Нові претензії Путіна: чого ще він хоче від України

Ба, та невже! Ви, мабуть, здивуєтеся, але Путін висунув нові претензії на адресу України. Цього разу він звинуватив нашу країну в невиконанні зобов'язань перед Російською Федерацією. Мовляв, Київ не передав Москві закордонну власність колишнього СРСР, що нібито Україна мала зробити в обмін на погашення Росією радянського зовнішнього боргу.

«1993 року ми взяли на себе зобов'язання погасити всі борги колишнього Радянського Союзу за всі колишні союзні республіки, розраховуючи, що ці республіки передадуть нам закордонні активи колишнього Радянського Союзу. Борги-то ми за всіх погасили, але далеко не всі виконали ось це зобов'язання про передачу нам закордонних активів. Наприклад, Україна цього досі не зробила», — дорікнув нашій країні Путін у фільмі «Россия. Новейшая история», показаному на телеканалі «Россия 1».

Однак, витягнувши старі теки із запилених архівів російського МЗС, хазяїн Кремля традиційно підтасував факти. В українському зовнішньополітичному відомстві вже прокоментували маніпулятивні претензії Путіна. Але, зважаючи на слабку інституційну пам'ять Банкової, спеціально для її представників нагадаємо історію про «нульовий варіант». Адже ціна питання для України — не тільки нерухомість колишнього СРСР у країнах Європи, Америки, Азії та Африки.

Згідно з Договором про правонаступництво щодо зовнішнього державного боргу та активів СРСР від 1991 року, частка нашої держави в загальній сумі радянського боргу й активів становить 16,37%. Дотримуючись документа, у 1992 році Київ направив зовнішньополітичним відомствам ряду країн ноти з проханням не перереєстровувати нерухоме майно колишнього Радянського Союзу на Росію. Одна з причин такого рішення — прагнення отримати у власність будівлі та вирішити проблему розміщення диппредставництв України.

Але в грудні 1994 року Москва переконала Київ підписати «Угоду між Україною і РФ про врегулювання питань правонаступництва щодо зовнішнього державного боргу та активів колишнього СРСР» (т.зв. угода про «нульовий варіант») і «Протокол між урядом РФ і урядом України про передачу Україні до 1 червня 1995 року в користування для розміщення та нормального функціонування дипломатичних, консульських і торгових представництв та їх персоналу будинків і приміщень».

Відповідно до угоди про «нульовий варіант», правонаступницею колишнього СРСР щодо зовнішнього боргу та активів, у тому числі й закордонної власності, визнавалася РФ. Москва зобов'язувалася виплатити українську частку в зовнішньому державному боргу Радянського Союзу станом на 1 грудня 1991 року. Своєю чергою, Київ мав передати Росії свою частку в активах СРСР станом на 1 грудня 1991 року.

А ось міжурядовий протокол передбачав, що Росія передасть Україні до 1 червня 1995 року в користування будинки у 15 країнах, хоча раніше Київ наполягав на їх передачі у власність нашої країни. До того ж передбачалося передати будинки не у США, Великій Британії чи Франції, а в таких екзотичних країнах як Ботсвана, Габон, Ємен, Мавританія, ЦАР… До протоколу був ще й додаток, який включав список із 28 держав, — передачу Україні власності в цих країнах мали обговорити в майбутньому на переговорах. Правда, крім Великої Британії і Швейцарії, там ще значилися й КНДР із Замбією.

Ці домовленості дуже невигідні для нашої країни. Не дивно, що заступник голови українського зовнішньополітичного відомства, який брав участь у їх підготовці, був звільнений зі своєї посади через кілька днів після підписання документів.

Київ спробував виправити ситуацію. І 1997 року Верховна Рада прийняла Постанову «Про порядок ратифікації угоди між Україною та Російською Федерацією про врегулювання питань правонаступництва щодо зовнішнього державного боргу та активів колишнього СРСР», у якій наша країна визнавалася повноправною правонаступницею активів колишнього Радянського Союзу і декларувалася її готовність оплатити частину радянських боргів.

Згідно з цим документом, угода про «нульовий варіант» може бути ратифікована тільки після виконання Росією низки умов. Серед них — надання Києву повної інформації про розміри золотого запасу та Алмазного фонду СРСР станом на 1 грудня 1991 року, майновий і вартісний описи активів Союзу в Держбанку, Держхрані, Зовнішекономбанку СРСР і закордонрадбанках, повне погашення заборгованості Зовнішекономбанку СРСР перед юридичними та фізичними особами України тощо.

Бажання Києва зрозуміле й розумне: перш ніж передавати Москві свою частку закордонних активів колишнього Союзу, хотілося б знати, від чого ж наша країна відмовляється. Однак російський уряд не мав наміру надавати інформацію про активи та пасиви колишнього СРСР. У результаті, Україна не ратифікувала угоду про «нульовий варіант». Таким чином, оскільки наша країна не є учасницею цієї угоди, вона є правонаступницею активів колишнього Радянського Союзу.

Відмова України визнати Росію правонаступницею всіх активів і пасивів СРСР означає, що Москва формально не може перереєструвати низку об'єктів нерухомого майна колишнього Радянського Союзу в багатьох країнах світу. Не випадково Путін заявляє: «...в деяких країнах, де ми говорили про те, що ми виплатили борги за такі-то держави й нам належать їхні активи закордонні, нам казали: «Це ваша проблема. Ви йдіть і домовляйтеся з цими республіками, щоб вони не претендували на ці активи».

Але востаннє Київ і Москва говорили на цю тему ще наприкінці 2000-х — початку 2010-х.

Перед вторгненням Росії в Україну дипломати двох країн провели кілька раундів переговорів, на яких обговорювали список країн, у яких нерухомість буде передана нашій країні, статус цих об'єктів і терміни передачі. Переговори були не дуже результативні. При цьому час грав на руку Москві: як добросовісний користувач Росія може за давністю років отримати право власності на спірні об'єкти в інших країнах.

У 2014 році тодішній прем'єр Арсеній Яценюк заявив, що розподіл майна після виходу України зі складу СРСР не був фактично завершений, тому Київ підготує відповідні правові документи про вираження претензії до Москви, яка незаконно залишила майно за собою. Кабмін навіть створив спеціальну комісію. Тоді ж МЗС РФ заявило, що Москва залишає за собою право наполягати на негайній компенсації Україною 20 млрд дол., якщо Київ повертається до проблеми «нульового варіанта».

Після такого обміну «люб'язностями» про проблему зовнішніх активів і боргів колишнього СРСР не згадували. І ось після років забуття Путін знову порушив тему «нульового варіанта». Навіщо?

Можна припустити, що, по-перше, слова російського президента про невиконання Україною зобов'язань перед Російською Федерацією орієнтовані на російську аудиторію: озвучені Путіним обвинувачення тільки доповнюють негативний образ українців, які завдяки зусиллям кремлівських пропагандистів представлені в очах росіян «нацистами», «крадіями» й «недоговороспроможними». Ще одне обвинувачення на адресу нашої країни доповнює величезний вал претензій, раніше озвучених Кремлем. Але після того, як Путін згадав про «нульовий варіант», у чому ще він має намір звинуватити українців? Невже вкотре згадає про «зраду» Мазепи?

По-друге, згадуючи про «нульовий варіант» і багатомільярдні борги СРСР на тлі концентрації російських військ поблизу українського кордону, Путін прагне чинити додатковий психологічний тиск на українську владу, вселяючи в неї відчуття невпевненості та ущербності.

Оскільки позиції Києва і Москви залишаються незмінними ось уже яке десятиліття (примітно, що навіть у часи президентства Віктора Януковича Україна виступала за справедливий розподіл майна колишнього Радянського Союзу), малоймовірно, що ці претензії Путіна якось позначаться на українському керівництві та вплинуть на вирішення давньої проблеми. На сьогодні ситуація патова: не існує жодних передумов для того, щоб Росія пішла назустріч Україні в питанні зовнішніх активів і пасивів колишнього СРСР, зокрема й стосовно закордонної власності, а наша країна виконала вимогу РФ.

Тому, не маючи жодних перспектив вирішити проблему, Київ і Москва просто знову засунуть її в далекий куток нижньої шухляди столу.

Більше статей Володимира Кравченка читайте за посиланням.