«ОСТРІВЕЦЬ ДЕМОКРАТІЇ» СПІТКАЛА ДОЛЯ АТЛАНТИДИ

Завтра, 29 жовтня, у Киргизстані пройдуть вибори президента країни. Результати голосування, звісно, ще офіційно не оголошено, але ця формальність не потрібна, щоб з упевненістю стверджувати: переможе чинний президент Аскар Акаєв. Весь перебіг виборчої кампанії не дає підстав сумніватися в її результатах.

«Схід — справа тонка». Цю фразу повною мірою відчули на собі впродовж останніх двох місяців громадяни Киргизстану, що досі носив напівофіційне звання «Острівця демократії серед азіатських країн СНД». Якою виявилася ця демократія насправді, і показали нинішні вибори.

На жаль, газетний формат не дозволяє описати, в які халепи потрапляли опозиціонери, котрі з сердечної простоти вирішили поборотися за посаду №1, але найбільш промовисті факти, мабуть, варто описати. Тим паче що в подіях брали особисту участь члени піар команд, запрошені Акаєвим із Москви й Києва для проведення передвиборної агітації.

Історія цієї неоголошеної війни (боротьбою це назвати було б занадто м’яко) президента з опозицією, а точніше — з конкретною особою, Феліксом Куловим, місцями схожа була на панкратіон і завершилася перемогою того суперника, що був сильніший за визначенням і який використовував більше заборонених прийомів.

Запідозрити Фелікса Кулова у святості важко — колишній міністр національної безпеки, внутрішніх справ, колишній губернатор найбільшої в республіці області, прем’єр-міністр і мер столиці, він, однак, користувався повагою і любов’ю значної частини населення, попри свій досить складний характер. Неофіційне звання «народного генерала» багато що важить. Перебуваючи багато років «у системі», Ф.Кулов не став її частиною і скандально пішов із посади мера Бішкека в опозицію, привселюдно звинувативши уряд, апарат президента і самого А.Акаєва в корупції. Його необачно кинута фраза «якщо я стану президентом країни, я їх усіх виведу на чисту воду», стала вироком для нього самого.

Саме відтоді влада, відчувши в особі Кулова загрозу власній безпеці та добробутові, розпочала справжнє цькування опального генерала: в архівах МНБ викопали історію восьмирічної давнини про нібито незаконне надання звань кільком офіцерам цього відомства і закуплену в Москві, але чомусь не оприбутковану спецтехніку. Проти Фелікса Кулова було порушено кримінальну справу, яку, хоч вона й розсипалася на очах, довели до військового суду.

По РТР тричі (!) демонструвався фільм «Корупція», знятий російськими журналістами для передачі «Цілком таємно». Якщо вірити телевізійникам, Кулов — «втілення диявола». До речі, щоб створити такий образ, киргизстанські спецслужби навіть пішли на посадовий злочин — обнародували імена позаштатних співробітників МНБ і показали документи з грифом «таємно».

Але всі ці кроки дали протилежний результат — рейтинг Ф.Кулова зріс удвічі без будь-яких зусиль з його боку, а популярність А.Акаєва, навпаки, помітно «присіла», як і його імідж найдемократичнішого президента Центральної Азії. Дійшло навіть до того, що держсекретар США Мадлен Олбрайт і голова місії ОБСЄ в Киргизстані висловили свою стурбованість тим, що відбувається.

Тоді А.Акаєв зняв маску демократа й ринув у бій за владу. Тим більше що, за новою Конституцією, в нього не було шансів зберегти її законним шляхом: президент має право бути повторно обраним лише один раз, а Акаєв свої два терміни вже відпрацював. Та підконтрольні йому ЗМІ, а за ними і Конституційний суд швидко пояснили особливо нетямущим, що перший термін роботи чинного президента, з 1991 по 1995 рік, «не рахується», бо Конституцію було прийнято лише 1993-го. Ця тема стала найслабшим місцем у передвиборній позиції Акаєва, і після роз’яснення її вперто намагалися не помічати.

Справжнім подарунком долі для президента була купівля наймасовішої та найвпливовішої газети в республіці «Вечернего Бишкека», яка стала важкою артилерією в його боротьбі з опозицією. Уміло використовуючи внутрішній конфлікт у журналістському колективі, в обхід чинного законодавства, контрольний пакет акцій купив зять Акаєва Адиль. Відтоді читачі не можуть впізнати улюбленої колись «вечірки»: фотографії Акаєва в кожному номері, на кожній шпальті. Навіть Надзвичайний і Повноважний Посол Німеччини в Киргизстані Петер Вінанд, який лише торік вручав газеті міжнародну премію за внесок у демократизацію суспільства, тепер із подивом і тривогою запитує, що відбувається з виданням. До невпізнанності змінився навіть стиль газети: позначається вплив російських піарщиків, серед яких, за чутками, працюють такі метри як Чесноков і Строєв.

Щоправда, сам стиль передвиборної агітації було обрано український: мінімум прямої агітації, всю увагу сконцентровано на поїздках президента по країні. ЗМІ справно висвітлювали їх. А поїздок, треба сказати, було чимало. Чимало регіонів саме цими передвиборними днями вперше відчули турботу про себе.

Крім апробованих в Україні та Росії, Акаєв не забув і про методи передвиборної боротьби найближчих сусідів: Узбекистану, Казахстану, Туркменістану й Таджикистану. Це добре видно на прикладі поводження зі ЗМІ: проти керівництва газети «Дело» було порушено кримінальну справу під надуманим приводом, на «Асабу» раптом образився один із народних депутатів, його позов на п’ять мільйонів сомів поставив газету на межу банкрутства. «Res Publica» просто не друкують, без пояснення причин, у єдиній в республіці друкарні «Учкун».

Окрім Фелікса Кулова, кримінальну справу було порушено і проти іншого впливового опозиціонера — Даніяра Усенова. А слід сказати, що наявність судимості, за киргизьким законодавством, означає кінець політичної кар’єри будь-якого діяча — президентом країни він уже ніколи не стане. Суд над Даніяром Усеновим пройшов без сучка й задирки: за відсутності жертви його засудили за нанесення легких тілесних ушкоджень на два роки умовно і звільнили в залі суду. Кулов же виявився міцним горішком: сфабриковане проти нього обвинувачення не переконало військового суддю, і його було повністю виправдано. Продовжувати судилище А.Акаєв не наважився: симпатія народу до Кулова була така велика, що протягом чотирьох місяців, поки тривав процес, Будинок уряду добровільно пікетували близько 400 його прибічників, і ситуація могла вийти з-під контролю.

Тоді й став у пригоді запасний варіант для зняття «народного генерала» з передвиборного забігу. Загальновідомо, що Ф.Кулов, типовий представник міської інтелігенції, хоч і є представником титульної нації, киргизьку мову так і не освоїв, попри колосальну кількість інтенсивних методик. Одна фраза конституції «Президент зобов’язаний володіти державною мовою» стала приводом для створення лінгвістичної комісії. Цей, із дозволу сказати, орган став найефективнішою зброєю проти суперників А.Акаєва: у його тенетах заплуталося більше половини кандидатів. Переважна частина їх, як і Кулов, мали підтримку серед народу і могли відтягнути на себе велику кількість голосів виборців.

Все ще вірячи у свою зірку, Кулов об’єднався з іншим лідером опозиції, Омурбеком Текебаєвим, досить одіозною постаттю в республіці, що якимсь дивом витримав іспит мовою. Доти його не брали до уваги як серйозного суперника А.Акаєва, а після об’єднання з Куловим Текебаєв відразу ж відчув усі «принади» ворожості влади.

Як заявив він сам на одній із останніх прес-конференцій, його повноважні представники в регіонах зазнають найжорстокіших репресій, багатьох під сміховинними приводами було заарештовано, заборонено передвиборну агітацію за всіх кандидатів, окрім А.Акаєва. А за три дні до виборів у всіх регіонах почалося масове дострокове голосування: від 15 до 25 відсотків виборців повідомили в дільничні виборчі комісії про свою відсутність у межах республіки 29 жовтня. Як відомо, дострокове голосування — найпоширеніший спосіб фальсифікації результатів.

Того ж дня урядова газета «Слово Кыргызстана» цілком серйозно заявила, що нічого поганого не станеться, якщо навіть А.Акаєва буде обрано на четвертий, а то й п’ятий термін, а потім добре було б передати владу його синові, мовляв, для республіки благо, якщо біля стерна стоятимуть не тимчасові правителі, а керівники, котрі піклуються про майбутнє.

Сам Бог знає, якими шляхами за два дні до виборів до рук кандидатів-опозиціонерів потрапила інструкція чи піарщиків, чи спецслужб із наказом організувати в день голосування в «неблагонадійних» регіонах безладдя для того, щоб був привід заарештувати активістів, незадоволених результатами. Така ж сама доля, наскільки можна здогадуватися, чекає й усю опозицію...