ПЕРША ПЕРЕМОГА

Потенціал для виникнення протистояння між Грузією й Аджарією був закладений ще в часи грузинської «революції троянд». Коли опозиція штурмувала будинок парламенту в Тбілісі, аджарський лідер Аслан Абашидзе вже намагався відгородитися від неспокійної метрополії й попереджав про можливість закриття аджарсько-грузинського кордону. Проте після відставки Шеварднадзе Батумі змушений був відступитися чи принаймні вдати, що пристає на нові правила гри. Можливо, А.Абашидзе таємно сподівався, що все залишиться як і колись, і нова грузинська влада й надалі заплющуватиме очі на його політику взамін на мовчазну згоду визнання за його республікою статусу федеральної одиниці грузинської держави.

Але, попри те, що Аджарія — єдина з грузинських автономій — погодилася на проведення виборів президента Грузії на своїй території, відносини Тбілісі й Батумі залишалися непростими. В основі їх лежить цілий комплекс проблем політико-економічного й духовного характеру. Михаїл Саакашвілі, що прийшов до влади радикальним шляхом, став своєрідним заручником обставин, у яких суспільство вимагає від нього таких самих радикальних методів розв’язання проблем, зокрема територіальних. Навіть формальна незалежність Аджарії — для Саакашвілі істотний програш. До того ж грузинський лідер не може змиритися з наявністю впливового й багатого клану Абашидзе, вибудуваного на кшталт клану Шеварднадзе, тільки не на сімейній, а на етнічній основі. Саме економічне багатство цього клану дозволяє аджарському лідерові формально погоджуватися з тезою про єдину Грузію, але насправді почуватися главою самостійної території.

Тому, заручившись легітимною підтримкою переважної більшості виборців, Михаїл Саакашвілі вирішив «узяти бика за роги» і вказати аджарським лідерам їхнє справжнє місце в ієрархії нової влади. І тут найшла коса на камінь — зрозумівши, що для нього настав момент істини і він може втратити все, Абашидзе пішов ва-банк.

Минулої неділі президента Грузії не впустили до Аджарії. Жест вельми символічний. Аджарці ніби давали Саакашвілі зрозуміти — мовляв, ви правте там у себе в Тбілісі як хочете, а до нас не пхайтеся.

Взагалі-то відносини між центром та автономією різко погіршилися трохи раніше — після побиття в Батумі членів опозиційних партій і арешту в Тбілісі двох батумських студентів — прибічників Аслана Абашидзе. Потім, у результаті переговорів між прем’єр-міністром Грузії і главою Аджарії, студентів відпустили, а в Батумі звільнили активістів місцевої опозиції. Коментуючи те, що сталося, глава автономної республіки сказав: Тбілісі й Батумі вже перебувають у становищі воюючих сторін, які обмінюються заручниками, що він вважає ганьбою для всієї Грузії, зокрема й для Аджарії.

У відповідь президент Грузії минулої п’ятниці вніс у парламент законопроект про розпуск міністерства безпеки Аджарії. Грузинський і аджарський лідери розпочали словесну війну, обмінюючись дедалі жорсткішими й безкомпроміснішими заявами. Саакашвілі висунув Абашидзе десятиденний ультиматум, вимагаючи, по-перше, розпуску міністерства безпеки автономії, яке «веде шпигунську діяльність проти Грузії», і по-друге, — покарання винних у побитті співробітника незалежної телекомпанії «Руставі-2», який приїхав до Батумі з Тбілісі для журналістського розслідування фінансових махінацій членів родини й найближчого оточення аджарського лідера. За твердженням грузинських офіційних осіб і самих журналістів, його побили бійці загону спеціального призначення саме аджарського міністерства держбезпеки.

Саакашвілі також заявив, що не терпітиме на території Грузії існування феодальних князівств, натякаючи на те, що предки нинішнього глави Аджарії правили цим краєм у часи середньовіччя.

У відповідь на поставлений ультиматум Аслан Абашидзе, виступаючи на аджарському телебаченні, не лише відмовився розпускати міністерство безпеки, пославшись на те, що це прерогатива парламенту автономної республіки, а й прямо звинуватив президента Грузії у прагненні придушити Аджарію і розв’язати громадянську війну в країні. Глава автономії попередив центральну владу, що шляхом погроз і тиску вони нічого не доб’ються, нагадавши про події, які відбувалися на початку 90-х років в Абхазії та Південній Осетії.

А потім стався інцидент, який поставив сторони на межу громадянської війни. Минулої неділі на посту Чолокі (адміністративний кордон Аджарської АР) збройні прибічники Абашидзе не пропустили на територію автономії президента Грузії, що планував зустрітися з місцевим населенням. Михаїл Саакашвілі змушений був повернутися в чорноморське місто Поті, що за 30 кілометрів від кордону автономної республіки. Тут було розгорнуто тимчасовий штаб уряду Грузії, а відповідальним за врегулювання конфлікту призначили прем’єр-міністра країни Зураба Жванію.

У неділю ввечері глави Грузії й Аджарської автономної республіки говорили по телефону. Розмова вийшла жорсткою. Сторони не виключають можливості зустрічі, але не відступаються від принципових позицій. Абашидзе сказав в інтерв’ю грузинським журналістам, що небезпека загрожує не лише Аджарії, а й усій Грузії, оскільки, розпочавши війну, Грузія як єдина держава перестане існувати. А його опонент на прес-конференції звинуватив керівництво Аджарії в організації збройного повстання в автономії та в грубих порушеннях прав людини. За словами грузинського президента, в автономії зникають опозиціонери, а спеціальні групи карателів б’ють інакодумців. Те, що сталося на кордоні, він пояснив спробою зриву парламентських виборів у країні.

Президент висунув останній ультиматум главі Аджарії: протягом 24 годин роззброїти всі незаконні збройні формування. Проте розв’язати проблему наскоком не вдалося, і після безрезультатних спроб примусити владу Аджарської автономії підкоритися Саакашвілі в понеділок повернувся до Тбілісі. По закінченні терміну ультиматуму ситуація не змінилася, і тоді центральна влада почали діяти економічними важелями. Передусім було блоковано нафтовий порт Батумі — паливо перестало доходити до відвантажувальних терміналів. Досі через Батумі щодня проходило до 200 тисяч барелей нафти, перекачуваної з Казахстану й Туркменії для експорту в країни Середземномор’я. А для виконання своїх торговельних угод Грузія почала користуватися іншим портом — Поті.

Блокада зачепила не лише нафту: товари, які поставляються в Грузію наземним шляхом, також почали оминати митно-прикордонні пости в Аджарії. Для вантажних перевезень було закрито повітряний простір над автономією й аджарською частиною кордону. Крім того, Тбілісі заморозив рахунки аджарського уряду. Саакашвілі не виключив можливості проведення і силової акції, якщо «хоч одна волосина впаде з голови будь-якого опозиціонера в Аджарії».

Грузинська влада заявили про намір зберегти такий стан речей до 28 березня — дати парламентських виборів у Грузії. У відповідь на дії центральної влади Абашидзе запровадив на території автономії надзвичайний стан — наступний з часу «оксамитової революції» у Тбілісі.

До середини тижня здавалося, що напруженість цілком може перерости у збройний конфлікт. Із аджарського боку до кордону прибували загони ополченців, а грузинську армію було приведено у підвищену бойову готовність. Припинився автомобільний рух через міст на річці Чолокі з Аджарії до інших регіонів Грузії і назад. Місцеве ополчення розібрало залізничне полотно, а аджарські спецслужби замінували прикордонний міст. У Батумі почала діяти комендантська година. Закрилися офіси аджарських опозиційних партій, які змушені були відмовитися від проведення грандіозного мітингу в центрі міста й по суті пішли в підпілля.

Обидві сторони почали активно апелювати до світового співтовариства, намагаючись знайти там підтримку своїх дій. Президент Грузії, ясна річ, зробив ставку на Захід, а його опонент, ясна річ, — на Росію.

Михаїл Саакашвілі характеризував Абашидзе перед представниками західних держав як такого собі авторитарного монстра, удільного князька, що уособлює закон на території Аджарії. Йому всілякі демократичні процедури як кістка в горлі. Розпочата війна, на думку президента, мала врятувати місцеву владу в Аджарії, яку влаштовують хаос і насильство.

Абашидзе заходився шукати підтримку в Москві, де, до речі, він і перебував, коли Саакашвілі безуспішно намагався переїхати міст через річку Чолокі. Аджарський лідер чудово пам’ятав: Росія має в його республіці військові бази. Заяви командування російських військ у Закавказзі про те, що їхні військовики не втручатимуться у внутрішні справи Грузії й не залишать територію частини, його не турбували: не допомогли б людьми, так підсобили б зброєю, бронетехнікою і порадами. Благо прикладів у пострадянській історії достатньо. Та й особистість першого посередника, котрий запропонував залагодити конфлікт, надихала Абашидзе — сам градоначальник Москви виїхав на Чорноморське узбережжя Грузії.

У відповідь міжнародне співтовариство обмежилося переважно закликами до сторін зберігати спокій. Від непродуманих рішень застеріг грузинських та аджарських лідерів під час телефонної розмови з керівником Тбілісі держсекретар США Колін Пауелл. Про необхідність мирного розв’язання конфлікту говорив із Саакашвілі й нинішній голова ОБСЄ Соломон Пассі. Від спроб вирішити конфлікт силовими методами застерегла Тбілісі й Москва, причому відповідальність за конфлікт керівництво РФ поклало лише на Тбілісі. Іншого, до речі, від російської влади ніхто й не чекав. Протягом десяти років Грузія просить Росію ставитися до проблеми внутрішньогрузинського сепаратизму так само, як сама російська влада ставиться до сепаратизму внутрішньоросійського. Проте поки що Кремль, схоже, цього не почув.

Прорив відбувся минулого четверга — стало зрозуміло: цього разу грузинська влада обійдеться без застосування сили. В цей день Михайло Саакашвілі в супроводі представників уряду Грузії безперешкодно перетнув адміністративний кордон і прибув у Батумі для переговорів з Асланом Абашидзе. По завершенні зустрічі грузинський президент заявив, що всі основні питання вирішено. Сторони домовилися: віднині у Батумському порту й на митниці Сарпі на кордоні з Туреччиною вантажі контролюватимуть представники президента Грузії разом із місцевими митниками, а це забезпечить поповнення центрального бюджету країни. Щойно в автономії розпочнеться вільне проведення передвиборної кампанії, перегляд справ осіб, затриманих за участь у мітингах опозиції, а також роззброєння населення, — санкції з автономії буде знято.

Хай там як, а обраний Саакашвілі спосіб тиску на непокірливу автономію дав необхідні результати. Грузинський лідер здобув свою першу значну перемогу і заклав основу для розв’язання всього комплексу проблем, пов’язаних із територіальною цілісністю Грузії.