів та злочинів проти людяності, незалежно від їхнього громадянства.

Ці заходи наведені як приклад, просто для ілюстрації напряму необхідного вектора розробки зазначеної вище Програми.

Росія не може змінитися, але змінити її можна і потрібно - для її ж власного блага, як змінили Німеччину і Японію після 1945 року. Тільки позбавлена з допомогою цивілізованого світу "кочової матриці" Росія позбавить своїх сусідів постійної тривоги, трансформується в цивілізовану державу, а простір між Атлантичним і Тихим океанами нарешті стане територією миру та добросусідства.