ОПЕРАЦІЯ «НАСТУПНИК»

Чи часто візит керівників однієї з країн СНД викликає настільки пильну увагу російської преси, коментарі політиків і прогнози на перших шпальтах газет? Приїзд у Москву Леоніда Кучми та Віктора Януковича удостоївся саме такої уваги. А все тому, що в Росії звикли мислити власними політичними схемами, поширюючи їх на весь пострадянський простір. Якби в цій країні хоч раз відбулися справжні президентські вибори, якби еліта — я вже не кажу про населення — мала можливість власного вибору, тоді, можливо, у Москві дійшли б висновку, що й у Києві чи Астані президента теж вибирають. А оскільки нічого такого не було, російська еліта і ЗМІ які її обслуговують, дійшли простого висновку: обирають «у них» — і то невідомо, чи обирають, напевно, лицемірять. А демократія — у нас. Демократія — це самостійний вибір наступника главою держави при схваленні цього вибору членами правлячого клану і радості ощасливленого електорату. При цьому головна вимога до наступника проста — гарантувати безпеку і діловий успіх попередника, членів його сім’ї та оточення. Вимога, якій Володимир Путін відповідає на всі 100. До українського наступника у російської еліти ще одна вимога — він має забезпечити не лише інтереси попередника, а й російські політичні та економічні інтереси. А найкраще — щоб це зробив попередник, залишивши наступникові лише просте заняття забезпечувати статус-кво.

У вимогах до українського наступника забагато теорії і замало реалізму. По-перше, в Україні немає Єльцина, який був би незаперечним авторитетом у виборі. По-друге, в Україні, на відміну від Росії, немає консолідованого сімейного клану, що переважає опонентів і здатний призначити президента без узгодження з іншими групами. По-третє, забезпечити російські економічні та політичні інтереси — звучить занадто розпливчасто. На українську економіку зазіхає не лише всюдисуща сім’я, а й витиснуті нею з великої політика газовики, що мають у Києві представника свого угруповання — Віктора Черномирдіна. І для будь-якого українського політика догодити одним — це автоматично означає озлобити інших. До того ж і сімейний, і газовий клани не монолітні: домовляючись із найближчим оточенням Єльцина в особі Олександра Волошина, можна озлобити путінців і насторожити чубайсівців, віддаючи власність людям Черномирдіна — пробудити апетити людей Вяхірєва, які ще не забули, як добре вони співробітничали з Києвом у лазаренківські часи...

Однак інстинкт сильніший за розрахунок. До кожного політика, котрий приїжджає в Москву разом із Кучмою або за дорученням Кучми, у Москві ставляться як до потенційного наступника Президента України. Чим ближче вибори, тим серйозніше російське ставлення до того, що відбувається. Напередодні виборів у Верховну Раду Володимир Путін зустрічався з керівниками фракцій, близьких не так Москві, як адміністрації Президента, для того — це відбувається аж ніяк не лише з українцями, — аби підкреслити, кого Москва вважає своїми, а кого — чужими. Зараз же, напередодні закриття Року України, у Кремлі влаштували зустріч, що мала підкреслити: починається серйозна розмова.

Для переговорів, які передували виступу президентів на сцені Большого театру, обрали формат незвичний, але ефективний — формат тріумвірату. В зустрічі з російського боку брали участь Володимир Путін, Михайло Касьянов та Олександр Волошин, з українського — Леонід Кучма, Віктор Янукович і Віктор Медведчук. Але цей формат продемонстрував не лише серйозність російських намірів, а й те, наскільки різниться конфігурація влади у двох країнах. У Росії Волошин виступає в ролі ідеолога влади, Касьянов — її економічного куратора, Путін — у ролі куратора силових структур. «Президента» — в українському розумінні цього слова — у Росії зараз немає; якщо хтось не пам’ятає — він пішов у відставку 31 грудня 1999 року, а новий такий президент російській еліті просто не потрібен, та й немає його. Тим часом Леонід Кучма усе ще Президент, із Медведчука поки що не виходить ідеолог, здатний домінувати над першою особою, а Янукович у прем’єрському кріслі ще явно не обвикнувся. То про що ж говорити в кращому, для переговорів із російською стороною, форматі? Мабуть, про дружбу, а не про наступника. Оскільки навіть якби Путін, Волошин і Касьянов запросили самого Леоніда Даниловича і запитали в нього «хто твій наступник?», —він їм навряд чи відразу відповів би.

Однак багато російських ЗМІ писали про те, що Кучма привіз не просто нового прем’єра, а нового наступника (задля справедливості слід згадати, що й перший приїзд Кінаха сприймався приблизно так), уперто не помічали Медведчука і розмірковували виключно про те, як відбудеться передача влади з Дніпропетровська в Донецьк. Треба розуміти — російські спостерігачі взагалі вважають, що українське президентство у Москви в кишені. Це відбувається як через тотальне нерозуміння політичної ситуації у власній країні, так і через традиційне нерозуміння ситуації в Україні. Простіше кажучи, у Москві чомусь упевнені, що саме Росія вибиратиме, кого з наступників їй підтримувати, а кого — ні. А українці просто проштампують вибір «старшого брата». У цій схемі мудрий Путін доручив підтримувати стосунки з офіційним наступником (зараз це, вочевидь, Янукович) Волошину, а з опозиційним (це, звісно ж, Ющенком) — Нємцову. І хто більше запропонує — того й призначать.

Насправді все, звісно ж, набагато гірше… Путіну взагалі не до України. Волошин — від імені Сім’ї — усе ще підтримує контакт із групою Медведчука, у своїх взаєминах із першою сім’єю конкуруючи з Черномирдіним (коли конкуренція загострюється, у справу втручається сам Єльцин), і питання наступника ні Волошин, ні Черномирдін, природно, вирішити не можуть хоча б у силу власного протистояння. Ющенка офіційна Москва впритул не бачить — останній візит екс-прем’єра до Москви це лише підтвердив, оскільки з Ющенком не зустрівся ніхто з політиків, які впливають на прийняття рішень. І Борис Нємцов, і Ірина Хакамада — при всій симпатії до них — радше телеперсонажі, ніж представники влади: уся влада думців замикається на спілкуванні з заступником глави адміністрації президента, куратором парламенту і його фактичним главою Владиславом Сурковим. І на обрання президента України такого роду можливості не вплинуть… Але в російському офіційному уявленні про політику думці — це серйозні люди, котрі зустрічаються навіть із самим Володимиром Путіним. Тому в смішнючій схемі, вибудуваній російськими аналітиками, у самій Москві ніхто нічого дивного не побачить. Зате тут будуть дуже здивовані, якщо дізнаються, що питання наступника вирішується не так у Росії, як в Україні, і що сама Україна уже не перший місяць перебуває — і скільки ще перебуватиме? — у стані обтяжливої невизначеності…