Алгоритм перемоги.

Україна за 20 років незалежності отримала досвід демократичної зміни влади і досягла певних успіхів у розвитку громадянського суспільства. Водночас очевидним є те, що виборче законодавство за ці роки істотно обмежило права громадян вільно обирати своїх представників до Рад усіх рівнів. Ліквідовано наявні у першому виборчому законі незалежної України такі категорії, як нижній поріг явки виборців, двотурові вибори, введено прохідний бар'єр для політичних сил - учасників виборчого процесу. Останнє положення означає, що голоси виборців, віддані за партії, котрі не проходять до парламенту, розподіляються у вигляді бонусів між партіями-переможцями. Відтак, скажімо, на виборах 2007 року, коли прохідний бар'єр становив 3%, партії-переможці отримали додатково майже чверть голосів усіх виборців, які голосували не за них, а за інші партії.

На останніх виборах мера в Києві однотуровість та розпорошеність демократів призвели до перемоги кандидата від влади, який отримав усього 17,6% голосів киян.

Новий виборчий закон, прийнятий у грудні 2011 року, продовжив практику обмеження громадянських прав: зокрема, заборонено участь у виборах партійним блокам, скасовано графу «проти всіх», а прохідний бар’єр збільшено до 5%. Експерти підрахували, що за таких умов партіям-переможцям буде додано як бонус уже практично половину голосів виборців - тих, хто проголосує за партії так званого «другого ешелону».

Фактично створено єзуїтську систему, при якій виборці, котрі голосують «проти», - голосують «за».

Ситуація у мажоритарних округах не менш драматична. В умовах роз’єднаності опозиції та при очевидній перевазі провладних кандидатів у фінансовому, інформаційному й адміністративному ресурсах, у кількості членів дільничних та окружних комісій, поразка опозиції - не тільки системної, а й нової - може бути тотальною.

Що робити в такій ситуації? Чи є реальний вихід з коридору, куди виборців загнали останнім законом про вибори?

Вихід є. Якщо попрацювати - не тільки і не стільки політикам, як організованим громадянам, і звернути свій погляд на неполітичні середовища.

Протягом останніх двох років у суспільстві наростають протестні настрої, які виникли на тлі намагань влади звузити економічні та соціальні права підприємців, селян, пенсіонерів, чорнобильців. Потужні багатотисячні мирні акції у Києві й регіонах проводили Асамблея громадських організацій малого та середнього бізнесу України, незалежні профспілки, Всеукраїнський Комітет захисту рідної землі, громадські рухи «За своїх», «Ніхто, крім нас», «Відсіч» та інші. Протести проводилися підкреслено відсторонено від політичних партій, але вимоги були достатньо політизованими: приборкання корупції, ліквідація пільг чиновників, забезпечення рівності всіх перед законом, справедливе оподаткування надвеликого бізнесу, відокремлення його від влади. Частину вимог було задоволено, але в цілому кожне середовище - особливо підприємництво - відчуває негативні наслідки однобоких і непрофесійних перетворень. Скажімо, за рік після прийняття нового Податкового кодексу, навіть за офіційними даними, кількість малих підприємців зменшилася на чверть - з 6,5 млн. до 4,8 млн.

Спонтанний, але інтенсивний процес створення громадських політично незаангажованих рухів, ініціатив, мереж останніми місяцями спостерігається в усіх регіонах: його стимулюють провальна політика Партії регіонів, неконструктивність опозиції та її хронічна неспроможність об'єднатися.

До того ж чим менше часу залишається до виборів, тим жорсткіше перед учасниками і лідерами кожного з громадських об'єднань постає просте запитання: за кого голосувати? Очевидно, що тотальна зневіра в політиках не має призвести до апатії, бо абсентеїзм - тобто свідома відмова від участі у виборах - однозначно дасть карт-бланш все тій «засмальцьованій колоді», а це тільки погіршить якість майбутнього парламенту, а отже - і стан справ у державі.

Натомість є реальна можливість поєднати два «мінуси» - політичну невизначеність організованої громадськості і непослідовність демократів - в один великий «плюс». Широке поєднання людського і протестного потенціалу громадських рухів та організаційно-юридичних можливостей демократичних політичних партій може створити потужний механізм проведення чесної виборчої кампанії, неспотворення волевиявлення виборців, приходу у парламент відповідальних, «прозорих» політичних сил та окремих депутатів.

Як це має бути на практиці, і як цього домогтися?

Для початку політично незаангажовані організації громадянського суспільства мають спільно сформулювати й широко оприлюднити умови підтримки політичних сил та окремих кандидатів громадськими рухами (некорумпованість, неналежність до надвеликого бізнесу, відкритість списків та виборчих бюджетів, люстрація, визначення єдиних кандидатів шляхом попередніх виборів або праймеріз, проведення майбутніх реформ на основі консультацій із представниками громадських об'єднань та експертних середовищ).

Після підписання угод із партіями й окремими кандидатами, які відповідають вимогам «Умов» і готові їх виконувати, необхідно буде провести інформаційну кампанію про проект, його мету й завдання у ЗМІ, соціальних мережах та цільових середовищах (малий і середній бізнес, фермери і селяни, пенсіонери, студентська молодь, «афганці», профспілки тощо). Далі - визначити одну партію, яка буде просто технічним механізмом, транспортним засобом, «вагоном» для одного-єдиного списку кандидатів - представників партій «другого ешелону» й позапартійних авторитетних у своїх середовищах осіб.

Паралельно потрібно, з урахуванням американського досвіду та українських реалій, організувати і провести праймеріз в одномандатних округах, де шляхом голосування виборців визначити одного найрейтинговішого кандидата з-поміж тих, хто підписав «Умови», забезпечити його підтримку учасниками праймеріз, партіями-партнерами та громадськими об'єднаннями.

І нарешті - треба буде допомогти партії-«вагону» та кандидатам - переможцям праймеріз у проведенні кампанії, підборі та підготовці членів виборчих комісій, спостерігачів, забезпеченні чесності виборів та підрахунку голосів.

Формат статті не дозволяє в деталях описати і пояснити положення вищенаведеної «дорожньої карти». Розроблена півроку тому, вона впродовж усього цього часу обговорювалася, апробовувалася, коригувалася під час «мозкових штурмів» у різноманітних середовищах - експертних, підприємницьких, профспілкових, ветеранських, молодіжних, регіональних. Було визначено напрями роботи, оптимізовано ресурсне забезпечення, мінімізовано ризики. Скажімо, проведення «праймеріз - їх реклама, доставки виборців на дільниці попереднього голосування, виготовлення скриньок тощо - має забезпечуватися самими претендентами, а не адміністрацією проекту. Завдання останніх - забезпечення волонтерами, котрі видаватимуть бюлетені виключно жителям цього виборчого округу. Балотуватиметься кандидатом не тільки переможець праймеріз, а й ті, хто займе друге та третє місця. Останні знімуть свої кандидатури в останній передбачений законом день перед виборами. Це убезпечить переможця і сам процес від можливих юридичних - і не тільки юридичних - несподіванок.

Реалізувавши все вищенаведене, ми зробимо ще далеко не все. Бо у виборчому процесі є один вагомий учасник, не прописаний ні у законі про вибори, ні в жодному іншому законі, крім Кримінального кодексу. Це - «адміністративний ресурс».

Що це таке? Якщо стисло - це використання політичними партіями і кандидатами урядових структур з метою впливу на результати виборів.

Як свідчить практика, це використання здійснюється в нижче перелічених формах. Тиск на підприємців із метою фінансування «обраних» кандидатів і партій. Вибіркове тлумачення й застосування законів для підтримки «своїх» кандидатів і перешкоджання опонентам. Податкові перевірки, обшуки й арешти як самих кандидатів, так і підприємців, котрі надають їм фінансову підтримку. Тиск на судову систему. Вилучення з голосування груп людей, які можуть проголосувати проти підтримуваних урядом кандидатів, або, навпаки, включення до списків «мертвих душ» - покійних, мешканців неіснуючих будинків, поверхів, квартир, тих, хто живе в іншому місці. Специфічна «нарізка» округів (чого вартий останній приклад із Соснівським районом міста Черкас, що його рішенням ЦВК було роздерто між трьома округами, два з яких - сільські). Перерозподіл бюджетних коштів. Побічний підкуп електорату виплатою боргів із зарплат і пенсій. Виділення окремим регіонам додаткових коштів. (Приклад: два місяці тому малозабезпеченим жителям столиці збільшили допомогу у 20 разів. Те, що Черновецький робив за рахунок своїх благодійних фондів, тепер роблять за кошти всіх громадян України, тобто з держбюджету.) Контроль над засобами масової інформації. Кандидати від влади можуть отримувати безкоштовний ефірний час, диктувати ЗМІ ті або інші теми новин, з'являтися в ефірі частіше за інших учасників виборів і обходити обмеження на час передвиборної агітації в ЗМІ.

Фальсифікація підсумків голосування. Використання бюлетенів від імені громадян, які не голосували, знищення та заміна бюлетенів із голосами за опонентів. Контроль персоналу, що здійснює підрахунок голосів, недопуск на вибори незалежних спостерігачів.

Попри гіпертрофовану демонізацію адмінресурсу, з ним можна боротися. Більше того - якщо правильно організувати й раціонально розподілити зусилля організованих громадян і неорганізованих виборців, то адмінресурс просто розсиплеться.

Вже тепер працюють і активно розширюють свою діяльність громадські мережі, ініціативи, які мають на меті допомогти громадянам зробити усвідомлений вибір і обрати до парламенту справді найдостойніших представників. Чесно, 1 Грудня, САМ, Опора, КВУ, Українські справи - далеко не повний їх перелік. Кожен із них робить своє, те, що вважає найнеобхіднішим. Об'єднати всі ці проекти в один нереально і непродуктивно. Треба просто їм усім увійти в позитивний контакт, ознайомитися з проектами один одного і, наскільки це можливо, синхронізувати їх.

Треба вийти з власноруч створених гетто, перерозподілити час і енергію з діяльності у своїх середовищах (ініціативах, мережах, партнерствах) на роботу з неорганізованими виборцями.

Що можуть зробити для них організовані громадяни? Скажімо, інтернет-спільнота може створити й адмініструвати сайт «Чесний вибір» з рубриками-кімнатами:

- «Новини з регіонів»,

- «Вони сидітимуть» - з прізвищами, посадами, фото осіб, котрі чинять тиск на виборців, відповідними витягами зі статей Кримінального кодексу,

- «Вони замишляють» - витікання інформації, важливі новини від тих, хто формально і вимушено «в системі», але вірить у перемогу справедливості.

- «Хлопці, ви чиї?» - про невмілі чи шкідливі дії з боку «своїх» активістів та організаторів тощо.

Виборець має отримати достовірну інформацію про кандидатів до Верховної Ради. Тому доцільно було б, не чекаючи цього від політиків, самим підготувати й опублікувати відкриті списки кандидатів від найбільш рейтингових партій (біографія, судимості, власність, назви всіх фірм, які мають прямий чи дотичний стосунок до кандидата, де вони зареєстровані, де платять податки, попередня політична діяльність, для нинішніх депутатів Верховної Ради - як голосував за найбільш резонансні законопроекти (податковий та трудовий кодекси, пенсійну систему й ринок земель, Харківські угоди).

В умовах обмеженого фінансування важко переоцінити роль інтернет-спільнот у проведенні мобілізаційної кампанії для максимальної участі виборців у голосуванні за єдиних кандидатів, обраних на праймеріз.

Насамкінець тезово торкнемося співвідношення ресурсів виборчої кампанії у влади і суспільства: адміністративного, фінансового, інформаційного, людського. Про адміністративний ми вже говорили, і тут співвідношення 100:0 на користь влади. У фінансових та інформаційних можливостях влада також має тотальну перевагу. Але це зараз і на перший погляд. Якщо взяти до уваги, що наші середовища - не «телекторат», а друзі по житті і в соцмережах, якщо методом буде не картинка, а живе спілкування, то можна сміливо забувати про білборди, «джинсу», кліпи та мільйонні витрати на них. Їхні десятки телеканалів ми легко нейтралізуємо мільйонами живих діалогів. Адже коли говорити про людський ресурс, то кількісна перевага тут однозначно на боці не влади. Ну справді - чисельність виборців, які перебувають на вершині піраміди і є владою або задоволені нею, на порядок менша, ніж чисельність тих, на кому ця піраміда стоїть. Якщо висмикнути цих «підпірамідників» - уся конструкція, що зветься «адмінресурсом», втратить основу й просто розвалиться. Як висмикнути? Чисельну перевагу підкріпити організаційно, розкласти процес на окремі кроки, прості й зрозумілі для кожного учасника, повторюю: як організованого, так і неорганізованого.

Роль неорганізованих учасників процесу буде надзвичайно важливою з низки причин. По-перше, тих, хто не бажає або не може входити до якогось формального чи неформального об’єднання, незрівнянно більше, ніж тих, хто є членами таких об’єднань. По-друге, українське «гетьманство» - скільки його не тавруй - було, є і буде. То чому б, замість затюкування й таврування, не спробувати нарешті розглянути цей етнопсихологічний феномен українця як надзвичайно великий плюс і використати його з користю для справи?!

Адже тисячі індивідів, непідзвітних нікому, крім своїх переконань та сумління, «самих собі командирів», кожен із яких чітко знає й виконує обрану ним самим функцію, що в результаті накладається на спільний вектор, - владі проконтролювати, а отже й перемогти незрівнянно важче, ніж десятитисячну організацію з одним керівником і єдиним «пультом керування».

Одна людина може зробити багато. Наприклад, переговорити зі своїми родичами, сусідами, нинішніми і колишніми колегами по роботі, навчанні, службі - всіма тими, хто живе поруч або чиї номери телефонів він має. Написати тим, хто далеко і хто не має телефону. Надрукувати на своєму принтері листівку або написати її від руки й наклеїти біля свого під'їзду, написати гасло на паркані. Повідомити організації, які контролюють чесність виборів, про порушення під час їх підготовки та проведення, надіслати відповідні фотографії та скани документів. Не йти, нарешті, додому з дільниці до оголошення на ній результатів виборів. «Організованим» треба буде тільки підготувати для «індивідуалів» і розмістити на сайтах та в соціальних мережах тексти цих листівок і гасел, електронні адреси та номери телефонів контролерів, стислу «Інструкцію для активного виборця».

Загалом, зрозуміло, що весь вище описаний алгоритм спрямований перш за все на захист інтересів половини виборців України, які мають намір проголосувати за партії, що в нинішніх умовах не пройдуть до парламенту. Але він не суперечить й інтересам тих опозиційних партій, котрі однозначно подолають виборчий бар'єр у багатомандатному окрузі. Адже, по-перше, це не вплине на кількість кандидатів, які голосують за системну опозицію, а по-друге, у кінцевому підсумку збільшить частку опозиції в парламенті.

Більше того, описаний вище алгоритм, хоч яким це дивним може видатися, в інтересах не тільки опозиції, а й влади. Адже протестні настрої піднімаються знизу, проте фактично ініціюються згори: безпорадністю адміністраторів і жадібністю олігархів. Якщо ці настрої не матимуть можливості лягти в цивілізоване конституційне русло, якщо єдиному джерелу влади брутально не дозволять обирати справді своїх представників, якщо проводитиметься політика тотального затикання у котлі дірок для виходу пари, - альтернативою може бути лише одне: вибух усього котла з вочевидь небажаними наслідками для його конструкторів, ремонтників та охоронців.