Переговори з лавровою приправою

Хоч би які надії покладала Юлія Тимошенко на перебування в Києві глави російського зовнішньополітичного відомства Сергія Лаврова — першого високопоставленого представника Кремля, який відвідав нашу країну після інавгурації Віктора Ющенка, цей візит не став початком «прекрасних, дружніх, партнерських відносин» між новим урядом України та Росією. Спішно організована поїздка виявилася безрезультатною. І тільки в черговий раз зафіксувала як розбіжність у поглядах Києва та Москви на принципові для двосторонніх відносин питання, так і те, що між керівництвом двох країн (особливо на рівні міністрів закордонних справ) зберігаються напруженість і брак взаємопорозуміння. Перепалка на прес-конференції між Сергієм Лавровим і Борисом Тарасюком із приводу юридичного статусу деяких об’єктів закордонної власності колишнього Радянського Союзу, на які претендують українці, — ще одне підтвердження на користь цих спостережень.

У Києві, де виступили з ініціативою приїзду глави російського МЗС, центральною темою переговорів планували зробити обговорення змісту «валіз українсько-російських проблем». При цьому українська сторона сподівалася впритул попрацювати над такими предметами, як розмежування азово-керченської акваторії та демаркація сухопутного кордону, розподіл закордонної власності колишнього СРСР; питаннями, пов’язаними з функціонуванням Чорноморського флоту в Севастополі, створенням Ан-70 і формуванням зони вільної торгівлі, підготовкою угоди про реадмісію. Передбачалося, що деякі пункти навіть можна буде залагодити на зустрічі. Сподівання виявилися марними.

Підготовлений українськими дипломатами пакет із дев’яти блоків тем, які Київ хотів би вирішити з Москвою до кінця 2005 року, делегації обговорили. Іноді навіть дуже енергійно. Але, окрім рішення провести в березні переговори щодо проблематики делімітації Азовського моря і Керченської протоки, ніяких конкретних домовленостей досягнуто не було: ні українські дипломати, ні російські не готові сьогодні йти на якісь компроміси в болючих питаннях двосторонніх відносин. Зустріч у МЗС, радше, скидалася на інвентаризацію проблем, під час якої кожна зі сторін втомлено повторювала позиції, що їх Київ і Москва дотримуються незмінно вже не перший рік.

Невдачу переговорів можна пояснити і вибраною агресивною тактикою росіян, і слабкою підготовкою візиту українцями. Так, деякі озвучені українським Президентом ініціативи чи то виникли спонтанно під час «лаврових» переговорів, чи то з’явилися в результаті недостатньої компетентності тих, хто готував візит із українського боку. Насамперед мається на увазі бажання Віктора Ющенка продовжити до 2010 року угоду про економічне співробітництво між Україною та Росією на 1998—2007 роки. Така ініціатива викликала подив у багатьох експертів, оскільки відомо, що ця угода — не лише декларація: вона передбачає і програму, в якій чітко прописано, що, коли і хто робить. І в цій ситуації не зовсім зрозуміло, що ж продовжувати...

Не додала настрою українцям і хитромудра комбінація, пророблена російськими дипломатами. Сергію Лаврову вдалося не лише побувати на Українському інвестиційному форумі «Альфа-банк 2005», а й заманити туди Віктора Ющенка, в результаті чого змістився весь графік перебування міністра, а час, відведений на переговори в зовнішньополітичному відомстві, скоротився вдвічі.

Річ у тому, що питання участі в цьому заході глави російського МЗС довго лобіював Віктор Черномирдін, однак у Києві вирішили не включати цей пункт у програму пана Лаврова. Однак після зустрічі з Юлією Тимошенко Сергій Лавров несподівано, без консультацій із українською стороною, змінив програму свого перебування в Києві, вирішивши пожертвувати переговорами в МЗС. (До речі, головна теза спічу глави МЗС Росії на форумі полягала у сподіванні, що в Україні буде забезпечено такі ж сприятливі умови для російського бізнесу, як і для компаній інших країн.) Що ж, ця ситуація ілюструє не лише те, що російська дипломатія не вбачає в українському зовнішньополітичному відомстві гідного партнера по переговорах. Те, що сталося, характерне і тим, що на відміну від України, в Росії альянс між бізнесом і дипломатією встановлений давно і приносить плоди.

Однак історія з інвестиційним форумом «Альфа-банк 2005», напевно, єдине досягнення дипломатичних зусиль Сергія Лаврова. Оскільки і в Москві залишилися незадоволеними результатами поїздки свого міністра. Про що свідчать хоча б жорсткі коментарі анонімних джерел російських видань, присвячені результатам візиту. Ще за кілька днів до поїздки в Київ Сергія Лаврова дипломати досить відверто говорили про головну мету цієї затії — обговорити «перспективи формування Єдиного економічного простору». Але сьогодні росіянам мало фрази Віктора Ющенка, що ні він, ні його колеги ніколи «не ставили під сумнів стратегічний характер відносин із Росією». У Києві російські дипломати хотіли почути щось більше.

Прикметно, що саме в понеділок (день приїзду пана Лаврова) український уряд на своєму засіданні обговорював перспективи участі України в ЄЕП. Однак, за нашою інформацією, члени кабінету Юлії Тимошенко так і не змогли ухвалити остаточного рішення. (Може, уряд ухвалить його найближчими тижнями, коли відбудеться засідання, присвячене всьому комплексу проблем у двосторонніх українсько-російських відносинах.) У результаті на переговорах високопоставлені українські чиновники продовжували дотримуватися старої, неодноразово вже озвученої командою Ющенка позиції щодо ЄЕП.

Юлія Тимошенко, за словами Лаврова, підтвердила зацікавленість України в подальшому розвитку та формуванні ЄЕП. Але на прес-конференції Борис Тарасюк дав більш розлогий коментар позиції офіційного Києва: «Якщо ми говоримо про створення зони вільної торгівлі, то це не буде проблемою для нашої інтеграції з ЄС і входження у СОТ. Але якщо ми говоримо про глибшу інтеграцію, то в такому разі можуть виникнути проблеми. І тут, як казав Президент, нашим пріоритетом є членство в ЄС». Що ж, відсутності в Києва інтересу до ЄЕП не можуть приховати навіть обтічні дипломатичні формулювання. Загалом, результати обговорення майбутнього України в цьому політико-економічному об’єднанні викликали у представників Кремля розчарування.

Візит Лаврова часто називали рекогносцировкою перед приїздом в Україну Володимира Путіна. Але чи приїде він у нашу країну найближчими місяцями? Віктор Ющенко повідомив, що запросив Путіна до України і приїзд російського президента очікується в третій декаді березня. Оскільки ж передбачається відвідання Володимиром Путіним Києва і Львова, візитові мають намір надати статусу державного. Але все це — побажання української сторони. Як з’ясувалося згодом, вони поки що не відповідають планам Кремля.

«Коммерсантъ», із посиланням на свої джерела в російському МЗС, повідомив: «Москва не може прийняти це запрошення з технічних причин. За протоколом, українська влада повинна зв’язатися з Москвою по дипломатичних каналах і узгодити дату візиту російського президента. Однак чи то через недосвідченість протокольної служби Президента України, чи то з якихось інших причин Київ повідомляє про свої наміри через ЗМІ. Тому Кремль змушений мовчати і не реагувати, хоча й готовий знайти час у графіку президента РФ для цього важливого візиту».

Безумовно, наведений привід — сміховинний. Однак ця інформація дозволяє зробити декілька висновків. По-перше, росіяни, проаналізувавши поїздку Лаврова, дійшли висновку, що Путіну в Україну їхати зарано. Адже велика ймовірність того, що поїздка президента в нашу країну закінчиться фіаско: із жодного хоч трохи значущого для Києва та Москви питання так і не буде ухвалено конкретного рішення. По-друге, російська дипломатія використовуватиме можливість приїзду Володимира Путіна в Україну як аргумент при обговоренні спірних питань.