Під знаком Брекзиту

Британці вже 10 місяців тому мали залишити Євросоюз. Та натомість вони вкотре обирали команду, яка повинна, нарешті, завершити нескінченну історію Брекзиту.

Позачергові вибори в країні проходили під знаком епопеї виходу з ЄС. І вони з усією очевидністю показали - британці найбільше прагнуть визначеності в завтрашньому дні й тому проголосували за ті політичні сили, які демонстрували однозначну позицію щодо Брекзиту і пропонували чітку програму дій, що наближають його фінал.

Переможцями очікувано стали консерватори, які проводили кампанію під гаслом "Нарешті завершимо Брекзит". Прем'єр Борис Джонсон фактично побудував усю передвиборну агітацію, апелюючи до втоми британців від незавершеного процесу виходу з Європейського Союзу. Акцент на обіцянці швидкого завершення епопеї увиразнювала географія передвиборного турне Джонсона: він особисто агітував лише в тих округах, де під час референдуму 2016 року підтримали вихід Великої Британії з ЄС.

Не можна сказати, що прем'єр "злякався" вороже налаштованих виборців і вирішив провести кампанію в "зоні комфорту". Він побував у 55 округах - це більше, ніж кожен з лідерів партій-конкуренток. І лише в 32 із них місця в парламенті на останніх виборах 2017 року дісталися консерваторам. Вибір лідера консерваторів на користь округів, що підтримали Брекзит, був продовженням політичного маніфесту партії, який поставив завдання якнайшвидше затвердити план виходу Великої Британії з Євросоюзу. У швидкоплинній передвиборній кампанії консерватори стали "партією Брекзиту": політичною силою, яка обіцяла розібратися з розтягнутою в часі проблемою країни швидко й ефективно.

Ставка спрацювала. Консервативна партія не просто перемогла, а й забезпечила собі комфортну більшість у парламенті. З 650 місць у Палаті представників партія Джонсона отримала 364, на 66 місць більше, ніж два роки тому. Що ще важливіше: вигідним для Джонсона став і внутрішній розклад у фракції. До парламенту не пройшли виключені прем'єром за "бунт" проти його плану виходу, а також деякі знані консерватори, котрі критикували його позицію. Більшість нинішніх депутатів вірні прем'єрові, і розколу всередині партії при голосуванні щодо угоди з ЄС більше не має бути.

Головним "постачальником" мандатів для консерваторів стали лейбористи. Партія на виборах, по суті, провалилася, отримавши лише 203 мандати - на 42 менше, ніж 2017 року. Лідер партії Джеремі Корбін програв другі вибори поспіль. І якщо два роки тому поразку пом'якшував той факт, що лейбористи змогли збільшити кількість місць у парламенті, нинішнє фіаско видається беззастережним.

Своєю поразкою лейбористи цілком зобов'язані непослідовності позиції партії і самого Корбіна стосовно Брекзиту. Усі три роки, які британський парламент намагався затвердити хоч якийсь план виходу, позиція Корбіна була непослідовною і, за великим рахунком, неконструктивною. Він критикував консерваторів за прагнення вийти з Митного союзу і розірвати більшість правових зобов'язань перед ЄС, але при цьому не виступав проти самого виходу. Він погодився очолити групу опозиційних партій, які виступали проти Брекзиту, але при цьому не підтримав ідеї нового референдуму.

Ця непослідовність повною мірою відобразилася й у передвиборній кампанії лейбористів. Передвиборна програма партії має такий вигляд, ніби Брекзит не визначає сьогоднішнього життя країни, - короткий параграф про плани лейбористів щодо виходу з ЄС з'являється лише на 89-й сторінці 105-сторінкового документа.

Та й самі плани залишаються неоднозначними: Корбін і його однопартійці обіцяли в разі перемоги дійти згоди з ЄС упродовж трьох місяців. При цьому в основі нової угоди, за версією лейбористів, мав бути новий митний союз, але сумнівно, що принципово інший документ (порівняно з тією угодою, яка була погоджена з Брюсселем іще кабінетом Терези Мей і яку в ЄС продовжують вважати остаточною угодою сторін) можна було б погодити за три місяці. Після цього угода мала бути схвалена виборцями на референдумі, причому лейбористи збиралися зробити питання, винесене на референдум, надзвичайно громіздким, запропонувавши виборцеві (окрім можливості підтримати або відкинути нову угоду) ще й висловитися за відмову від Брекзиту.

Бажання мати підтримку з прибічників Брекзиту та його противників - партія будувала на цьому свою передвиборну кампанію, Корбін та інші лідери лейбористів приблизно нарівні агітували в округах, які висловлювалися за вихід і проти нього - зробило позицію партії щодо головного політичного питання слабкою і неконкретною. Складна, малозрозуміла для виборців програма, розмиті зобов'язання за Брекзитом - усе це поховало надії лейбористів на перемогу ще до виборів і забезпечило їм розгром під час голосування. Лейбористська партія програла по всій країні, втративши місця навіть у кількох округах, де лейбористи незмінно перемагали з середини минулого століття.

Невеликою розрадою для партії можуть стати хіба що кілька округів у Лондоні, де вдалося відібрати мандати в консерваторів. На тлі таких результатів шанси Корбіна залишитися біля керма партії здавалися незначними, і він вирішив піти сам, не чекаючи, поки його усунуть. Найближчим часом на лейбористів чекають вибори нового лідера й вочевидь необхідний перегляд пріоритетів політики. А поки що партія опинилася на узбіччі політичного процесу в країні і, навіть зберігши статус офіційної опозиції (як партія, що здобула друге за кількістю мандатів місце в парламенті), на завершення Брекзиту вона не матиме ніякого істотного впливу.

На тлі загального тріумфу консерваторів осібно стоїть Шотландія. Тут результати партії Джонсона досить скромні - усього 6 місць. А беззастережним переможцем стала Шотландська національна партія: вона отримала 48 з 59 шотландських мандатів (партія залишається регіональною, і її кандидати балотуються лише на території регіону). Цей результат близький до рекорду 2015 року (тоді ШНП привела в британський парламент 55 депутатів).

Передвиборна кампанія партії опиралася на два кити - це відмова виходити з Євросоюзу й незалежність Шотландії. Після того як британським прем'єром став Джонсон, відомий як прибічник більш глибокого розриву з ЄС, ніж його попередниця Тереза Мей, лідерка ШНП і перший міністр Шотландії Нікола Стерджен заговорила про новий референдум щодо відокремлення регіону від Великої Британії.

Після того як стали відомі результати екзит-полів, що обіцяли відмінні результати для партії, Стерджен заявила, що вважає успіх на виборах мандатом від виборця на проведення шотландського референдуму. Вона пообіцяла, що в найкоротший строк після оголошення результатів подасть на ім'я британського прем'єра офіційний запит щодо організації волевиявлення в регіоні.

Коли Стерджен говорить про підтримку виборцями політики саме її партії, вона недалека від істини. У регіоні основними противниками ШНП були консерватори, лейбористи й ліберальні демократи (саме ці чотири партії в підсумку й поділили шотландські мандати), при цьому останні дві партії також виступали проти Брекзиту. Але всі три загальнонаціональні партії - категоричні противники незалежності й не підтримують планів Стерджен щодо референдуму. ШНП відібрав у конкурентів 14 округів (поступившись при цьому лише в одному). До того ж у партії друге місце в усіх без винятку округах, де мандати дісталися конкурентам, і лише в одному з них відрив представника націоналістів від переможця становив понад 10%.

ШНП має всі підстави називати себе абсолютним переможцем усенародного волевиявлення: явка виборців у Шотландії була високою, на деяких ділянках перевищила 80%. Реакція Джонсона на плани Стерджен очевидна - британський прем'єр не сприймає розмов про новий референдум. Але на планах самої Стерджен це точно не позначиться. Зараз вона цілком однозначно готова йти до кінця.

Не можна залишити без уваги результатів виборів ще в одному британському регіоні: у Північній Ірландії вибори також проходили під гаслом відмови виходити з Євросоюзу.

На тлі зростання кількості прибічників ЄС у регіоні (нехай і меншому, ніж Шотландія, але досить помітному) показовими стали результати Демократичної юніоністської партії. Союзників консерваторів у попередньому парламенті, які тримали в якийсь момент "золоту акцію" щодо питання Брекзиту, у регіоні багато хто сприймає як рушійну силу виходу з Євросоюзу - поряд із консерваторами. Позбутися цього іміджу не вдалося, незважаючи на опозицію Джонсону наприкінці каденції попереднього парламенту. Після поразки ДЮП усі провідні сили помітно зміцнять свою проєвропейську риторику, і знайти підтримку в регіоні для встановлення жорсткого прикордонного контролю консерватором не вдасться.

Результати цих виборів у Британії видаються суперечливими. З одного боку, отримано відповідь на питання для майбутнього країни, і тепер, маючи в руках лояльний парламент, Джонсон напевно завершить процедуру виходу і зробить це не зволікаючи. Але, з іншого боку, вибори значно загострили три проблеми, щодо яких прем'єрові доведеться йти на болісні компроміси, без чого успіх Брекзиту або неможливий, або ж він супроводжуватиметься серйозною політичною кризою.

Незрозуміло, яким саме буде остаточний варіант угоди з ЄС. У попередньому парламенті Джонсон мав лавірувати, аби мати підтримку, і його власна позиція щодо цього питання залишалася нечіткою. Якщо висновувати з його численних застережень і з економічної частини передвиборної програми консерваторів, то прем'єр прагне мінімізувати втрати від Брекзиту. Водночас більшість обраних до парламенту консерваторів виступає за встановлення відносин з ЄС на основі слабкої угоди про торгівлю або за правилами СОТ. У цьому разі тільки негайний спад економіки очікується в межах 2–4% ВВП, і довгострокові втрати також будуть значними. Чи зможе Джонсон переконати консервативну більшість погодитися на глибшу економічну інтеграцію з ЄС, незрозуміло.

Ірландське питання також залишається у підвішеному стані. Без союзу з юніоністами Джонсон не має потреби звертати увагу на думку північноірландських політиків. Але якщо британський парламент затвердить поправки до домовленостей, щоб установити жорсткий контроль над митним кордоном з Ірландією, із цим навряд чи погодиться Брюссель. Та й у Північній Ірландії після такого рішення може стати неспокійно.

Нарешті, за результатами виборів неминучою видається шотландська криза, яка не забариться. Жорсткий варіант Брекзиту, до якого, ймовірно, схилятиметься консервативна більшість, сприятиме подальшому зростанню настроїв на користь незалежності серед жителів Шотландії. На тлі завершення Брекзиту й переговорів з ЄС щодо економічних питань Лондон не зможе розглядати силовий варіант вирішення проблеми, скажімо, за каталонським сценарієм. А поступки, які могли б заспокоїти шотландців - більш глибокі економічні зв'язки з континентом, - зовсім не узгоджуються з принципами, на яких будує політику виходу з Євросоюзу Консервативна партія.

Тож вибори хоча й додали визначеності ситуації з Брекзитом, остаточно туману в цій історії не розвіяли.