Під куполом у Піднебесної

Китай намагається заповнити нішу у світовому лідерстві, доки у США триває політичне міжсезоння, пов'язане зі зміною президента, а решта провідних країн борються з пандемією коронавірусу. Нездатність головного суперника й критика КНР швидко впоратися з епідемією та очолити загальносвітові процеси, пов'язані з подоланням її наслідків, стала шансом для Пекіна. Шансом задати свій тон розвиткові постковідного світу, тим часом як США відійшли від традиційної ролі гаранта порядку.

Успіх Китаю у боротьбі з коронавірусом дав різкий імпульс зростанню патріотизму всередині країни та активній популяризації управлінської моделі країни поза її межами, що підживлюються місцевими засобами масової інформації й офіційною дипломатією. Китайська влада, яка потрапила під шквал критики з боку світової спільноти через звинувачення у несвоєчасному інформуванні про появу коронавірусу, спробувала реабілітувати зіпсований імідж не тільки активною «медичною дипломатією», а й жорсткою реакцією своїх дипломатів, що отримала назву «війна вовків».

Під час виступу на Генеральній асамблеї ООН у вересні нинішнього року лідер КНР Сі Цзіньпінь наголосив на відданості країни мирному розвитку, вкотре підтвердивши часто вживану офіційну риторику Пекіна, що його країна ніколи не застосовувала сили проти інших. Натомість Китай не оминає нагоди дорікнути західним державам за роки «національного приниження», викликані розв'язаними ними Опіумними війнами та нав'язаними «несправедливими договорами», які впродовж 175 років не дозволяли реалізовувати ідею відродження нації. Тож свою нинішню агресивну поведінку офіційний Пекін пояснює тим, що країна «ніколи більше не терпітиме знущань з боку будь-якої нації».

Обережність і стриманість Китаю у вияві регіональних та глобальних амбіцій на міжнародній арені скінчилися з початком ініціативи Економічного поясу Шовкового шляху та Морського шовкового шляху ХХІ ст., які у 2014 році злилися в «Один пояс, один шлях», спрямований на переформатування Євразії під потреби Китаю. І, хоча Пекін наголошував на економічній складовій проєкту, як засвідчив час, окрім економічних переваг, він був націлений також на підвищення геополітичного впливу та розширення можливостей у сфері глобального управління і системи міжнародних відносин.

Правда, ще кілька років тому західні аналітики головним місцем розгортання боротьби за лідерство між США і КНР розглядали Азійсько-Тихоокеанський регіон, зважаючи на активну мілітаризацію Китаю та розвиток військової інфраструктури на штучно створених островах, а також територіальні претензії у водах Південно-Китайського і Східно-Китайського морів. Ішлося про те, що Пекін прагне послабити роль США в своєму регіоні, де сконцентровані його ключові інтереси, а глобальні амбіції відкладе на віддалене майбутнє.

Однак історія країни свідчить, що китайці не просто хочуть бути великою державою: вони вважають, що цього заслуговують. І якщо в давні часи правити «всім під Небесами» їм не давали географічні відстані, то в епоху глобалізації амбіції Китаю стають цілком реальними .

Політика Дональда Трампа, спрямована на нівелювання значимості міжнародних інститутів та багатосторонньої дипломатії, відкрила Пекінові можливість заповнити вакуум, залишений Вашингтоном (США за цей час вийшли з ВООЗ, Паризької кліматичної угоди, Ради з прав людини ООН, Агентства ООН з допомоги та праці), і продемонструвати готовність стати в центрі міжнародних процесів. Однак відсутність досвіду такої координації завадила об'єднанню міжнародних зусиль у боротьбі з пандемією та подоланні її наслідків, яких очікувала світова спільнота і не взяли на себе Сполучені Штати.

Офіційний Пекін звітує, що від початку епідемії спрямував 36 груп медичних експертів у 34 країни, надав протиепідемічну допомогу 150 державам і 9 міжнародним організаціям, приєднався до ініціативи COVAX — глобального механізму під егідою ВООЗ із забезпечення доступності та справедливого розподілу вакцин (до якого США не вступили), зробив додатковий внесок у бюджет ВООЗ на тлі призупинення Сполученими Штатами фінансування, що покривало 15% бюджету організації. Однак ці зусилля час від часу нівелювалися розмовами про те, що Китай стає головним вигодонабувачем пандемії. Адже медична дипломатія працює на покращення іміджу Піднебесної, зіпсованого звинуваченнями Трампа в поширенні вірусу, а швидке відновлення промисловості перетворює країну на головного експортера медичних виробів.

До речі, китайська промисловість справді змогла відновитися у досить стислі терміни, як і економіка загалом. За даними статистичного бюро, промислове виробництво КНР у листопаді зросло на 7% проти минулого року, і це найвищий показник за більш ніж два роки. ВВП країни у третьому кварталі поточного року зріс на 4,9%, а загалом за перші три квартали економіка додає 0,7%, порівняно з аналогічним показником минулого року.

Китаю вдалося перетворити кризу в можливості, хоч і з певним коригуванням власної стратегії розвитку. У недавно сформульованому п'ятирічному плані на 2021–2025 роки та дострокових цілях на 2035 рік запропоновано нову концепцію розвитку, що отримала назву «подвійна циркуляція» — модель розвитку з внутрішнім і міжнародним циклами. Йдеться про пріоритетну орієнтацію на внутрішнє виробництво і споживання, доповнене зовнішньою торгівлею й інвестиціями. При цьому влада країни підкреслює намір сприяти відновленню світової економіки шляхом відкритості, інновацій, інклюзивності, екологічного розвитку та підтримки вільної торгівлі. До речі, в минулому місяці Китай став однією із п'ятнадцяти азійських країн, які підписали угоду про Всебічне регіональне економічне партнерство — найбільшу у світі зону вільної торгівлі.

Майже одразу після цього Сі Цзіньпінь оголосив про бажання приєднатися до Всеосяжного і прогресивного Транстихоокеанського партнерства. Намір Пекіна стати частиною блоку, який свого часу розглядався як проєкт адміністрації Обами, спрямований на збалансування впливу Китаю, породив припущення, що таким чином Піднебесна намагається здобути не тільки торговельні та економічні вигоди, а й ще один важіль впливу в регіоні.

Активність КНР на міжнародній арені від офіційної дипломатії перейшла до рук особисто Сі Цзіньпіня. Осінь ознаменувалася так званою Сі-дипломатією (Генасамблея ООН, саміти «великої двадцятки», АТЕС, ШОС, БРІКС), через яку лідер країни запропонував 23 важливі ініціативи, пропозиції та заходи координації боротьби з COVID-19, з економічним і соціальним аспектами розвитку співпраці, для формування постпандемічного міжнародного порядку та зміцнення глобального економічного управління.

Із намаганням Китаю (доки США зайняті внутрішніми проблемами) взяти на себе головну роль у формуванні постпандемічного світу стає очевидно, що лідерство з китайськими рисами матиме відмінний від звичного всім вигляд. Дещо з цього вже починає насторожувати. Повертаючись до історичних витоків китайської цивілізації, слід визнати, що побудований Піднебесною світопорядок із власними правилами й нормами базувався на принципі китайської переваги та визнанні цієї переваги всіма іншими. І, хоча Сі Цзіньпінь стверджує, що його країна «ніколи не прагнутиме гегемонії чи розширення сфери впливу», Китай уже неодноразово демонстрував, що не терпітиме, коли хтось візьметься оскаржувати його владу або правила.

У цьому недавно переконалась Австралія, яка потрапила в немилість до Пекіна через заклик провести міжнародне розслідування виникнення COVID-19 і знайти відповідального за поширення хвороби по всьому світу. У відповідь КНР впровадила заборону на експорт багатьох сировинних продуктів (серед яких вугілля, мед, цукор), підвищила до 212% мита на австралійські вина, обмежила поставки баранини. Деякі з цих заборон Австралія вже почала оскаржувати у СОТ, але торговою суперечкою напруга між країнами не обмежилась.

У листопаді посольство Китаю в Австралії оприлюднило список із 14 пунктів претензій з широкого кола питань, які Канберра мусить скоригувати, коли хоче відновити свої відносини з провідним торговим партнером. Дарма що окремі з них містили елементи, які можна розцінити як втручання у внутрішні справи держави. Однак апогеєм у відносинах між двома країнами стало розміщення прессекретарем китайського МЗС у Твіттері змонтованого зображення австралійського солдата, який приставив ніж до горла афганської дитини. Це викликало особливе обурення австралійської влади, зважаючи на особливу чутливість теми.

Демонстрація м’язів у бік Австралії не тільки показала сусіднім країнам, якою може бути реакція Пекіна у відповідь на дії, розцінені його владою як антикитайські, а й піднімає завісу над деякими елементами глобального лідерства з китайськими ознаками. І ці елементи ще більш увиразнюються, коли лідерство не врівноважується й не стикається із сильнішим опором.

Більше статей Наталії Бутирської читайте за посиланням.