Перемога Обами. Більше, ніж перемога

Отже, парашут Обами все-таки розкрився. Тих, хто стежив за президентськими перегонами в Штатах, можна привітати: вони завершилися так само непередбачувано, як і проходили. Це було, як захопливий футбольний матч із чималою кількістю голів, забитих у ті й інші ворота. Обама вирвав перемогу на останній хвилині. Причому з різницею більшою, ніж в один гол.

Чому переміг переможець

В Америці той, хто кинув виклик, завжди бореться проти переважаючих сил противника. Американський президент може не бути обраний на другий термін із трьох причин: скандал, економічна криза або ж він показав себе слабким лідером (як, наприклад, Картер під час кризи із заручниками в Ірані). Гучних скандалів в Обами не було. Криза, безперечно, була, але провину за неї все ще покладають на Буша-молодшого. Обама в розумінні середнього американця лише «розхльобує» наслідки.

А ураган «Сенді» досить вчасно дав Обамі змогу покрасуватися перед нацією в ролі сильного лідера. Утішаючи біженців на руїнах будинків у Нью-Йорку та Нью-Джерсі, в обнімку з популярним губернатором-республіканцем Крісом Крісті він видавався воістину батьком нації. У вирішальний момент перегонів ураган зупинив «моментум» Ромні та вкотре нагадав пелевінську істину: світом політики управляє телевізійна картинка.

Остаточний розклад

Обама не просто переміг. Він виграв 50,4% голосів проти 48,0% в Ромні. Якщо його перемога у Флориді підтвердиться остаточним підрахунком, то в нього 332 електоральні голоси при 270 необхідних для перемоги - солідний результат, на який не розраховував ніхто, крім кількох очкариків на кшталт упертого соціолога Нейта Сільвера (про нього трохи нижче).

Обама взяв усе, за винятком двох штатів, у яких так тріумфально переміг чотири роки тому. Він допоміг демократам зміцнитися в сенаті (але ж іще кілька днів тому республіканці всерйоз планували взяти під контроль увесь Конгрес).

Чого хочуть жінки

В одному ці вибори були справді епохальними: вони, схоже, підвели риску під часом, коли долю Штатів вирішували білі чоловіки. І не тільки тому, що в палаті представників нового скликання вони вже не становитимуть більшості. І не тільки тому, що навіть такі суворі штати, як Нью-Гемпшир, тепер будуть представлені в Конгресі тільки жінками.

Переважна більшість білих власників Y-хромосоми проголосувала за Ромні. Переміг же той, за кого проголосували жінки. А також етнічні й расові меншини. А також геї. А також життєрадісні індивіди, які зробили реальністю легалізацію марихуани в штатах Колорадо та Вашингтон. Словом, як сказали б деякі нові герої української політики, «толерастія перемогла».

У кожного були свої причини проголосувати за Обаму. Особливо цікаві мотиви білих жінок, серед яких президент стабільно лідирував, а в жовтні раптом різко провалився.

До останнього моменту вважалося, що причини таких хитань - у скороченні соціальних програм, яке анонсував Ромні та яке налякало хранительок сімейних вогнищ. Коли на дебатах Ромні показав, що аж ніяк не є бюджетним ангелом смерті, страху поменшало.

Тож чому жінки все-таки не проголосували за нього? Ризикну припустити, що далися взнаки загравання Ромні з консервативним базисом партії, який виступає за конституційну заборону абортів. Не те щоб жінки виступали за аборти. Але вони, у своїй більшості, проти того, щоб у це питання втручалися політики. Як написала одна з моїх знайомих на Фейсбуці: «Пішла і проголосувала за Обаму. Нехай розбирається з економікою, а зі своєю маткою я вже сама як-небудь розберуся». Грубувато, але чесно.

Самодепортація Ромні

Цікава й мотивація «латиносів». Іспаномовних громадян із правом голосу в країні 23 млн. За дивним збігом, стільки ж, скільки й безробітних. Вони («латиноси», а не безробітні) - частина електорату, яка зростає найбільш швидко. За статистикою, кожні сорок секунд в Америці хтось іспаномовний святкує вісімнадцятиріччя і приєднується до армії виборців. Республіканців, схоже, на ці дні народження не запрошують.

Ромні розпочав свою кампанію з фрази про так звану самодепортацію нелегалів. Тобто депортацію їхнім же коштом. Як здійснювати цей план, залишилося незрозумілим, однак на той момент ця обставина видалася не такою вже важливою. Головне - білі чоловіки були в захопленні. На жаль, розрахунок на цю категорію виборців виявився прорахунком. І зовсім не випадково: «розбір польотів» розпочався в республіканців із заклику бути наступного разу розумнішими й висунути в президенти популярного сенатора від Флориди Марко Рубіо (сина кубинських іммігрантів).

Обама був обережнішим за Ромні. З одного боку, він депортував понад мільйон нелегалів. А з іншого - ввів тимчасову інструкцію: не надто братися за тих, хто жив в Америці довго, сплачував податки, володіє мовою та, особливо, здобув освіту в американських школах. Тим самим закинув наживку: мовляв, хочете, щоб інструкція стала законом, голосуйте за другий термін. І «латиноси» проголосували, причому ще масовіше, ніж у 2008 році. Як уїдливо помітив один з іспаномовних коментаторів, «у результаті самодепортувався Ромні».

Щодо афроамериканців усе було передбачувано. На певних етапах кампанії відсоток підтримки Ромні серед чорного населення Америки офіційно дорівнював нулю. Навіть у 2008 році не було такого. Слабке місце афроамериканського електорату - низька явка на вибори. У 2012-му він на вибори прийшов, причому, судячи з телевізійної картинки, масово. Хоча в результаті 7% чорних усе-таки проголосували за Ромні та лібертаріанця Гері Джонсона.

Ну й ще один крок Обами, який виявився правильним: публічна підтримка легалізації одностатевих шлюбів. За соцопитуваннями, у 2012 році кількість прихильників цієї ідеї вперше перевищила число її противників. Обама сформував нову лінію - і підняв її на прапори своєї кампанії. Як бачимо, теж спрацювало.

На вибори з розкладачкою

До речі, про черги та інші проблеми. Їх було вдосталь. Люди стояли по дві-три години. В окремих випадках - і всі вісім. Американці завжди з готовністю погоджуються, що їхня система голосування недосконала. Можливо, настав час щось змінити. Не личить найбільшій демократії світу, коли її виборцям рекомендується приходити на вибори з розкладачками.

Як сказав би Остап Бендер, «з усіх боків було чути стогони». Республіканці підозрювали злий намір в автобусах з афроамериканцями, яких організовано підвозили для раннього голосування в Огайо - у супроводі демократичних активістів. Демократи бачили підступ у республіканських спробах скоротити терміни раннього голосування. По всій країні були збої апаратури. Процес заповнення бюлетенів (а їх було до 11 штук) займав у середньому 20 хвилин. Словом, проблема є, хоча (і це головне) довіри до результатів виборів вона не підриває.

І все-таки, якщо бути чесним, усі ці пояснення - лише половина правди. Кожні президентські вибори в Америці розвиваються за своїм, часто непередбачуваним сценарієм. Від зовнішніх спостерігачів ця обставина часто вислизає. Тому, що далі від Америки, то однозначніші передбачення. І, навпаки, що ближче до неї, то вони обережніші. Насправді ніхто, навіть соціологи, не знають, чим керуватиметься виборець, входячи в будку для голосування, і яким буде його голос. Можна тільки вгадати чи відчути. Якщо хтось скаже, що це не так, знайте: перед вами або шахрай, або політтехнолог. Що подеколи одне й те саме.

(Не одноногий) Сільвер

Консерватори говорили про майбутню політичну лавину. Лавина, як бачимо, справді зійшла, але з іншого боку гори.

Соціологічні служби Геллапа та Расмуссена, що явно підігрували Ромні, після цих виборів іще довго відновлюватимуть свою ділову репутацію. І, навпаки, 2012 року зійшла зірка 34-річного соціолога з Нью-Йорка Нейта Сільвера. Чотири роки тому він передбачив результат у 49 з 50 штатів. На цих виборах він (попри гомеричний регіт у республіканському таборі) правильно передбачив усі 50. Цілком можливо, перед нами майбутній король Лас-Вегаса.

Науковий, суто раціональний, підхід до соціології багато в чому дав Обамі змогу перемогти. Його команда зосередилася на обмеженій кількості штатів і на тих електоральних групах, які його підтримували. Якоюсь мірою вони зліпили більшість із «того, що було», - не розмінюючись на деталі, не змінюючи курсу та не розсіюючись у меседжах.

«Ще не вмерла…»

Не хочеться погоджуватися із засмученими республіканцями, один з яких трагічно «твітнув» у ніч виборів: «Сьогодні моя країна вмерла». Для американської економіки аж ніяк не все втрачено. Ромні обіцяв глибокі реформи - можливо, занадто глибокі для американського світосприймання (із цього погляду саме він був на виборах «кандидатом змін»). Результатом мали стати 12 млн. нових робочих місць. Економісти мету схвалювали, а от план - лише частково. Надто вже загальниками та обтічно все формулювалося. Понад те, ціла група фахівців стверджує, що при найкращому сценарії (якщо американська економіка все-таки запрацює під впливом уже здійснених доларових вливань) ці 12 млн. робочих місць стануть реальністю й при Обамі. Ну що ж, хай йому таланить.

Головна проблема, яка очікує президента-переможця, - це політична поляризація суспільства вздовж гендерних, расових, вікових, регіональних і навіть матримоніальних ліній поділу. І, як результат, атмосфера песимізму в суспільстві. З політичною поляризацією Обама, можливо, і впорається. Після виборів у нього буде менше зобов’язань перед своїм електоратом. Маючи цей люфт, він цілком може повернутися до мотиву, з якого вісім років тому починався його шлях у велику політику, - теми міжпартійної єдності. Тим паче що й основа для єднання є - об’єктивна необхідність скорочувати національний борг. І хоча від своїх фірмових проектів (медичної реформи, підвищення податків для багатих і реформи Волл-стрит) Обама, звичайно, не відмовиться, він інтенсивно шукатиме шляхи скорочення державних витрат. І без підтримки республіканців у Конгресі йому не обійтися.

У зовнішній політиці великих змін очікувати не доводиться. Америка продовжуватиме зміцнюватися як «тихоокеанська нація». І далі вестиметься в міру критичний діалог із Росією. «Десятиліття війн», дасть Бог, відійде в минуле (якщо нічого не станеться з Іраном). Америка й далі зосереджуватиметься на своїх проблемах, а проблеми інших залишить вирішувати іншим. Утім, щось мені підказує, що й при президентові Ромні все було б, у загальних рисах, так само.

Що ж до персоналій, то, за чутками, на місце Клінтон претендують як мінімум три кандидати: глава сенатського комітету із зовнішніх зв’язків Джон Керрі, посол при ООН Сюзан Райс і радник президента з національної безпеки Том Доніліон. Усі люди помірних поглядів і досить близькі до президента.

Містере президенте, збадьоріться!

Проблема суспільного песимізму може виявитися глибшою. На фінальному відрізку кампанії Обама здавався стомленим і розгубленим. Стомлений президент - поганий знак для нації. Можливо, йому є сенс узяти відпустку й махнути на свої рідні Гаваї. Пам’ятаючи, як на перших дебатах невеселий Обама ледь не завалив свою кампанію, можна припустити, що певна «рекреація» йому не завадить.

Однак зволікати з перехідним періодом не слід. У грудні перед країною розверзнеться так зване податкове провалля - перестане діяти цілий набір податкових пільг, запроваджених свого часу Бушем-молодшим. Щоб продовжити їхню дію, потрібно переглядати держбюджет, ухвалений республіканською більшістю в палаті представників і внесений головою бюджетного комітету Полом Раяном.

P.S. І ще одна цікава деталь. Хоч скільки б ми говорили про трансатлантичний Захід як єдине ціле, Америка явно живе в іншому ритмі, ніж Європа. Коли в Старому Світі перемагають ліберали, у Штатах верх беруть консерватори. Коли ж Європу накрила хвиля консерватизму і навіть праворадикалізму, Америка явила себе у всьому своєму лібералізмі. Недарма на виборах Європа звучала або в негативному світлі, або взагалі ніяк. Чи означає це, що трансатлантичні узи слабшають? Швидше, трансформуються. У них більш зримо проявляється елемент «загальних цінностей» та історичної спільності, тоді як елемент спільності військової, політичної і навіть економічної, вочевидь, і далі втрачатиме обриси. І якщо це справді так, то на обрії вимальовується нова міжнародна реальність, у якій кожен сам за себе. У тому числі - Україна. І не варто плекати на цей рахунок ілюзій.