Нейтралізація нейтралітету

Політика нейтралітету втрачає популярність. І де — у Швеції, країні, яка дотримується його в Європі найдовше: у Стокгольмі слідом за Гельсінкі замислюються про членство в НАТО. То один, то інший шведський політик говорять про те, що традиційний нейтралітет, якого дотримуються з далекого 1814 року, вже не відповідає ні сучасним викликам і загрозам, ні міжнародним зобов’язанням Швеції. Насамперед перед її партнерами — сусідніми скандинавськими державами та членами Євросоюзу. А співробітництво країн Північної Європи у сфері оборони не може бути альтернативною НАТО формою забезпечення національної та регіональної безпеки. Тому час пристосовуватися до нових умов.

В Україні противники вступу нашої країни в альянс часто називають Швецію серед європейських країн, які дотримуються нейтралітету. Мовляв, от на кого слід рівнятися. Та повз їхню увагу проходить те, що тут уже багато років точиться дискусія про те, наскільки статус нейтралітету відповідає нинішнім національним інтересам. Поки що необхідність вступити в НАТО обстоюють політики з двох партій, які входять у правлячу правоцентристську коаліцію — Партії поміркованих і Народної партії. «Для Партії поміркованих членство в НАТО — природний крок у довгостроковій перспективі», — написав міністр оборони Швеції Стен Толгфорс у статті, опублікованій на початку 2008-го в Svenska Dagbladet. Біргітта Олссон, представник Народної партії, у свою чергу місяць тому оприлюднила офіційну заяву своєї партії про необхідність вивчити й обговорити на державному рівні питання про приєднання Швеції до альянсу. Цю заяву було передано на розгляд парламентському комітету з питань оборони.

Пояснюючи виборцям свою позицію, прихильники вступу країни в НАТО говорять про світ, що змінився. Та й жорсткі засоби, які використовує Москва, щоб зайняти місце на міжнародній арені, не можуть не турбувати Стокгольм: шведських політиків стривожила торішня грузинсько-російська війна і перманентні українсько-російські газові війни. Адже нейтралітет їхньої країни де-юре не закріплено жодним міжнародним документом. А на думку колишнього головнокомандувача шведських збройних сил Хокана Сюрена, в умовах, коли Москва проводить «наступальну енергополітику, підтриману гігантськими економічними ресурсами», шведська армія «не в змозі захистити країну від наявних загроз». Здається, якщо ще кілька російських підводних човнів спливе біля берегів Швеції, а в її повітряний простір залетять літаки ВПС Росії, то пронатовські настрої у шведських військових тільки посиляться.

Підштовхують політиків до необхідності шукати нові варіанти забезпечення безпеки країни й відносини, що склалися у Швеції з Євросоюзом. Шведські євроатлантисти звертають увагу на те, що статус нейтралітету дуже сумнівний для держави, яка є активним учасником європейської політики безпеки та оборони, програми «Партнерство заради миру» і намагається створити регіональну систему безпеки «Північне співробітництво». Адже Стокгольм має зобов’язання перед Євросоюзом, і Швеція повинна їх дотримуватися, навіть попри свій нейтралітет, що декларується. А тут у силу вступає також інший чинник: переважна більшість країн Євросоюзу є членами НАТО й учасниками механізмів забезпечення безпеки обох організацій, які існують паралельно й доповнюють одна одну.

З огляду на те, що ЄС володіє меншими військовими можливостями порівняно з НАТО, прихильники вступу в альянс вважають нераціональним для Швеції перебувати поза рамками однієї із цих організацій. До того ж Стокгольм, не будучи членом альянсу, не має мож­ливості впливати на вироблення та ухвалення рішень Орга­нізацією Північноатлантичного договору. Що, загалом, несправедливо. Адже Швеція не тільки активний учасник програми «Парт­нерство заради миру». Вона активний контрибутор миротворчих операцій: нині шведський контингент один із найчисленніших в операції НАТО зі стабілізації ситуації в Афганістані.

Перед очима шведів приклад Франції, яка повернулася цього року у військову структуру НАТО, щоб мати більше можливостей впливати на обговорення, ухвалення та виконання рішень: французькі політики, котрі враховують сучасні геополітичні реалії, бажають, щоб їхня країна й надалі залишалася серед головних світових держав. Тому не випадково представник Народної партії А.Відман зауважив: «Вступ у Північноатлантичний альянс зміцнив би нашу національну безпеку, полегшив би північне співробітництво і дав би нам вплив, паритетний нашому внескові в операції НАТО».

Усі ці аргументи представники Партії поміркованих і Народної партії висловлюють довгі роки, викликаючи бурхливу реакцію у шведському суспільстві. Востаннє дискусія про те, чи потрібне Швеції членство в альянсі, знову спалахнула кілька тижнів тому після публікації статті міністра оборони в газеті Dagens Nyheter. Стен Толгфорс повідомив про початок переговорів з НАТО, Норвегією та Фінляндією про приєднання до північноєвропейської системи протиповітряної оборони. «Не можна уявити ситуацію, за якої військовий конфлікт у ближньо­му зарубіжжі торкнувся б тільки однієї якоїсь країни. Швеція не залишиться пасивною в разі кризової ситуації чи нападу на одну з сусідніх країн Північного регіону або Євросоюзу», — заявив міністр оборони.

Як показало обговорення цієї ініціативи уряду, опозиційні політичні партії — соціал-демокра­тична, ліва і «зелених» — висло­вилися проти вступу в альянс. Од­на партія займає більш жорст­ку позицію, інша — більш гнучку. Вони всі — за співробітницт­во з НАТО. Але не більше того, вважаючи, що Стокгольм і так зай­шов надто далеко, направивши контингент в Афганістан. Та й партнери Партії поміркованих і Народної партії по правлячій коа­ліції — Партія центру і Хрис­тиянсько-демократична партія — вважають, що рівень співробітництва з Північноатлантичним альянсом більш ніж достатній.

Сьогодні питання про вступ у НАТО не значиться ні в підписаній в 2006-му коаліційній угоді, ні в порядку денному парламентаріїв. Як зазначають шведські експерти та політики, щоб це сталося, потрібна підтримка з боку соціал-демократів як основної опозиційної партії, вступ Фін­ляндії в НАТО і, звісно ж, схвалення населення. Як і фіни, шведи здебільшого виступають проти зміни статусу країни. За даними соцопитування, понад 20% шведів за вступ у НАТО, тим часом близько 50% проти. У більшості випадків — через негативне ставлення до політики Сполучених Штатів, миротворчої операції НАТО в Косово, та й тому, що в багатьох альянс асоціюється зі скандально відомою в’язницею Абу-Грейб в Іраку. Ці стереотипи важко змінити. Кому як не українцям це знати: більшість наших співгромадян досі перебувають у полоні радянських стереотипів і негативно налаштовані щодо НАТО. І хоча ідея вступу Швеції в альянс і непопулярна в суспільстві, але, як зауважила Біргітта Олссон, «політичні партії не повинні беззастережно орієнтуватися на суспільну думку. Їхнє головне завдання — впливати на неї». Тому, хоча до повноцінного членства Швеції в НАТО ще далеко, експерти вже сьогодні прогнозують «кінець скандинавського нейтралітету».