ОДИН ДЕНЬ, ПРОЇЗДОМ У ЄВРОПУ...

Дивне враження залишилося про візит до Києва новопризначеного міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова.

За бажання в його приїзді можна побачити певну символіку. Мовляв, є певна знаковість у тому, що свій перший візит російський міністр здійснив в Україну. На цьому, до речі, акцентував увагу сам Сергій Лавров. Із іншого боку, у Києві глава російського зовнішньополітичного відомства пробув лише півдня, і після зустрічі з Леонідом Кучмою відразу ж виїхав до Дубліна, де в нього були заплановані переговори з «трійкою» Європейського Союзу. І це також символічно. Як не може пройти повз увагу й те, що під час цього скороминущого перебування російського дипломата в українській столиці на переговорах за участі міністрів детально не обговорювалися ніякі питання зі сфери двосторонніх відносин і не було досягнуто жодних домовленостей. Не рахуючи, звісно, того, що глави зовнішньополітичних відомств, намітивши низку переговорів на рівні експертів із найпроблемніших питань двосторонніх відносин, прийняли рішення провести 28 травня чергове спільне засідання колегій двох міністерств.

Утім, не виключено: на закритій зустрічі з Леонідом Кучмою Сергій Лавров мав предметнішу й менш формальну бесіду, оскільки в коментарі прес-служби українського Президента недвозначно сказано про те, що «сторони обговорили питання синхронізації ратифікації міждержавних угод». (Йдеться про договори про сухопутну ділянку україно-російського кордону та співробітництво в Азовському морі та Керченській протоці, а також про угоду з формування ЄЕП.) Тим паче, як заявив російським журналістам перед приїздом у Київ сам Лавров, «Москва зацікавлена в оперативній ратифікації всіх цих документів». Але жодні подробиці зустрічі прес-служба глави держави, на жаль, не повідомила.

Малоймовірно, щоб невиразний результат переговорів делегацій, очолюваних міністрами, влаштовував представників українського дипломатичного корпусу. Останні сподівалися щільно «попрацювати» з новим главою зовнішньополітичного відомства Росії над ключовими проблемами україно-російської «двосторонки» й обговорити розмежування азовсько-керченської акваторії, поділ закордонної власності колишнього СРСР, питання базування ЧФ РФ у Севастополі та створення Ан-70.

Замість цього більша частина двогодинних переговорів із подачі Сергія Лаврова, котрий старанно уникав детального обговорення ключових питань двосторонніх відносин, припала на викладення позицій Києва та Москви з міжнародних проблем: ситуація в Іраку, роль ООН і Північноатлантичного альянсу в урегулюванні криз, розширення ЄС і НАТО. Вибору цієї тематики переговорів, до речі, побічно сприяло й захоплення в заручники працівників російської компанії «Интерэнергосервис», серед котрих виявилося і п’ятеро українських громадян. Утім, з огляду на зовнішньополітичну вразливість Києва напередодні президентських виборів, можливо, й на краще, що переговори міністрів закінчилися без жодних зобов’язуючих обидві сторони домовленостей...

Цілком імовірно, гості з Москви свідомо акцентували увагу на «міжнародці». Для них не стільки цікаво було дізнатися позицію Києва в питаннях розширення НАТО та ЄС, скільки, у свою чергу, донести до українців думку Кремля. Приміром, стосовно розширення Північноатлантичного альянсу й меморандуму про швидкий доступ сил НАТО на територію України. І якщо в Білокам’яній, зціпивши зуби, уже як доконаний факт сприймають входження в політико-військову організацію семи нових членів, то, судячи з того, із яким азартом обговорюється меморандум, російська сторона досі з обуренням ставиться до ратифікованого Верховною Радою, по суті, технічного документа. І це, попри те що тиждень тому, під час візиту до Москви генсека НАТО Яапа де Хоопа Схеффера російське керівництво саме погодилося дозволити транзит військ альянсу через Росію.

Схоже, росіян серйозно зачепило, що країна, продекларувавши намір стати членом Північноатлантичного альянсу, не порадилась із Москвою стосовно ратифікації меморандуму. І хоча Костянтин Грищенко вкотре пояснив своєму російському колезі, що цей документ регулює технічні питання проведення міжнародних навчань і транзиту військовиків, реакція Лаврова була однозначно негативною. За точність цитати не ручаємося, але загальний зміст репліки російського дипломата, кинутої за столом переговорів, був такий: Україна більше сприяє НАТО, ніж дружньому Чорноморському флоту Росії. І далі російський дипломат висловив занепокоєність тим, що на українській території можуть опинитися натовські військові, а це не зовсім відповідає інтересам Росії, адже в Севастополі — російська база. У свою чергу, хочемо нагадати: РФ і НАТО мають намір 2004 року підписати угоду про можливість розміщення на території одне одного армійських підрозділів і військової техніки...

Із іншого боку, очевидно, тактика ведення переговорів, обрана росіянами, це результат реалії, існуючої сьогодні в Києві: україно-російські відносини — прерогатива адміністрації Президента України й особисто глави держави, а роль МЗС зводиться до технічної функції. А отже, усі питання із практичної сфери двосторонніх відносин необхідно обговорювати на Банковій. Не випадково на переговорах з українським міністром Сергій Лавров не порушував питання про Єдиний економічний простір, що було б логічніше в контексті обговорення розмежування азовсько-керченської акваторії. Зате ця тема обговорювалася на переговорах із Леонідом Кучмою. (До речі, Лавров у Києві ще раз підтвердив позицію російської делегації: Росія не визнає нині існуючу лінію державного кордону в Керченській протоці.) Так само, як не випадково й те, що Грищенко на переговорах свідомо намагався не загострювати увагу на деяких питаннях двосторонніх україно-російських відносин, коли бачив небажання росіян їх обговорювати. І в цьому випадку залишається загадкою, що ж тоді обговорюватимуть на своїх щомісячних рандеву Грищенко й Лавров, про які вони домовилися ще під час своєї зустрічі в Мінську, коли проблемні питання обговорюють експерти, а президенти їх вирішують?

Тим часом, хоча на переговорах у Києві і пролунало дуже багато загальних фраз, проте вони продемонстрували, що росіяни хотіли б побачити від України на міжнародній арені. Як показали переговори, у контексті розширення Європейського Союзу росіяни вперто домагаються від Києва ухвалення принципу узгодженості (!) дій із Російською Федерацією. Глава російської делегації, приміром, наполегливо пропонував українському міністру одночасне підписання документів України та Росії з ЄС. (Утім, принцип узгодженості росіяни пропонують застосувати і стосовно переговорів двох країн зі вступу до СОТ, і в контексті відносин із НАТО.) І хоча перед візитом в Україну заступник міністра закордонних справ Росії Володимир Чижов переконував журналістів, ніби «недавно російська й українська сторони дійшли висновку, що більшість занепокоєнь Москви й Києва щодо розширення ЄС збігаються», схоже, у питанні принципу узгодженості дій із усіх питань дипломати двох країн дотримуються усе-таки діаметрально протилежних поглядів. Принаймні Україна та ЄС уже парафували протокол про приєднання десяти нових членів Євросоюзу до Угоди про партнерство та співробітництво.