Одного разу не тільки в Америці

Протести, які охопили США, вражають, але тільки тих, хто не стежить за подіями, що відбуваються там упродовж останніх місяців і навіть років. На перший погляд, усе очевидно: окремий епізод із участю білого поліцейського та тричі засудженого афроамериканця, який помер унаслідок надмірного застосування сили, призвів до заворушень. У США це не така вже незвичайна річ. Однак масштаб нинішніх протестів, що охопили понад 140 великих міст по всій країні, рівень жорсткості протистояння, і все це на тлі рекордних у світі показників захворюваності на COVID-19, неминуче наводить на думку, що не все так просто.

Безумовно, ефект "підпалу" ситуації безпосередньо пов'язаний із загибеллю Джорджа Флойда, темношкірого американця, який не мав богатирського здоров'я і щойно відбув термін за збройне пограбування. Але це не перша й навіть, умовно кажучи, не сто перша смерть афроамериканця внаслідок незбагненно жорстоких дій поліції. Наприклад, у березні у своїй квартирі помилково було застрелено чорношкіру медсестру. Поліція просто переплутала квартири і ввірвалася в її домівку вночі у всеозброєнні. Друг медсестри, захищаючись, спрямував на них зареєстровану зброю, оскільки спросоння не зрозумів, що нападала поліція. Він залишився живим, а ось медсестра, що спала в постелі, отримала вісім куль.

Варто поцікавитися статистикою аналогічних випадків, які трапляються періодично в Чикаго, Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, й стане зрозуміло, що схоже, на жаль, відбувається з незавидною регулярністю. Чи є це державною політикою расизму? Ні. Два терміни у США обирали президентом афроамериканця, не кажучи вже про суддів Верховного суду чи керівництво Держдепу. Чи це наслідок надзвичайного напруження в суспільстві? Так. І виникло воно не вчора, просто за останні три місяці (й роки) збільшилося в кілька разів.

Реакція поліції на протести, подекуди, на думку коментаторів, занадто м'яка, подекуди - надміру жорстка, а також масштаб нинішніх заворушень свідчать: багато що залежить від місцевих властей, яким довіряють або, навпаки, не довіряють, а також від соціально-економічної ситуації в місцевих спільнотах. Не скрізь трощать магазини, бізнеси й палять машини. Не скрізь уводять національну гвардію та розпилюють у протестувальників сльозогінний газ. Але якщо просто накласти карту інтенсивності протестів на карту заражень COVID-19 по території США, то стає очевидним безпосередній зв'язок між кількістю випадків зараження (нагадаємо, суха статистика свідчить про значно більшу кількість серед заражених і загиблих афроамериканців, ніж білих) та масштабом насильства як із боку протестантів, так і з боку поліції з національною гвардією.

Поява внаслідок карантину 40 мільйонів безробітних не минулася безслідно. Відеоряд у ЗМІ та соціальних мережах, що фіксує, як зазвичай законослухняні американці трощать магазини та крадуть посилки з траків поштового сервісу США (вкрай важливого й тому, практично, недоторканного для більшості) - бальзам для російського телебачення і тих, кому дуже хочеться довести, що в Америці все погано. Насправді неперешкоджання грабежам - це така свідома тактика, особливо у великих містах: дати активним і агресивним награбувати, випустити пару, а потім уже наводити лад. Розграбовані люксові магазини району Сохо в Нью-Йорку переживуть, - там усе застраховане, а ось загибель людей унаслідок зіткнень може призвести до ескалації протестів. Це нікому не потрібно.

Безумовно, расизм, точніше - пам'ять про нього, - вкрай болісне питання для країн із колоніальним минулим і (або) значною частиною населення з числа мігрантів. Невипадково протести відбулися і в Німеччині, Канаді, Великій Британії. Ніде - формально - немає політики расової дискримінації, але всюди саме темний колір шкіри асоціюється зі злочинністю та бідністю. Ніде в цивілізованих країнах поліція не виведена за межі закону, але, на жаль, вона за них виходить, і нерідко. Навіть Джастін Трюдо визнав це в недавньому зверненні до нації.

Дикий випадок зі зґвалтуванням у Кагарлику, незабута Врадіївка чи побиття студентів беркутівцями на Майдані 2013-го - яскраві приклади українських реалій. Ризикну припустити, що взаємодія правоохоронних структур і суспільства є відображенням загальної довіри до влади. Така довіра - продукт тривалих зусиль, виховання взаємоповаги і досвід взаємодії. Зовсім не випадково демонстранти у США кричали: "Що ми скажемо нашим дітям?", маючи на увазі виховання в підростаючого покоління довіри до поліції. Протестанти вимагають справедливості, - але ж поліцейського, винного у смерті Флойда, заарештовано, а тих, хто був поруч із ним, звільнено. Однак протести не вщухають уже котрий день. Накопичена ненависть, та ще в країні з мільйонами "стволів" на руках, - страшна сила.

Свого часу чотиризірковий генерал і держсекретар США Колін Павелл нагадував, що він родом із Гарлема - справжнього "чорного" району Нью-Йорка. І він зміг зійти на вершину американської політичної піраміди. Потім американці двічі обирали президентом Барака Обаму. Здавалося б, приклади більш ніж надихаючі. Та ось як бути з тим фактом, що серед найбагатших людей США, практично, немає афроамериканців? У списку світових мільярдерів усього 1% має темний колір шкіри.

Формальна рівність перед законом фактично втілюється в реальність, у якій публічні школи і державні університети на 80–90% темношкірі, а приватні католицькі школи і провідні університети заповнені внуками ірландців та італійців. Нерівність у розподілі суспільних благ, особливо впродовж останнього десятиліття, стала такою волаючою, що перетворилося на найважливіший соціальний чинник для всіх верств суспільства. Пандемія коронавірусу спровокувала зростання бідності на одному боці соціального спектра - і неспівмірного багатства на іншому. Суспільні блага у США зосереджені в руках 1% населення. Ці факти вже давно експлуатують як крайні праві, так і крайні ліві угруповання, які і в нинішніх протестах спробували висунути політичні, хоча й суто популістські, гасла. Тому - "грабуй награбоване", тому - неконтрольована агресія щодо поліцейських, які, в очах натовпу, захищають багатих і білих.

Важко передбачити, як протести вплинуть на вибори в листопаді. Знову серед кандидатів - два білих чоловіки, один із яких хоч і працював віце-президентом при президенті афроамериканського походження, але теж не без скелетів у шафі, а другий - має підтримку великого бізнесу, євангелістів і білих американців Середнього Заходу. Це саме ті американці, які ще недавно зі зброєю в руках вимагали від місцевих властей "відкриття" штатів навіть в умовах коронавірусу. Неможливо уявити, що станеться, якщо вони ж - і знову з легальною зброєю в руках - стануть на чий-небудь бік у нинішньому конфлікті.

Президент Трамп уже закликав губернаторів штатів бути жорсткішими з протестувальниками, "вистежувати їх" і "посадити на 10 років". Він навіть пригрозив уведенням армії. Джо Байден засудив Трампа за відсутність лідерських рис, закликав об'єднувати країну і відмежовувати мирних протестантів від вандалів та грабіжників. Барак Обама закликав до мирних демонстрацій, але поки що це - голос волаючого в пустелі. Протестувальників усіх мастей, безумовно, меншість, як і білих американців, які по обидва боки підтримують насильство.

І все ж недавні опитування громадської думки показали, що 52% населення вважають Трампа "расистом": саме так було розцінено його знамениті твіти з приводу того, що відбувається. Серед опитаних афроамериканців і вихідців із Латинської Америки таких три чверті, а серед демократів - чотири п'ятих. Однак такі цифри зовсім не означають, що протестні настрої збережуться до листопада. Значна більшість республіканців та білих американців - за Трампа.

З урахуванням цих обставин, команда Трампа, можливо, вже скоро знайде високопоставлених "винуватців", на яких і перекладуть відповідальність, а Джо Байден залучить відомих афроамериканців у свій штаб. Нікуди не поділися і Китай, і коронавірус, а Канада й Велика Британія виступили проти запрошення Росії на саміт "сімки", про блискуче проведення якого до виборів мріє Трамп. Є на що переключити увагу суспільства.

Припинити протести і грабежі силою можна, але без усунення соціальних причин, які їх викликають, це означає просто перетворити відкритий вогонь на тліючий. Потрібні нові моделі соціального устрою майбутнього посткоронавірусного світу, і питання в тому, чи знайдеться, як писала знаменита американська антропологиня Маргарет Мід, "невелика група мислячих і самовідданих людей", яка "зможе змінити світ". На її думку, "насправді саме так це зазвичай і відбувалося".