НІМЕЧЧИНА Й ВІЧНІ ПИТАННЯ РОСІЙСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ

Герхард Шрьодер несподівано для багатьох переміг у короткому спурті перед фіналом виборчої кампанії завдяки двом обставинам. Одну з них йому «подарувало» небо — на країну обрушилася «повінь століття», і настав час виконавчої влади діяти і цим набирати очки. Другу він видумав сам і, граючи на скрипці латентного антиамериканізму смичком іракської війни, «поцупив» 310 тис. виборців у партії демократичного соціалізму (дані одного з провідних німецьких інститутів дослідження опінії Infratest Dimap). Таким чином, цього тижня він повторно почав виконувати обов’язки канцлера Німеччини.

22 жовтня німецький бундестаг вдруге обрав Г.Шрьодера головою уряду. За нього віддали свої голоси 305 із 306 членів фракцій соціал-демократичної партії Німеччини й партії зелених. Один із депутатів правлячої коаліції під час таємного голосування щодо кандидатури канцлера проголосував «проти». Це викликало невеличкий переполох у стані соціал-демократів. Річ у тому, що в правлячої коаліції лише на чотири голоси більше необхідних для затвердження рішень мінімуму, тож фракційна дисципліна вкрай важлива, особливо при голосуванні з принципових питань, коли на голоси опозиції годі розраховувати.

Документи про призначення членами нового кабінету вручив міністрам федеральний президент Йоганнес Рау того ж дня, коли бундестаг обрав Шрьодера канцлером. Старий новий канцлер керуватиме найменш численним урядом повоєнної Німеччини. Лише 13 міністрів, десять із них — від соціал-демократів і троє — від зелених. У новому кабінеті шестеро представниць прекрасної статі.

Партії зелених, попри вагомий успіх на виборах, не вдалося виторгувати четверте міністерство в процесі тритижневих коаліційних переговорів. Як і раніше, зелені очолюють міністерства закордонних справ, екології, захисту споживачів. Відсутність нових портфелів партія спробувала компенсувати розширенням компетенції очолюваних зеленими міністерств, що їм почасти вдалося.

Головною несподіванкою при формуванні нового уряду стало призначення прем’єр-міністра найбільшої в Німеччині землі Північний Рейн-Вестфалія Вольфганга Клемента керівником «суперміністерства», як його неофіційно називають, створеного на базі міністерств економіки та праці. Для поновлення економічного зростання та зниження рівня безробіття «суперміністр» одержав широкі повноваження та вплив у кабінеті, й це вже встиг відчути на собі міністр фінансів Ганс Айхель, змушений днями поступитися своїм курсом жорсткої економії.

Спостерігачі відзначають, що Шрьодер при формуванні нового кабінету не запросив жодного члена своєї фракції обійняти хоч якусь посаду. Відносини з партійною елітою СДПН у колишнього лідера «Молодих соціалістів» завжди були непрості. Згодом, уже будучи прем’єр-міністром землі Нижня Саксонія, Шрьодер дозволяв собі на її адресу досить різко висловлюватися. Приміром, 1995 року він назвав фракцію СДПН у бундестазі «картелем пересічностей». Певне, відтоді його ставлення до депутатів-однопартійців не змінилося, тож і набирав він людей в уряд із регіонів.

Що робити?

Шість провідних економічних дослідних центрів у своєму традиційному осінньому аналізі скептично оцінюють опубліковані днями плани правлячої коаліції. Економісти відзначають відсутність в уряду рішучості в проведенні вкрай необхідних реформ. Країна переживає глибоку кризу. Експерти говорять, що найважчу із часів війни. Німеччина — мотор європейської економіки — посідає останнє місце в ЄС за темпами економічного зростання: 0,4% цього року, наступного 1,4%. Міністр фінансів підтвердив, що нинішнього року Німеччина не зможе втриматися в рамках тривідсоткового дефіциту бюджету й таким чином порушить Стабілізаційний пакт єврозони.

Соціальна система Німеччини, створювана на тлі постійного економічного зростання й загальної зайнятості (у середині
60-х років у країні було зареєстровано лише 87 тис. безробітних), потребує реформування. Медичне, пенсійне та страхування від безробіття в тривалій перспективі не зможуть бути профінансовані лише внесками, оскільки на тих, хто користується послугами, припадає дедалі менше тих, хто їх оплачує. Це пов’язано зі зміною демографічної ситуації, а також економічними проблемами — високим рівнем безробіття. Соціальна система може стабільно працювати тільки в умовах 2,5-відсоткового зростання ВВП. Поки що в планах уряду не відбито кроки, які могли б стабілізувати ситуацію в довгостроковій перспективі.

Реформа ринку праці — це наступна велика проблема, що вимагає ухвалення непопулярних рішень. Тут уряд планує реалізувати концепцію, розроблену під керівництвом одного з менеджерів концерну VW Петера Гарца. Експерти, проте, сумніваються в ефективності його моделі й наполягають на подальшій дерегуляції, а не бюрократизації ринку праці.

Не мовчать і представники бізнесу. При цьому плани правлячої коаліції в царині податків зазнають нечувано жорсткої критики. Преса відзначає, що зазвичай великий бізнес уникає прямої критики на адресу уряду, надаючи можливість робити це своїм підприємницьким спілкам, опікуючись встановленням хороших контактів із владою. Але тепер представники таких велетнів німецької економіки й фінансів, як хімічний концерн BASF, Commerzbank, одна з найбільших у світі страхових кампаній Allianz, якій належить Dresdnerbank, різко критикують плани коаліції у сфері оподаткування. Allianz погрожує перенести свою штаб-квартиру за кордон через непомірні податки всередині країни. Про те саме подумує також Siemens, який 80% свого обороту «робить» за межами країни.

Лише через місяць після виборів шириться невдоволення й серед частини виборців, котрі віддали свої голоси за соціал-демократів. Причина — ті самі плани правлячої коаліції соціал-демократів і зелених. В опублікованому коаліційному договорі, всупереч передвиборним обіцянкам не підвищувати податки, йдеться саме про це. Та найбільше клієнтелу СДПН дратує, що саме вона, середній клас, відповідно до оприлюднених планів, повинна нести основний тягар реформ, саме до неї держава лізе в кишеню в тяжкі часи, замість того, щоб «потрусити» податками найзаможніших громадян. За підрахунками експертів у гаманці родини середнього статку внаслідок реалізації урядових планів щомісяця залишатиметься на 300 євро менше, ніж до виборів. Міністр фінансів Ганс Айхель із свого боку заявляє, що податки на спадщину й на багатство — це місцеві податки, вони належать до компетенції земель, тож поки в бундесраті не сформувалася з цього приводу більшість, зробити нічого не можна.

Як і коли?

Як сказав один із політиків, котрий свого часу довго працював з Колем, біда Німеччини в тому, що тут занадто часто проходять вибори — частіше, ніж будь-де в Європі. Це заважає реалізації непопулярних, але необхідних і стратегічно вірних рішень. Адже уряду доводиться діяти з оглядкою на те, як це позначиться на результатах наступних земельних виборів. Приміром, плануючи скорочення допомоги з безробіттям, уряд прагне спрямовувати людей скоріше знаходити нове місце роботи, а не сидіти місяцями на допомозі, тобто на бюджеті. Реалізація нововведення може в кінцевому результаті знизити рівень безробіття і, таким чином, бюджетних видатків. Це, у свою чергу, дозволить уряду спрямувати додаткові кошти на інші цілі — приміром, в освіту чи науку. Усе, здавалося б, правильно, але вже на найближчих земельних виборах партія може втратити значну кількість голосів і навіть «вилетіти» з земельного уряду, а то й зовсім не потрапити в ландтаг — законодавчі збори федеральної землі. У результаті зміниться розклад сил у верхній палаті — бундесраті, який голосує законопроекти, ухвалені бундестагом.

У Німеччині 16 федеральних земель, де вибори в місцеві парламенти проходять у різний час. Таким чином, на кожен рік припадає до 4—5 земельних виборів. Виборчий марафон у федерально-земельному масштабі призводить до компромісних, часто половинчастих рішень центрального уряду, а також змушує домовлятися з опозицією, якщо та контролює верхню палату.

Нині більшість у бундесраті має опозиційний блок ХДС/ХСС. Але вже взимку пройдуть вибори в двох великих землях — Гессен і Нижня Саксонія. Соціал-демократи воліють виграти вибори в першій і не програти в другій. Можливо, лише тоді, якщо СДПН удасться взяти під свій контроль і другу палату парламенту, країна зможе розраховувати на більшу рішучість уряду Шрьодера в розв’язанні гострих проблем. Або він знову перейматиметься тим, як би не програти наступні земельні вибори.

Хто винен?

Місяць, що пройшов після парламентських виборів, опозиція використала для оцінки результатів виборів і пошуку винних у цій поразці.

Вибула з парламенту Партія демократичного соціалізму зайнялася внутрішніми розбірками. Спроба молодого реформаторського крила партії змінити керівництво після провалу виборів не увінчалася успіхом. Реформатори в ПДС, як і спостерігачі, відзначають, що над партією після перемоги консервативного крила нависла загроза остаточного перетворення на регіональну східнонімецьку політичну силу, що в остаточному результаті позбавляє її майбутнього.

Керівництву німецьких лібералів не довелося довго шукати винних у своїй поразці. Листівка, що вийшла за три дні до виборів, з різкою критикою на адресу прем’єра Ізраїлю Шарона й політики Тель-Авіва щодо палестинців і стала, на думку верхівки Вільно-демократичної партії головною причиною того, що партія одержала хоч і більше голосів, ніж 1998-го, але менше, ніж зелені, і через це не змогла брати участь у формуванні уряду. Річ у тому, що випуск листівки ініціював Юрген Меллеман, заступник голови партії, лідер лібералів у землі Північний Рейн-Вестфалія і «політичний батько» нинішнього голови Вільно-демократичної партії Гідо Вестервелле. Акцію було профінансовано спонсорськими грішми, походження яких нині з’ясовує прокуратура. Метою було перетягування голосів правих виборців на бік лібералів. Листівка викликала бурю в пресі і, природно, нею скористався уряд, звинувачуючи лібералів у роздмухуванні антисемітизму.

Серед причин поразки лібералів на виборах називають і відмову від чіткого визначення під час кампанії, із ким же ліберали готові формувати уряд. Це дезорієнтувало їхніх прибічників, котрі хотіли зміни уряду Шрьодера, а не приходу в нього лібералів. Свою роль відіграв і популістський, розважальний, «несерйозний» характер виборчої кампанії лібералів.

Розбір польотів у консервативному таборі обійшовся поки що без кадрових втрат. ХСС може бути найвищою мірою вдоволеним результатами виборів у Баварії — найкращий результат за всю історію партії. «Старший брат» — ХДС вибори не виграв, але й не програв. У відсотковому вираженні на одному рівні з соціал-демократами — 38,5%, в абсолютному — на 8000 голосів менше, ніж СДПН. Фракція соціал-демократів на трьох депутатів більша за рахунок одномандатних округів. Це, до речі, дозволило ХДС повернути частину вже витрачених на виборчу кампанію коштів — чверть мільйона євро. За договором з рекламним агентством McCann-Erickson, яке розробляло й реалізовувало рекламну стратегію партії, ця сума підлягала поверненню, якщо ХДС/ХСС не стане найбільшою фракцією. А загалом на виборчу кампанію було витрачено 25 млн. євро.

Вибори в бундестаг сприяли посиленню позицій голови ХДС Ангели Меркель — вона стала керівником фракції ХДС/ХСС. Її авторитет у партії останнім часом помітно підвищився, її вже не вважають перехідною фігурою на посаді голови. У наступних виборах пані Меркель, скоріш за все, братиме участь як кандидат на посаду канцлера проти Шрьодера й уже не поступиться цією роллю ні Штойберу, ні комусь іншому.