Осінній бенефіс Себастіана Курца

"Сьогодні вирішив парламент, у вересні вирішить народ", - цими словами на великій партійній вечірці колишній і майбутній канцлер Австрії Себастіан Курц прокоментував вотум недовіри йому та його уряду після гучного скандалу з фейковою племінницею російського олігарха, горілкою та довірливими ультраправими. Цими самими словами Себастіан Курц розпочав чергові тріумфальні для себе передвиборні перегони. І 29 вересня австрійці вирішили. На відміну від парламенту, вони Курцу довірились. Очолювана талановитим 33-річним політиком Австрійська народна партія набрала понад 37 відсотків і лише зміцнила свої позиції.

Однак давайте по черзі. Усе почалося з Ібіци. Тоді ще лідер молодшого коаліційного партнера Австрійської партії свободи Гайнц-Крістіан Штрахе і його соратник Йоханн Гуденус на віллі, яка виявилася згодом явковою квартирою, бувши неабияк підшофе, продали душу дияволу та заради електоральних досягнень пішли на союз із росіянами. Росіяни виявилися підставними, однак з'явився не ведучий зі словами "Усміхніться, вас знімає прихована камера", а розслідування в німецькій пресі. Карфаген має бути зруйнований. Коаліція консерваторів під керівництвом Курца та ультраправих розпалася. Нові вибори було призначено на осінь.

Зображуючи жертву

До вересневих виборів Себастіан Курц ішов навіть тріумфально. Від початку злившись зі свободівцями в електоральних обіймах, у підсумку він поглинув їхній електорат. Формула всенародної любові до Курца набагато простіша за горезвісну формулу Штайнмаєра: перехоплення міграційного порядку денного + репутаційні втрати колишніх союзників + особиста харизма = перемога по всіх фронтах. Допоміг йому також вчасно прийнятий і відіграний образ жертви - Австрійська народна партія вела кампанію, усіляко демонструючи, що їх топлять усі. І ультраправі, і есдеки, і навіть "зелені". У цьому політичній рок-зірці виборці повірили.

Саме його особистість насправді й є головним компонентом формули. Політологи часом розмірковують про якусь "українізацію" європейської політики. Зокрема про партійні персоніфікації, - якщо раніше лідери багаторічних рухів відігравали важливу, але все-таки другорядну роль, то тепер акценти змістилися. Особистий імідж Курца став важливішим за консервативну ідею. А другого такого яскравого політика у вересні 2019 року в Австрії не знайшлося.

Жадібність Freiʼера згубила

Freiheitliche Parte Оsterreichs (Австрійська партія свободи) після свого особистого сорту касетного скандалу до вересня як слід не оговталася. Навпаки: скандали тривали. Не обійшлося й без популярного нині тренду українського втручання в закордонні вибори: спливла стара історія про купівлю, що нібито мала місце, з України місць у парламенті в лавах партії. Контрольним пострілом стала публікація популярної газети Heute, у якій розповідалося про те, що Гайнц-Крістіан Штрахе, подібно до справжнього човникаря з 90-х, возив у своїй машині сумки з грошима від російсько-українського олігархату. І тут ситуація - як із бароном Мюнхгаузеном, який був відомий не тим, літав чи не літав він на Місяць, а тим, що ніколи не брехав. Так і Штрахе - абсолютно байдуже, чи брав він насправді гроші: свою інтенцію до таких дій він уже одного разу недвозначно показав.

Незабаром після оголошення результатів виборів Штрахе заявив, що йде з політики. Але прізвище його в наступному складі парламенту все-таки залишиться, - з поваги до колишнього шефа та слідами його згасаючого впливу до нового скликання пройшла Філіппа Штрахе, дружина Гайнца-Крістіана. Весь бал тепер править колишній кандидат у президенти Австрії та колишній міністр інфраструктури Норберт Хофер.

Подальша доля ультраправої Партії свободи прямо залежить від європейської історії. Популярність до любителів простих рішень приходить зазвичай разом з пертурбаціями в загальному політичному кліматі континенту, - міграційні та інші апокаліпсиси потребують своїх вершників. Списання Гайнца-Крістіана Штрахе з рахунків ще зовсім не означає, що через певний час якийсь східноєвропейський диктатор не станцює на весіллі/дні народження/корпоративі якоїсь новоспеченої урядової дами, квотованої ультраправими.

Праворуч підеш…

Насправді й шанс увійти до нової коаліції ультраправі зберігають. Ослаблені, що втратили у порівнянні з 2017 роком 10%, частково обезголовлені… Усе це звучить погано тільки для них. Для Себастіана Курца вони з незручного, а в підсумку токсичного союзника трансформуються таким чином у лояльного молодшого партнера, якому тепер зовсім не треба віддавати ключові пости, на кшталт міністерських портфелів закордонних, внутрішніх справ і оборони відразу.

До того ж і вектори їхніх поглядів збігаються: навіть в очах виборців такий союз видається досить очевидним. Пріоритетнішим був би хіба що союз із неолібералами NEOS, але арифметика сувора. 8 неоліберальних відсотків не дозволяють сформувати коаліцію на двох.

Сигнали про свою готовність до союзу з Курцом новий лідер ультраправих Норберт Хофер не посилав хіба що через космічні супутники. З усіх плакатів він буквально кричав: "Без нас ти позеленієш і станеш ліваком, давай краще второваною". І є резон вірити в те, що "вторована" схема збережеться й буде стримано-позитивно прийнята виборцями.

Ліворуч підеш…

Утім, про свою абсолютно не імперативну опозиційність заявляють і соціал-демократи. Показавши історично гірший результат (близько 21%), есдеки зуміли зберегти лише "червоний Відень" (це не назва парфумів, а опис навколосоціалістичних пристрастей жителів австрійської столиці). Але й вони готові сідати за перемовний стіл і формувати традиційну широку коаліцію. Ось тільки якщо з ультраправими Себастіан Курц обрав стратегію на злиття та поглинання, то з соціал-демократами він, здається, віддає перевагу стратегії поступового руйнування. У принципі заради цього просто не треба робити нічого. Соціал-демократичні ідеї в занепаді, робітники піднялися із шахт в офісні тераріуми, а харизматичних лідерів, спроможних витягти партію на вершину актуального порядку денного, поки що не спостерігається. Набратися терпіння та чекати.

Соціал-демократи - не єдина стежка, яка веде ліворуч. Зовсім поруч розбили майже 14-відсотковий табір піднесені духом "зелені". Якщо 2017-го двері парламенту перед ними так і не відчинилися, то сьогодні в них є всі приводи відкорковувати шипучку на основі екстракту ехінацеї. Погода змінилася, дівчинка Грета розлила рослинну олію, і "зелені" повернулися.

Коаліція з "зеленими", про яку дедалі частіше кажуть з легким подивом і надією, була б сильною й сміливою трансформацією традиційної європейської політики. Любитель нестандартних рішень Себастіан Курц цілком уявляється тим самим геймченджером, який, зігравши успішну партію з крайнім правим флангом, може повторити той самий маневр із крайнім лівим. Об'єднатися та поступово перехопити й цей порядок денний. Ні - безконтрольним міграційним кризам. Так - порятунку рідкісних видів і льодовиків.

До виборів багато хто передбачав можливість потрійної коаліції (Курц і консерватори + "зелені" + неоліберали NEOS). Такий собі австрійський варіант німецької "Ямайки" (ХДС/ХСС + Вільні демократи + "зелені"). Однак, якщо німці для описування колірної гами різношерстого союзу звернулися до спадщини Боба Марлі, австрійці у властивій манері домашнього комфорту побачили в цих кольорах дирндль - традиційне австрійське вбрання.

Сьогодні, хоча розмови про коаліцію "Дирндль" усе ще курсують в австрійських ЗМІ, неоліберали вже не надто необхідні в цьому потенційному союзі - результатів Курца та "зелених" цілком вистачає, аби розпочати новий політичний сезон без третіх зайвих.

Особливості національних виборів

Не обтяжені переживаннями щодо того, скільки грошей за раз австрійський ЦВК витрачає на проведення виборів, австрійці голосувати люблять. І президента вони обирали в три тури, й попередні парламентські вибори 2017 року також були достроковими. Політичні погляди тасуються й змінюються, нові уряди з подивом стикаються з інституційною пам'яттю установ, а Себастіан Курц набирає очки.

Вересневі вибори - це його безперечна перемога. Навіть не партії. А особисто його. Хоч би скільки разів він казав про свою відданість консервативним ідеям. Саме його розуміння моменту та вміння використовувати кризові ситуації принесло Народній партії жаданий результат. А йому самому колись ці самі якості принесли спочатку пост міністра закордонних справ, а потім партійне лідерство та пост канцлера. І це навіть за відсутності закінченої вищої освіти.

Тепер Себастіан Курц на свій розсуд, на свій страх і на свій ризик обирає собі нового союзника. І робить це під чуйним наглядом закордонних партнерів, які вже давно в глибині душі побоюються молодого австрійського політика.

Так, більшість перемог Курца поки що залишаються в невеликій альпійській країні в серці Європи, однак на нього вже звертають увагу й за її межами. І Білий дім з його нинішнім господарем, який любить екстраординарні особистості, у гості кличе. І колишній угорський союзник Віктор Орбан залишений Курцем на санкційне свавілля Європейського парламенту. І сусідка за німецькомовним простором Ангела Меркель втрачає очки зокрема на тлі нового яскравого феномена. І європейський бюрократичний механізм у Брюсселі передчуває нового лідера не популістського штибу, спроможного ще пролунати на всю Європу. І навіть Москва всіляко намагається показати чудові відносини Путіна з Курцем, - і річ тут не тільки в необхідності демонструвати світу картинку російського залучення до європейських матерій.

На переговори та формування уряду піде ще чимало часу, - оптимісти кажуть про Різдво, песимісти збираються дожити з чинним тимчасовим урядом до Великодня.

Однак головну (недо-)інтригу цих виборів уже знято. Він зробив це знову. Kurz is back.