Зрозуміти Китай

07 вересня, 2020, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Що стоїть за китайської мрією про «велике відродження китайської нації».

Зрозуміти Китай

У серпні 2020 року до Конгресу США надійшла щорічна (двадцята за ліком) доповідь про стан збройних сил КНР. І якщо в першому такому документі, підготовленому Пентагоном 2000 року, зазначалося, що армія Китаю становить собою численну, але архаїчно організовану структуру, яка ні технічно, ні технологічно не може конкурувати зі збройними силами США, то в нинішній доповіді ситуацію оцінено трохи інакше.

Військово-морські сили КНР визнаються найбільшими у світі (350 суден і підводних човнів проти 293 американських), сама ж армія Китаю називається не тільки найчисленнішою, а й чудово організованою, озброєною найсучаснішими засобами комунікації та здатною на виконання будь-яких складних завдань. КНР має на озброєнні 1250 балістичних і крилатих ракет наземного базування (у США таких практично немає), одне з найбільших у світі угруповань засобів протиракетної оборони, треті у світі й найпотужніші в регіоні військово-повітряні сили. Підрозділи ЗС КНР регулярно проводять навчання як на своїй території, так і разом із армією РФ.

Американські експерти звертають увагу на відкрито проголошувані плани керівництва Китаю завершити загалом повну модернізацію збройних сил до 2035 року і, в остаточному підсумку, трансформувати народно-визвольну армію КНР у структуру «світового класу» на 2049 рік, тобто на час досягнення китайської мрії — «великого відродження китайської нації». Зважаючи на темпи технічного переоснащення збройних сил КНР і той факт, що різного типу сучасні озброєння розроблялися й розробляються поза контролем будь-яких міжнародних договорів, така мета, на думку Пентагона, цілком досяжна.

Певна річ, поява такого документа в період формування бюджетного запиту Пентагона на наступний фінансовий рік видається цілком зрозумілою. Однак, навіть із урахуванням невеликого згущення барв (важлива не тільки кількість бойових кораблів, а й їх якість, значною мірою непорівнянна з американською), ознайомлення з майже 200-сторінковою доповіддю Пентагона не залишає сумнівів у стрімкому зростанні військової потуги КНР. Сьогодні вона проявляється в регіоні Південно-Китайського моря, поблизу Тайваню та на кордоні з Індією, однак не виключаються й глобальні амбіції, а саме розміщення військових баз уздовж маршрутів проєкту «Один пояс, один шлях», зокрема в Африці. Першу з таких баз було відкрито в Джибуті 2017 року. Очікується, що за нею будуть інші.

Додатковим підтвердженням намірів КНР досягти глобальної присутності, а потім — і лідерства практично в усіх регіонах світу стало перше місце Китаю в 2019 Global Diplomacy Index, який щорічно складає австралійський дослідний центр Lowy Institute. Китай уперше очолив світовий рейтинг із 276 дипломатичними місіями за кордоном (проти 273 у США), з яких 96 — консульства (88 у США). Дуже цікаво, що впродовж останніх двох років КНР відкрила п’ять посольств — у Буркіна-Фасо, Домініканській Республіці, Сальвадорі, Гамбії, Сан Томе і Принсіпі — тобто в тих країнах, які раніше визнавали Тайвань, а тепер змушені були відмовитися від такого вільнодумства (з допомогою схожої «дипломатії» Китай домігся того, що з 22 країн, які визнавали Тайвань у 2016-му, на цей час лишилося 15).

Експерти відзначають, що коли в роки президентства Трампа Державний департамент залишався недоукомплектованим і недофінансованим із безлічі надзвичайно важливих напрямів, то Комуністична партія Китаю приділяла першорядну увагу розвиткові дипломатичної служби. Саме своєчасним «інвестиціям» у цю сферу приписують успіх не тільки в просуванні економічних інтересів Китаю в Азії та Африці, а й у відбілюванні іміджу КНР у зв’язку з пандемією коронавірусу. Слід зазначити, що найближчий суперник Китаю в регіоні — Японія теж посилила свої позиції в дипломатичному світі й торік навіть випередила Росію з 247 дипломатичними представництвами за кордоном. Діючи в менш агресивній манері, ніж Китай, Токіо за останні два роки відкрило сім посольств, переважно в регіоні Південно-Східної Азії, де конкуренція за лідерство наростає й дедалі більше відчувається не тільки в економічній, а й у військовій сфері.

Певна річ, потуга і вплив держави визначається не тільки й не так кількістю солдатів або дипломатичних представництв, а й тією політикою, що виробляється та послідовно здійснюється як на двосторонньому рівні, так і в рамках регіональних і глобальних альянсів. Зокрема, розуміючи, що стримати Китай можна тільки колективними зусиллями, ще 2007-го, а потім 2017 року, за активної участі прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе (він щойно подав у відставку, ставши рекордсменом за часом перебування на своєму посту), в геополітичному лексиконі з’явилася така назва як Індо-Тихоокеанський регіон (ІТР), мир і співробітництво в якому взялися просувати США, Індія, Австралія та Японія. І якщо на початку зародження ця ініціатива викликала чимало скептичних коментарів, то згодом розроблювані інструменти зі зміцнення заходів безпеки в ІТР, з урахуванням зростання амбіцій Китаю, стали розглядатися цілком серйозно.

Сьогодні аналітики говорять про можливе швидке приєднання Японії до найстарішого у світі розвідувального альянсу «п’ять очей» (Австралія, Нова Зеландія, Канада, США та Велика Британія), а також істотне поглиблення співпраці США і Японії з Індією, яка після багатьох років затишшя зазнала реальної загрози з боку КНР у північному індійському регіоні Ладакх. Країни «четвірки» вже домовляються про проведення спільних військових навчань в Індійському океані наприкінці поточного року (раніше Австралія відмовлялася брати в них участь). Військові маневри стануть доповненням до інтенсивних переговорів, які ведуться з метою обмеження фактичної монополії КНР на виробництво медичного обладнання та низки препаратів, необхідних для боротьби з епідемією коронавірусу, яка все не бажає вщухати.

Розуміючи важливість Індо-Тихоокеанського регіону для глобальної безпеки як у військовому, так і в економічному контексті, власну ІТР-стратегію з упором на співпрацю з Індією та Японією минулого тижня представила Німеччина. У німецькій стратегії немає прямої критики Китаю (найбільшого торгового партнера Берліна), однак містяться всі необхідні передумови для забезпечення свободи морської навігації, розвитку торгово-економічних зв’язків із Індією, спільних ініціатив у рамках міжнародних структур та організацій, спрямованих на стримування КНР.

Німеччина стала другою європейською державою після Франції, яка прийняла таку стратегію. Цікаво, що ІТР-стратегія Німеччини була представлена в період активної, але, м’яко кажучи, не зовсім удалої дипломатії КНР у Європі, мета якої (що цілком очевидно) — усунення збитків, завданих Європі у зв’язку з пандемією, а також пошук можливих шляхів просування китайських інтересів на ключовому ринку «поясу та шляху». І хоча упорядники німецької стратегії були дуже обережні у формулюваннях, які засуджують дії КНР (4 з 10 «фольксвагенів» та 3 з кожних 10 BMW і «мерседесів» продаються в КНР), неможливо не помітити, що упор робиться на співробітництво з країнами АСЕАН і що питання Гонконгу та уйгурів не залишаться поза увагою європейців. Президент Макрон у березні минулого року завив, що «настав час позбутися європейської наївності стосовно КНР», і, можливо, цього року він таки настав. У такому ж дусі висловились і в Європейській комісії, яка раптом виявила, що 98% рідкісноземельних металів, необхідних економіці ЄС, надходять із КНР.

На думку провідних синологів, очевидне зростання «зовнішньої» активності Китаю, серед інших факторів, пояснюється його внутрішніми проблемами, зокрема нагромадженим боргом у 300% ВВП. Справді, за паритетом купівельної спроможності КНР уже стала економікою номер один у світі, і, якби не пандемія, Китай уже через кілька років випередив би США за рівнем номінального ВВП (до пандемії зростання КНР втричі перевищувало показники зростання США).

В нинішніх умовах Китай продемонстрував вражаючу здатність до мобілізації коштів та ресурсів і ледь не першим повернувся до показників зростання. Тим часом політична шкода в ситуації з коронавірусом, а також непримиренна антикитайська риторика команди Трампа, що стала реальністю в період виборчої кампанії, істотно попсували імідж КНР. Під тиском США ряд важливих європейських партнерів КНР, насамперед — Велика Британія, відмовилися від розвитку систем зв’язку 5G із Huawei.

Зовсім не випадково у виступах Сі Цзіньпіна після серпневого «ретриту» китайського керівництва прозвучали попередження про можливі скрутні часи, які чекають на Китай. І все-таки фахівці, котрі найбільш раціонально мислять, особливо з числа американських експертів, звертають увагу на дуже слабку ймовірність «стримування» КНР. Висловлюється думка, що Китай зійшов на вершину світової економічної піраміди всерйоз та надовго і краще шукати шляхи співробітництва з КНР на тих напрямах, у яких Пекін зацікавлений (наприклад, кліматичні зміни), ніж повністю розірвати діалог. Реалізація «китайської мрії» не має здійснюватися в односторонньому форматі й за рахунок інших держав, а «великому відродженню» краще ставати реальністю в рамках рівноправного та чесного партнерства. Здається, у країнах «Великої сімки» і в ЄС це остаточно зрозуміли.

 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК