Піднебесна завдає удару у відповідь Сполученим Штатам

Азійські вояжі високопосадовців адміністрації Джо Байдена — під пильною увагою Пекіна. Після семи місяців дипломатичного затишшя країни Південно-Східної Азії потрапили практично в обійми провідних американських урядовців — держсекретаря Ентоні Блінкена, міністра оборони Ллойда Остіна та заступника держсекретаря Венді Шерман, які в короткий термін відвідали більшість країн регіону.

Але й це ще не все. Блінкен п'ять днів поспіль має бути присутнім на віртуальних щорічних самітах міністрів закордонних справ АСЕАН із державами-партнерами та окремо провести зустріч із представниками п'яти країн субрегіону Нижнього Меконгу (М'янма, Камбоджа, Лаос, В'єтнам і Таїланд). Це при тому, що попередня адміністрація зазвичай спрямовувала на такі заходи чиновників нижчого рангу. А наприкінці серпня віце-президент Камала Харріс планує привезти економічні пропозиції під час візиту до Сінгапуру та В'єтнаму.

Зростання активності Сполучених Штатів у регіоні, який відіграє вирішальну роль у їхній стратегії протистояння з КНР, сприймається останньою як спроба Вашингтона перетягнути на свій бік сусідні держави та «зірвати регіональний мир і стабільність». Однак збільшення власної економічної та геополітичної ваги робить Пекін дедалі сміливішим і наполегливішим як у відносинах із іншими державами, так і в протистоянні зі США.

Трансформація поведінки Китаю, який навіть в умовах конфронтаційної стратегії Дональда Трампа намагався дотримуватись обережної та стриманої політики, а також уникати різких публічних заяв, сталася у відповідь на спроби попереднього американського президента перекласти на Китай провину у поширенні коронавірусу. Відтоді Пекін повною мірою проілюстрував здатність дзеркально відповідати на дії США, активно застосовуючи політику «око за око». Внаслідок цього відбулися закриття консульств, видворення журналістів, посилилися взаємні звинувачення у причетності до виникнення COVID-19. Влада Китаю почала активніше практикувати економічні санкції у відповідь на дії США чи інших країн, а також, наслідуючи Сполучені Штати, розробила закони й правила експортного контролю, перевірки інвестицій з погляду національної безпеки, почала застосовувати візові санкції через політичні мотиви.

Пекін став менш стриманим у своїх діях як за межами країни, так і всередині неї. Китайська влада жорстко зреагувала на критику дій Комуністичної партії, розглядаючи її в контексті загроз для внутрішньої безпеки, вдалася до активніших провокаційних дій на спірних територіях уздовж кордонів та в морських водах, а також посилила свою дипломатичну діяльність різкими висловлюваннями «воїнів-вовків». На цьому контрасті КНР не перестає позиціонувати себе як відповідальну глобальну силу, що виступає за багатосторонні відносини, відкритість, дотримання міжнародного порядку та стоїть на позиції взаємної вигоди та спільного виграшу. А також не приховує амбіцій стати провідною державою на світовій арені, здатною формувати правила й норми відповідно до свого бачення.

Посиленню цих амбіцій сприяє швидке відновлення китайської економіки після пандемії та прогнози економістів, що вона може змістити економіку США та стати першою у світі вже 2028 року. Паралельно влада країни зміцнює військову потугу. У день армії, який відзначали 1 серпня, лідер КНР Сі Цзіньпін під час свого виступу на груповій сесії Політбюро КПК наголосив, що до 100-річчя Народно-визвольної армії 2027 року вона має бути модернізована у найкращу армію світу, нарівні з американською.

Перспектива нарощування військово-економічної переваги підсилюється активною внутрішньою пропагандою про зміну міжнародного ландшафту на користь Китаю, який характеризується «підйомом Сходу та занепадом Заходу», а також масштабними геополітичними проєктами в межах ініціативи «Один пояс, один шлях». Завдяки їм присутність Китаю відчувається сьогодні в усіх частинах світу.

Однак виклик Китаю наражається на активну протидію з боку Сполучених Штатів. Джо Байден посилює заходи, впроваджені попередником для скорочення доступу КНР до ключових технологій, китайські компанії стикаються з жорсткішим інвестиційним скрінінгом, широкомасштабним переглядом ланцюгів поставок напівпровідників, фармацевтичних препаратів, рідкоземельних металів та високопродуктивних батарей. У відповідь уряд Китаю збільшив видатки на наукові дослідження та інновації до рекордних 1,4 трлн дол., зокрема у сферах штучного інтелекту, біотехнологій, зеленої енергетики, виробництва електромобілів, аби позбутися залежності від Заходу та стати світовим технологічним лідером.

Атаки та контратаки останнім часом стали поширеною формою двосторонніх відносин. Так, після заклику Сполучених Штатів розглянути можливість витоку коронавірусної інфекції з Уханської лабораторії з’явився відкритий лист до ВООЗ, підписаний 13 мільйонами китайських інтернет-користувачів, із вимогою дослідити американську біологічну лабораторію у Форт-Детрику. Ця історія отримала офіційне продовження. Речник китайського МЗС Чжао Ліцзянь перевів проблему дослідження джерела виникнення коронавірусної інфекції у площину загальних звинувачень, де окрім Форт-Детрика вказав на існування «більш як 200 американських біолабораторій за кордоном», повторивши при цьому заяви російських пропагандистів про діяльність «лише в Україні до 16 таких лабораторій». Свідомо використавши неперевірене джерело інформації, продуковане Росією, Чжао Ліцзянь дав чергові підстави підозрювати, що країна намагається уникнути досліджень, пов'язаних із діяльністю лабораторії в Ухані, переводячи загальну увагу на звинувачення, які віддаляють від суті проблеми.

Причини виникнення COVID-19, політика КНР стосовно Гонконгу, Сіньцзяну, Тибету, Тайваню, поведінка у Південно-Китайському морі та питання кібербезпеки — це не лише чутливі теми, які призвели до погіршення відносин із західними країнами, а й маркери, на які Китай готовий реагувати досить жорстко. Це офіційні особи країни дали зрозуміти під час нещодавньої зустрічі із заступником держсекретаря Венді Шерман у китайському Тяньцзіні. Міністр закордонних справ КНР Ван Ї закликав США до діалогу, але щоб уникнути подальшого напруження у відносинах, окреслив три червоні лінії, за які не слід заступати: кидати виклик політичній системі Китаю, порушувати його розвиток та втручатися у питання суверенітету, тобто ті, що стосуються Гонконгу, Тибету, Сіньцзяну й Тайваню.

Заступник міністра закордонних справ Се Фен звинуватив США у нав'язуванні власного світового порядку та закликав до «нового типу міжнародних відносин», який ґрунтується на повазі, рівності та «безпрограшному співробітництві». Він надав Шерман два списки вимог до американської сторони. У 16 пунктах першого звучать заклики скасувати візові обмеження для членів КПК та їхніх сімей, зняти санкції стосовно офіційних осіб та урядових організацій, прибрати візові обмеження для китайських студентів, зупинити тиск на китайські компанії та переслідування китайських студентів за кордоном, скасувати реєстрацію китайських ЗМІ як іноземних агентів, відмовитись від тиску на Інститути Конфуція та вимог щодо екстрадиції фінансового директора Huawei Мен Ваньчжоу тощо.

До іншого списку потрапили «десять ключових випадків, які викликають занепокоєння Китаю» та пов'язані з несправедливим поводженням із його громадянами, нападами на дипломатичні представництва та зростанням антиазійських та антикитайських настроїв у США.

Спрямованість переговорів Венді Шерман із двома провідними китайськими дипломатами більше нагадувала продовження напружених березневих дебатів на Алясці, де обидві сторони демонстрували прагнення досягти повної перемоги, залишаючи мало місця для компромісу. Хоча насправді її візит покликаний був стати першим кроком до особистої зустрічі Джо Байдена та Сі Цзіньпіня (за попередніми припущеннями, під час саміту «Великої двадцятки» у жовтні).

Продовження напруженої динаміки на тлі офіційних заяв, що ця дискусія дала шанс США та Китаю подолати численні розбіжності та підтвердила необхідність підтримувати зв'язок надалі, вказує на важливість для кожної зі сторін рахуватися з настроями внутрішньої аудиторії. Китайські чиновники мають довести, що справді «не дозволять жодним зовнішнім силам зневажати, пригнічувати й поневолювати себе», як пообіцяв у своїй промові з нагоди 100-річчя КПК Сі Цзіньпін, а адміністрація Байдена намагається уникати ознак м'якого поводження з опонентом.

Спектр протиріч та градус невдоволення між державами далекі від того, щоб зняти економічну та політичну напругу в найближчій перспективі. Але є й дещо, що їх об'єднує. Наприклад, торгівля (згідно з даними китайської митниці, попри пандемію та наявні тарифи, 2020 року вона зросла на 8,3% до 586,72 млрд дол.). А також коло міжнародних питань, яке потребує спільних зусиль. Йдеться про кліматичні зміни, ядерні програми Ірану та Північної Кореї, проблему Афганістану, через яку Китай уже встиг звинуватити США у безвідповідальному виведенні військ та створенні тягаря для сусідніх держав.

В умовах пандемії та численних викликів у світі очевидно, що взаємовигідне співробітництво між двома державами принесло б більше дивідендів для глобальної стабільності та розвитку, але наразі кожна зі сторін прагне сформувати власний союзницький пояс і закріпити переваги. Вашингтон, аби втримати лідерство, а Китай — аби посунути його звідти.

Більше статей Наталії Бутирської читайте за посиланням.