Пастка для лідера Придністров’я

23 жовтня беззмінний керівник Придністров’я Ігор Смирнов відзначав свій день народження. Саме того дня президент невизнаної республіки передав свій «подарунок» місцевому парламенту — проект постанови про проведення 24 січня 2010 року конституційного референдуму, додавши до нього розроблену під його особистим керівництвом нову редакцію конституції Придністров’я.

Як усе починалося...

Восени 2006 року за фінансової та організаційної підтримки Москви в Придністров’ї відбувся референдум, який став основою початку демонстративного курсу на зближення з Росією. Спікер Верховної ради Придністров’я Євген Шевчук скористався ідеєю про необхідність гармонізувати місцеве законодавство з російським, спробувавши створити в регіоні якусь подобу механізму стримувань і противаг шляхом посилення контролюючих функцій парламенту. Відчувши «запаморочення від успіхів», 17 депутатів придністровського парламенту висунули навесні цього року конституційний проект, який передбачав перехід регіону на парламентську форму правління. Зазначений проект підтримали в першому читанні 41 із 43 депутатів придністровського парламенту.

Ігор Смирнов, природно, угледів у цьому кроку пряму загрозу своїй владі і вжив низку дієвих контрзаходів. У результаті зброя Євгена Шевчука спрацювала проти нього ж. Команда президента, прикриваючись гаслом гармонізації місцевого законодавства з російським, заходилася розробляти абсолютно новий проект конституції. Її ухвалення, по суті, надасть необмежені повноваження лідеру регіону, тим часом парламент істотно втратить свою вагу в політичному житті невизнаної республіки.

У той момент місцеві політичні та бізнес-еліти, будучи незацікавленими в подальшому нагнітанні напруженості, досягли певного консенсусу про збереження статус-кво. Зовнішніми проявами цих домовленостей стала відставка влітку цього року амбітного Євгена Шевчука з поста спікера парламенту, з одного боку, і показове звуження повноважень його політичного опонента, віце-президента Олександра Корольова, — з іншого. Здавалося б, «знахабнілі збурювачі спокою» дістали по заслузі, і на цьому питання має бути закрите.

Однак окремі представники команди президента вирішили: «пораненого звіра» потрібно «добити», остаточно поховавши всі прояви інакомислення в регіоні, а також усунувши потенційних електоральних конкурентів Ігоря Смирнова на чергових президентських виборах наприкінці 2011 року. Вони день за днем «навіювали» Ігорю Смирнову, що в такій принциповій справі, як конституційне будівництво, потрібно йти до кінця, що «народ царя любить» і тому підтримає його проект на референдумі.

Нове в конституційному мистецтві...

Нова редакція конституції Придністров’я писалася наспіх, оскільки людей, котрі творили текст нового проекту, спонукало палке бажання розправитися з законодавцями, а також догодити президенту. У результаті калька з російської конституції в придністровському виконанні вийшла далеко не найкращої якості. З остаточним текстом президентського проекту не встигли до пуття ознайомити навіть тих, хто мав відігравати роль головних адвокатів ідеї конституційної реформи. На запитання російського посла, як такий проект можна виносити на референдум, відповів один з лідерів пропрезидентської партії (яку, до речі, очолює син Смирнова): мовляв, це вади придністровської демократії.

Отже, з найбільш примітних положень нового проекту конституції можна відзначити такі:

— у Придністров’ї, маленькому регіоні з не більш як 400-тисячним населенням, запропоновано створити двопалатний парламент. Колись він існував, але не хто інший, як сам лідер Придністров’я Ігор Смирнов скасував його ще наприкінці 90-х років, мотивувавши таке рішення «необхідністю підвищити оперативність діяльності держапарату і скоротити бюджетні витрати з утримання двох палат в умовах економічної кризи»! Цю т.зв. верхню палату нового парламенту президент фактично формуватиме самостійно. Злі язики подейкують, що цією палатою керуватиме один із синів Ігоря Смирнова, причому, можливо, навіть «дистанційно» — з Москви, оскільки протягом останнього року він продав майже всі підприємства, якими володів у Придністров’ї, і переїхав у російську столицю;

— передбачається створити уряд, на чолі якого, за чутками, має стати інший син придністровського президента. Кандидатуру прем’єра вносить президент, а якщо депутати тричі відхиляють її затвердження, лідер регіону отримує право розпустити такий парламент і призначити нові вибори;

— місцеве самоврядування повністю ліквідується і замінюється призначуваними президентом главами місцевих адміністрацій. Як іноді чи то жартома, чи то всерйоз каже І.Смирнов: якщо хочете обирати місцеві ради, самі скидайтеся всім селом, щоб їх фінансувати;

— уповноважений у правах людини позбавляється права законодавчої ініціативи.

А от деякі положення російської конституції місцеві любителі конституційного права, певне, посоромилися пропонувати І.Смирнову. Так, новий проект не містить положень про обмеження кількості строків президентства. Воно й логічно, адже ні для кого не секрет, що всю цю конституційну реформу затіяно з єдиною метою — переобрати Ігоря Смирнова на п’ятий строк 2011 року і забезпечити йому спокійну старість на цій посаді, як за часів радянських генсеків...

Одним словом, автори конституційного проекту зробили чимало, щоб у Придністров’ї не залишилося навіть духу демократії.

Зовнішньополітичні ризики

Ігор Смирнов завжди характеризувався як талановитий кризовий менеджер, котрий вдало побудував не одну виборчу кампанію на ідеї консолідації населення регіону навколо зовнішньої загрози. Останній приклад — 2006 рік, коли ініційовану зовнішніми гравцями зміну режиму зовнішньоекономічної діяльності Придністров’я було подано в регіоні як економічну блокаду, що багато в чому й забезпечило перемогу І.Смирнова на чергових, четвертих, виборах.

Не виключено, що на аналогічний сценарій керівництво Придністров’я розраховує і зараз. Навряд чи воно настільки наївне, щоб не припускати вкрай негативної реакції на такі конституційні нововведення всієї міжнародної спільноти, включаючи і свого головного союзника Росію.

США і Європейський Союз, чутливі до питань демократії, безперечно, посилять свій тиск на Придністровський регіон і його керівництво. Природно, насамперед вони попросять Україну обмежити переміщення ряду придністровських лідерів через свою територію (ті зазвичай використовують її для транзиту на Москву). Економіка Придністров’я більш як на 50% переорієнтувала свій експорт на країни ЄС, а отже, може втратити систему асиметричних преференцій у торгівлі з Європейським Союзом, якими вона користується вже кілька років.

Росія також не зацікавлена мати імідж країни, яка підтримує відверто авторитарні невизнані режими. Взяти регіон на повне фінансове забезпечення через закриття європейських ринків для придністровського експорту в Росії також, схоже, не збираються. Крім іншого, Кремль уже кілька років попереджає Тирасполь про те, що головною загрозою існування проекту «Придністровська Молдавська Республіка» може стати внутрішня нестабільність. Неважко припустити, що президентські ініціативи щодо зміни конституції можуть спровокувати серйозні внутрішні суперечності в регіоні.

Як бачимо, реалізація цих конституційних ініціатив може обернутися непередбачуваними наслідками як для І.Смирнова персонально, так і для всієї невизнаної республіки.

Тест на довіру

Взагалі-то досить дивно, що такий досвідчений політик, як І.Смирнов, котрий стоїть біля керма Придністров’я майже двадцять років і до останнього часу досить міцно тримав владу в регіоні, раптом розслабився і дозволив утягти себе в цю авантюру... Президент Придністров’я дедалі глибше заганяє в пастку себе і всю невизнану республіку.

Яка доля може очікувати президентський проект конституції? Парламент Придністров’я повинен у місячний строк розглянути ініціативи президента і ухвалити рішення щодо них. У парламентаріїв є три варіанти дій: перший — погодитися з пропозиціями президента щодо проведення референдуму; другий — не погодитися, обґрунтувавши причину; третій — вирішити питання, які запропоновано винести на конституційний референдум, без його проведення. Депутати придністровського парламенту, здається, вже негласно прийняли виклик президента і, швидше за все, погодяться з пропозицією провести референдум.

Однак найцікавіше може початися згодом. Референдум іще потрібно провести, забезпечити відповідну агітаційну роботу і, найголовніше, гарантувати явку виборця (на дільниці мають прийти не менш як 50% виборців).

При детальному розгляді виявляється, що «король» практично голий, оскільки з ресурсами в Ігоря Смирнова далеко не все гаразд. Президент у даному разі може спиратися лише на сина з його квазіпартією, віце-президента Олександра Корольова, ну і, звісно, на кількох міністрів, які хоч і далекі від розуміння того, як правильно організувати референдум, зате вирізняються особистою відданістю першій особі. Інформаційні ресурси президентської групи обмежуються низкою державних ЗМІ досить посередньої якості.

Натомість серед опонентів президентського табору можна назвати партію «Оновлення», що має конституційну більшість у парламенті й спирається на підтримку ряду бізнес-еліт, а також місцевих комуністів. Ці сили, які розпоряджаються досить серйозними інформаційними ресурсами, підуть у «глуху оборону» і можуть цілком розраховувати на зрив референдуму. Погіршення ситуації в економіці регіону також не на користь президента і його референдуму. Озлоблене соціальними проблемами населення регіону скоріше негативно сприйме ідею проведення «чергового нікому не потрібного» плебісциту, навряд чи сподобається йому й ідея роздування чиновницького апарату, закладена у президентській реформі. Не слід забувати й про те, що своє вагоме слово з приводу президентських ідей скажуть іще й зовнішні гравці.

У нинішніх умовах конституційний референдум з приводу ухвалення нового проекту дедалі більше нагадує тест на довіру особисто Ігорю Смирнову. Є ризик, що населення «проголосує ногами» і проігнорує зазначений захід, а це вже серйозний удар по іміджу родини Смирнових — насамперед у світлі планів на подальше переобрання на пост президента. Крім цього, посилення зовнішнього тиску на регіон навряд чи сприятиме поліпшенню якості життя придністровців (кожен третій з яких є етнічним українцем), за що на словах завжди так боровся Ігор Смирнов.