«ПЕРЕВЕРТНІ» В ТУМАНІ

Політичні новини з Росії останнім часом скидаються, швидше, на детективні історії з розділів кримінальної хроніки: заарештовують міліціонерів-«перевертнів», які нібито створили прямо в московському МУРі кримінальне угруповання, затримують у власному кабінеті начальника управління безпеки міністерства з надзвичайних ситуацій, у Шереметьєві знаходять «перевертнів»-прикордонників, які організовували виїзд із Росії осіб, що перебувають у федеральному розшуку. І, нарешті, у лікарні затримують одного зі співвласників компанії «Юкос», голову ради директорів МФО «Менатеп» Платона Лебедєва. Останню подію, до того ж у поєднанні із серйозними обвинуваченнями на адресу інших осіб, пов’язаних із «Юкосом», спостерігачі схильні розглядати як сигнал на адресу найбільшого російського бізнесмена — Михайла Ходорковського, сигнал, що пролунав буквально напередодні історичного об’єднання двох нафтових компаній — «Юкоса» Ходорковського та «Сибнефти» Романа Абрамовича.

Розібратися у всій цій низці арештів важко. Але можливо, якщо абстрагуватися від димової завіси — теми передвиборної кампанії. Деякі спостерігачі в Росії відразу ж оголосили, приміром, затримку міліціонерів кампанією на збільшення дедалі нижчого рейтингу «Единой России», голова вищої ради якої Борис Гризлов є також і міністром внутрішніх справ країни. Але головна фігура у справі «перевертнів» — генерал міністерства з надзвичайних ситуацій, а зовсім не міліціонери. Зауважимо, що за кілька годин до того, як колишньому начальникові служби власної безпеки міністерства генералу Володимиру Ганєєву Генеральна прокуратура Росії пред’явила обвинувачення, на екранах можна було побачити іншого генерала — міністра з надзвичайних ситуацій, Героя Росії і співголову «Единой России» Сергія Шойгу. Перебуваючи у закордонному відрядженні, він вважав за необхідне висловитися гранично ясно: вину затриманих може визначити лише суд, не можна кидати тінь на репутацію його відомства тільки тому, що в ньому працювала людина, підозрювана у злочинах. Коротше кажучи, стало зрозуміло, що міністр аж ніяк не в захопленні від того, що відбувається. Цікаве й інше: після того, як у низці ЗМІ вже після арешту групи московських міліціонерів та генерала Ганєєва з’явилися чутки про конфлікт між Борисом Гризловим і Сергієм Шойгу, міністр внутрішніх справ визнав за необхідне привселюдно спростувати ці повідомлення. А Сергій Шойгу промовчав.

Уже ці обставини дозволяють подивитися на те, що відбувається в силових структурах, під цілком іншим, непередвиборним кутом зору. Для опонентів Гризлова і Шойгу з інших партій усі ці події— елемент передвиборної кампанії «Единой России», який має переконати виборця в безкомпромісній боротьбі з корупцією. Навіть якщо й так, то це приклад політтехнологічної помилки — виборцю відомо про корумпованість силових структур набагато краще, ніж міністрам, і арешт кількох людей він може сприйняти, швидше, як глузування. А ось якого роду настрої можуть виникнути в самих силових структурах після арешту товаришів по службі, можна зрозуміти з виразу обличчя Сергія Шойгу. Крім того, навряд чи може вважатися успішною передвиборна кампанія, під час якої позиції двох найвідоміших керівників партії — Бориса Гризлова і Сергія Шойгу — настільки принципово різняться: Гризлов явно задоволений успіхом оперативників, Шойгу закликає не робити висновків до суду. Отож я, в принципі, вивів би те, що відбувається, за рамки передвиборної кампанії. Чи так уже важливо для російської еліти, якою буде розстановка сил у новій Думі?

Зате справді важливо, хто контролюватиме силовиків. Показово, що головною постаттю серед заарештованих виявився начальник служби безпеки МНС. А головною постаттю серед тих, хто заарештовував, — зрозуміло, начальник головного управління власної безпеки МВС. Один — «надзвичайний», армійський генерал із генеральської сім’ї, людина, досить близька до «сімейного» генерала Сергія Шойгу. Інший — генерал ФСБ, товариш по службі Володимира Путіна і колишній заступник начальника управління власної безпеки контррозвідки Костянтин Ромодановський. Описувані події відбулися невдовзі після того, як президент — полковник ФСБ — повернув рідному відомству Федеральну прикордонну службу. Її новий керівник, генерал ФСБ Володимир Пронічев уже пообіцяв перетворити ФПС на ефективну спецслужбу. То чому б не спробувати зробити такою ж спецслужбою і надзвичайне міністерство? І якщо не звалити Сергія Шойгу, то принаймні налякати його? Або помститися за очевидну поразку вихідців із Пітера в боротьбі за контроль над майбутньою «партією влади». Сьогодні Віктор Іванов та Ігор Сєчин, найбільш відомі й одіозні постаті з оточення президента, допомагають посилитися Народній партії Росії, що складається з членів фракції «Народный депутат» у Держдумі і не популярна у країні. Але в них немає іншого виходу: в «Единой России» з ними вже не рахуються.

Удар по Ходорковському також спробували пов’язати з тим, що бізнесмен допомагає двом правим партіям — СПС і «Яблоку». Та невже? Борис Нємцов, а тепер уже і Григорій Явлінський повністю вписали свої організації в існуючий розклад сил. Ходорковський після арешту Лебедєва зробив вельми необережний, але прозорий натяк, порівнявши те, що відбулося, зі справою «перевертнів у погонах». За логікою Ходорковського, є й інші, більш високопоставлені «перевертні», які шантажують бізнес великий. Але, з огляду на вагу Ходорковського в підприємницькому середовищі, майбутнє злиття «Юкоса» і «Сибнефти» та амбіції бізнесмена, шантажувати його можуть лише «перевертні» його ж рівня, що займають чільні позиції в російській політиці. Вплив Ходорковського справді дуже зріс останніми місяцями, і це не могло сподобатися тим владним угрупованням, які хотіли б ослаблення традиційної еліти і заміщення її амбіційними висуванцями другого президента країни, які з труднощами пробираються до реальних грошей. З іншого боку, у становищі Ходорковського в еліті забагато темних плям: незрозуміло, які його справжні стосунки з «сім’єю» першого президента (хоча злиття з керованою Романом Абрамовичем «Сибнефтью» не могло б відбутися без схвалення Барвихи), неясно, чи збереглися в Ходорковського реальні контакти з його давнім партнером по бізнесу Борисом Березовським, неясно, наскільки зацікавлений у Ходорковському прем’єр-міністр Михайло Касьянов і які стосунки бізнесмена з угрупованням Анатолія Чубайса. Опонентів Ходорковського легко вирахувати, для «пітерських чекістів» він — «сімейний бізнесмен», і удар по ньому — ще одна спроба «накату» на правлячий у Росії клан. І, здається, не остання. Причому спроби ці навряд чи будуть хоч якось узгоджені з національними інтересами: «Юкос» ще вчора вважався однією з найреспектабельніших російських компаній, і практично всі західні спостерігачі сходяться на тому, що удар по імперії Ходорковського позбавляє Росію шансу одержати бодай якісь серйозні західні інвестиції. Тому що знову продемонстровано: у цій країні немає жодних гарантій, тут відбирають гроші в кого хочуть і коли хочуть, судова система тут перебуває в цілковитій залежності від прокуратури (прокуратура повідомила про рішення суду заарештувати Лебедєва ще до закінчення засідання), отож дурнів закопувати гроші на цьому полі чудес і не шукайте... У п’ятницю Ходарковського викликали на допит до прокуратури. За його словами, жодного питання щодо компанії «Юкос» поставлено не було. Проте ціна за акції компанії продовжує стрімко падати.

Втім, люди, які є організаторами того, що відбувається, навряд чи мислять у категоріях національних інтересів. Адже те, що відбувається в Росії, було закладено в саму схему російського наступництва — безвладний президент при «сім’ї», яка продовжує правити, однак із можливістю замістити деякі посади своїми приятелями, котрі чекали влади і грошей. Ось вони чекають рік, другий, третій — і розуміють, що коли дочекаються другого терміну в такому ж самому цікавому становищі, то їхнє очікування стане марним. І тоді здають нерви і починаються дії, що видаються нелогічними, зате цілком зрозумілими. Для президента важливо лише, аби його друзі не припустилися фатальних помилок, що змусить його (або: змусять його) відмовитися від їхніх послуг. Адже коли люди системи йдуть в атаку на систему, вони не можуть не програти. «Сім’я», що сьогодні і є синонімом цієї системи, все одно правитиме — з Путіним чи без нього. Та, швидше за все, — із презентативним Путіним і без його людей або навіть із ними ж, але вже дуже заспокоєними, без колишніх амбіцій та мріянь і з думками лише про одне — як би не позбутись крісел до закінчення терміну президентських повноважень глави держави...