Період напіврозпаду

"Широка коаліція в Німеччині під загрозою розпаду" - на початку грудня типовий заголовок для німецької преси. Молодші партнери Ангели Меркель по уряду - соціал-демократи - визначилися з новим керівництвом партії, і розмови про крах GroKo (Große Koalition - "велика коаліція") повернулися до німецького порядку денного.

Соціал-демократи, які фактично обезголовлені після червневої відставки Андреї Налес і в цілому перебувають не в найкращій формі в цьому політичному сезоні, нарешті спромоглися і трохи розібралися з собою і в собі. Відтепер партією управляє гендерно збалансований союз із колишнього міністра фінансів Північного Рейну-Вестфалії Норберта Вальтера-Бор'янса та депутатки бундестагу Заскії Ескен. Не треба соромитися виниклого в голові запитання "Хто ці люди?". Особливої популярності політики не мають і в Німеччині.

Архітектором перемоги тандема (а на думку низки німецьких видань, ще краще - ляльководом партії) став голова молодіжного крила Кевін Кюнерт, 2018 року включений журналом Time до списку Next Generation Leaders. Тоді, напередодні започаткування чергової коаліції соціал-демократів із ХДС/ХСС, Кюнерт їздив Німеччиною із закликами згадати про ліве коріння, соціалістичні ідеї й у жодному разі не погоджуватися на підступну пропозицію Ангели Меркель. У своїх промовах він дійшов до моделі держави, в якій буде націоналізовано навіть концерн BMW: експропріація задля народного добра, само собою. Тоді 66% однопартійців до Кюнерта не прислухалися. Тепер же його рознарядка молодіжному крилу підтримати Вальтера-Бор'янса і Ескен завадила фаворитам перегонів, вивела в керівництво невідомий тандем, до якого досі й партійці не ставилися серйозно, а самого Кюнерта зробила офіційно віцеголовою партії, неофіційно ж - реальним лідером соціал-демократів.

"Велике бачиться на відстані"

До обрання майбутнє керівництво партії не соромилося в риториці й відкрито закликало соціал-демократів виходити з коаліції, яка себе вичерпала. Однак після виборів риторика змінилася, і епоха GroKo вмить не сконала. Навпаки, нові обличчя розпочали свою каденцію з закликів переглянути коаліційну угоду на користь збільшення соціальних виплат і витрат на кліматичні потреби багатостраждальної німецької землі та всієї планети. А пізніше на пряме запитання про розлучення й дівоче прізвище навіть відповіли: "Узагалі-то давайте для початку з ними познайомимося".

Поясненням усього цього є прагматика. Бо в разі розпаду сценаріїв не так уже й багато - ХДС/ХСС отримує уряд меншості, ХДС/ХСС об'єднується з Зеленими й Вільними демократами і починається повна "Ямайка" або ж - оголошуються нові дострокові вибори. А на них, судячи з опитувань, соціал-демократи програють уже не тільки ХДС/ХСС і Зеленим, а навіть "Альтернативі для Німеччини".

Головним бенефіціаром у разі виборів, схоже, стане одна конкретна людина - Аннегрет Крамп-Карренбауер, АКК, наступниця Ангели Меркель і нинішня лідерка християнських демократів. На тлі охолодження стосунків зі своїм патроном, втрати позицій і популярності, а також непевних перспектив власного політичного майбутнього для АКК повести партію на вибори першим номером означає хоча б гарантовано зберегти лідерство в ХДС і, можливо, претендувати на канцлерську посаду. Бо хто їх, ці неспокійні роки правління до виборів за розкладом, знає…

Тож німецька преса, яка не гребує гучними заголовками, встигла звинуватити АКК у підступному плані захопити владу (до цього їй уже приписували ледь не путчистські наміри), який вона видає за зусилля зберегти коаліцію. Поживемо - побачимо, само собою. Та й уже зрозуміло, що для християнських демократів можливість виборів не настільки страшна, як для соціальних. Які при цьому примудрилися зробити цю можливість реальною.

А потім згадали, що вони вже й зараз при владі. Чи, швидше, поки що.

Та я у твоєму віці!..

Що ж. Тепер бум молодих лідерів досяг і Німеччини.

Канадець Джастін Трюдо в смішних шкарпетках, австрієць Себастьян Курц, фінська прем'єрка Санна Марін, на обрання якої в усьому світі звернули увагу виключно через її молодість (34 роки)… Та що там, навіть в Америці 37-річний відкритий гей з афганським минулим Піт Буттіджич несподівано отримав шанс посунути вашингтонських ста́рців. І ось тепер свій молодий є й у Німеччині.

"Міленіал з обличчям безневинної дитини" Кевін Кюнерт - послідовник досить жорсткої доктрини демократичного соціалізму (за ідеєю й покладеної в основу діяльності СДПН, але по суті забутої). "Безликий центризм" сучасних німецьких есдеків, на його думку, ні на що не годиться. Партія, в якій Кюнерт перебуває з 15 років, має рухатися. Рухатися вліво.

Слово "соціалізм", яке зникло в Німеччині разом з НДР, повертається в молодому образі. Партія Ліва (Die Linke), яка грається з ностальгією жителів східних німецьких земель, ризикує отримати реального суперника на своєму полі, соціал-демократів, реформованих у нових соціалістів.

Перспектива крену вліво на руку не тільки партії та Кевіну Кюнерту. В історичному розрізі цей рух може виявитися корисним для класичної політики Німеччини. У теплій ванні GroKo принципові ідейні противники - ліві й праві - у певному сенсі розімліли й змішалися. Голосувати за тих або тих - навіщо? І альтернатива не забарилася.

Зростання рейтингів біляпопулістських партій підтверджує втому німців від політики в її первісному вигляді. Запит суспільства - драйв і емоція. І в цьому сенсі Кевін Кюнерт - надія соціал-демократів. Здається, світовий успіх молодих політиків багато в чому пояснюється їхнім міленіальним чуттям на фальш: бонзи з владними жестами й промовами з папірця всім набридли. Not sexy. Потрібні молоді й талановиті. А головне - заряджені.

Мистецтво доглядання за партійним брендом

Оновлені соціал-демократи жадають зустрічі зі своїми християнськими колегами ще до Різдва. Ситуація напружена, але риторика вщухає: сигнали про готовність продовжувати співпрацю все ж таки можна почути в інтонаціях і прочитати між рядків. Обидві партії поки що виправдано бояться великих електоральних втрат. Тому ймовірність, що розпад коаліції відкладається, а в періоді напіврозпаду вона ще протягне якийсь час, - досить велика.

Але чи такими вже страшними були б нові вибори не для політикуму, а для країни?

За політичною логікою лівий заряд Кевіна Кюнерта просто зобов'язаний викликати праву реакцію в лавах ХДС/ХСС. Відхід від компромісних або, якщо говорити термінологічно точно, центристських позицій - реальний шанс партії на майбутнє. "Альтернативі для Німеччини" потрібна альтернатива від Німеччини - тієї самої країни порядку, яка асоціюється з розміреною мудрістю й прагматичністю Ангели Меркель.

Існує думка, що в цілому питання, які ставлять популісти, правильні і мають право на існування. Проблема, швидше, у запропонованих ними рішеннях. Інкорпорація популістської тематики в партійне меню і подача під фірмовим соусом християнської демократії - ось нові мюнхенські сосиски на політичному Октоберфесті для ХДС/ХСС. І при цьому зліва потребу модернізуватися вже добре зрозуміли.

Старі класичні партії - це бренд. Але, на жаль, не BMW, який так хотілося націоналізувати Кюнерту. Виходить, на одному бренді не виїдеш. І тому потрібен ребрендинг. Ребрендинг змісту і форми. Нова програма, нові харизматичні лідери, навіть, зрештою, нові партійні кольори, - адже Себастьяну Курцу з австрійськими консерваторами цей трюк вдався.

Немає сумніву, що розпад коаліції та відхід у крайності провідних політичних сил став би складною кризою для нинішнього часу, але водночас він відкрив би нові можливості для майбутнього. Минув час, коли всі думали, що історія, а з нею й політика, закінчилися. Сучасний пасьянс із великою кількістю ще вчора несистемних гравців усіх мастей диктує нові правила. І ці правила кажуть: виділятися! Недостатньо бути піковою дамою чи бубновим валетом. Треба довести, що сама ідея піки або бубни жива.

Рік, що минає, в Німеччині доводить, що велика коаліційна ніжна злагода - це продукт минулого. Зневіра - це взагалі смертний гріх. А в сучасній політиці - смертельний.

Потрібен імпульс. Потрібен вибух. Потрібен заряд. І ось тоді, коли протони й електрони зіштовхнуться у великому передвиборному колайдері німецької політики, тоді й може народитися нова німецька ера. Та сама, яка настане за епохою Ангели Меркель, що завершується.