Непрості завдання для розчарованих переможців

Ті, хто після непересічних, а часом і драматичних президентських виборів у Франції сподівався на гостру інтригу під час парламентських виборів у Німеччині, можливо, трохи розчаровані: сама передвиборна кампанія пройшла доволі спокійно, а на думку деяких оглядачів - навіть "сонно".

Однак уся Європа з великим нетерпінням чекала 24 вересня, коли німці прийдуть до виборчих дільниць і оберуть депутатів парламенту Німеччини, які згодом мають визначити, хто стане канцлером і формуватиме новий уряд.

І річ тут не лише в тому, що вибори відбувалися в економічно найпотужнішій європейській країні, - на сьогодні Німеччина залишилася, практично, єдиним із провідних членів Євросоюзу, хто ще справді вірить у європейську модель. Більше того: дехто навіть вбачає в Німеччині останній бастіон, який може врятувати ЄС від розвалу.

Доволі прогнозовано перемогу здобув консервативний блок пані Меркель ХДС/ХСС, при цьому показавши на федеральних виборах найгірший результат за майже 70 років - 33%. Соціал-демократична партія Німеччини на чолі з екс-президентом Європейського парламенту Мартіном Шульцем отримала 20,5% голосів. Правопопулістська "Альтернатива для Німеччини" вперше пройшла до Бундестагу, набравши 12,6%; Вільна демократична партія (ВДП) - 10,7%; Ліві - 9,2%; а "Зелені" - 8,9%.

Відразу ж після виборів Шульц і його прихильники заявили, що партія не братиме участі в коаліції і має намір піти в опозицію. Взагалі, думки з приводу утворення можливої коаліції досить різні, а перспективи - доволі невизначені. Як зазначила шеф-редактор "Німецької хвилі" Інес Поль: "Анґела Меркель розпочне непрості переговори про формування урядової коаліції зі значними втратами. Одним із обтяжливих моментів для неї стане те, що багато хто в лавах власної політичної сили розглядає саме її особисто, а також її політику щодо біженців як причину катастрофічного результату ХДС на виборах. З іншого боку, весь світ сподівається, що саме Меркель, попри такі підсумки виборів, залишиться однією з провідних політичних фігур західного світу". Непрості внутрішні виклики Однак, хоч би якою була ця коаліція, перед нею стоятиме низка непростих внутрішніх викликів, що потребуватимуть як глибокого й усебічного вивчення, так і прийняття в майбутньому складних і, можливо, новаторських рішень. Так, доволі складною видається демографічна ситуація, адже, за деякими оцінками, на 2050-й двом із п'яти німців буде за 60 років, а вже на 2030-й рік країні бракуватиме 5-7 млн працівників.

Однак найгостріша тема, яка перебуває в центрі уваги нинішньої європейської політики взагалі і німецької, зокрема, - питання, пов'язані з міграцією. Саме цим пояснюється успіх євроскептичної та антиіммігрантської "Альтернативи для Німеччини". А світова спільнота, міжнародні ЗМІ й численні експерти не були б сьогодні такими здивованими, якби справді цікавилися останніми зсувами в настроях німецького суспільства. Мабуть, ці та інші проблеми поки що пом'якшуються загалом позитивним економічним становищем, особливо порівняно з багатьма іншими країнами ЄС. Дехто також наголошує на тому, що переважна більшість виборців голосувала за центристів. Однак це не має спонукати німців до самозаспокоєння. Як зазначив британський "Економіст": "Країна тішиться стабільністю і процвітанням, успішними підприємствами, стильними потягами та гамірними приозерними пивбарами просто неба. Як мовиться, навіщо лагодити, коли ніщо не зламалося? Та це було б помилкою. У далекосяжній перспективі на Німеччину чекають проблеми, які змусять лідерів ухвалювати складні рішення і призводитимуть до розколів".

Широкий фронт робіт у зовнішній сфері

Вочевидь, багато хто погодиться, що Європа, уражена зламом післявоєнної системи континентальної безпеки, незаконною окупацією Росією Криму та агресією Кремля на Сході України, дестабілізована хвилями міграції, налякана безпрецедентними терористичними актами, розгублена внаслідок виходу Британії з Євросоюзу та збентежена політикою президента США Дональда Трампа, наразі перебуває на роздоріжжі.

При цьому й у власне самій німецькій зовнішній політиці останніми роками нагромадилася купа вкрай серйозних проблем, що впливають на країну, - дестабілізація в Північній Африці; війна в Сирії проти Ісламської держави; проникнення в Німеччину ісламського тероризму з Близького Сходу та радикалізація тамтешньої молоді під впливом ідеології Ісламської держави; окупація Росією Криму та агресія Кремля на Сході України і санкції щодо Москви; посилення авторитарних тенденцій у Туреччині та їх вплив на німців турецького походження; тертя з низкою східноєвропейських країн щодо тематики біженців; розбіжності зі США в питаннях зміни клімату та протекціонізму в міжнародній торгівлі; фінансова криза в Греції і ставлення Берліну до неї; європейські суперечки навколо "Північного потоку 2".

Трохи осторонь стоїть питання так званої різношвидкісної інтеграції, що обговорюється в рамках проекту "Європи на різних швидкостях". "Нам необхідна сміливість для того, щоб деякі країни вели вперед на цьому шляху, навіть якщо не всі захочуть ним піти. "Європа на різних швидкостях" необхідна, інакше ми можемо застрягнути. Цей проект має бути відкритим для всіх, нікого не потрібно з нього виключати, але й не потрібно нікого силоміць примушувати брати в ньому участь", - окреслила нинішнього року контури проекту Анґела Меркель. І все ж, як відомо, ставлення до зазначеної ідеї в Європі доволі неоднозначне: дехто навіть вважає можливим розкол у європейському таборі, якщо цей проект, серед іншого, не передбачатиме надання країнам-членам більшої свободи в ухваленні рішень стосовного того, в яких проектах вони хотіли б брати участь. Отже, німецькій зовнішній політиці доведеться шукати компромісні відповіді й на ці складні питання, виходячи з того, що сьогодні Німеччина є лідером Європейського Союзу, а Анґела Меркель - найвпливовішим політиком Європи. Свого часу великий резонанс викликало червневе опитування Pew Research Centre, згідно з яким лише 38% німецьких респондентів підтримують застосування сили для захисту союзника НАТО на випадок будь-якого нападу, що, звісно ж, також свідчить про настрої пересічних німців. А тим часом у світі формується нова, "пост-кримська" реальність, яка об'єктивно вимагатиме від багатьох держав, включно, певна річ, із Німеччиною, переосмислення своєї ролі у світі. Найближче Меркель підійшла до того, щоб поставити своїх співвітчизників перед новими реаліями, у виступі перед виборцями у Мюнхені: "Час, коли ми могли повністю покладатися на інших, дещо минув". Утім, цей зашифрований коментар, як зазначив уже згаданий "Економіст", скидається, радше, на дистанціювання від Трампа, ніж на новий вектор у зовнішній політиці. Взагалі, 2017 р. був багатий на події в німецькій зовнішній політиці. Зокрема, відносини з Анкарою останнім часом, вдруге після сутичок у Німеччині прихильників і противників президента Туреччини Реджепа Ердогана перед референдумом про конституційні зміни у квітні нинішнього року, стали болючим питанням для Берліна. Так, міністр закордонних справ Німеччини Зіґмар Ґабріель на тлі затримань правозахисників у Туреччині, серед яких був громадянин ФРН, заявив про "переорієнтацію" відносин Берліна щодо Анкари. У четвер 20 липня він заявив, що необхідно переглянути інвестиційні кредити й економічну допомогу Туреччині, як і допомогу країні, пов'язану з підготовкою до вступу в ЄС. Ґабріель наголосив, що зміна зовнішньополітичного курсу стосовно Туреччини погоджена з Анґелою Меркель. "Ми очікуємо повернення до європейських цінностей", - процитувало заклик глави МЗС до Туреччини інформагентство AFP.

Як відомо, у газопроводі "Північний потік-2", який запланувала добудувати Росія, Німеччина наразі вбачає суто комерційний проект, що начебто здешевить енергопостачання та зробить його надійнішим. Американські ж політики, а також деякі держави Центральної та Східної Європи бачать у ньому намір Кремля поглибити залежність Євросоюзу від російського газу. Вочевидь, у цьому регіоні така позиція Берліну щодо агресивних енергетичних планів Москви викликає, щонайменше, нерозуміння або навіть і роздратування.

З іншого боку, можна констатувати, що наразі в Європі утворився такий собі фронт енергетичних компаній та політиків, які поводяться так, ніби газові ґешефти з Росією, на кшталт "Північного потоку-2", - цілком нормальні й продиктовані суто економічними інтересами. Таким чином, ці добродії, серед іншого, втратили будь-які моральні підстави критикувати Трампа за так званий "економічний егоїзм", адже скидається, що вони самі керуються аналогічними мотивами.

Ба більше - вся ця справа російської "труби" починає виглядати дуже тривожно й може справді спричинити послаблення Трансатлантичного партнерства і внутрішньої європейської єдності. А це вже матиме негативні наслідки для України, яка розраховує на Захід у протидії агресії Кремля.

Звісно, майбутній зовнішньополітичний курс країни визначатимуть політична сила-переможець та учасники майбутньої коаліції, однак їй буде вочевидь непросто, адже виклики, які стоятимуть перед країною, навряд чи можна назвати простими. І тут надважливим, з погляду визначення можливої ролі Німеччини в Європі, її внеску в європейську і міжнародну безпеку, буде усвідомлення на загальнонаціональному рівні того, що, за словами постійного оглядача "Дойче велле" Крістофа Штрака, "цінності мають свою ціну".

Українська тема і німецьке бачення

Як добре відомо, в політиці, а тим більше в зовнішній, ніщо не залишається надовго статичним. Не є (і не буде!) статичним бачення основними політичними силами Німеччини української теми. Хоча слід визнати, що партія Анґели Меркель завжди підтримувала територіальну цілісність України і закликала дотримуватися мінських домовленостей та втілювати їх. Однак Меркель завжди наполягала на послідовності: спочатку мають бути реалізовані всі пункти мінських домовленостей, потім можна буде говорити про зняття чи пом'якшення санкцій. Позиція щодо перспективи членства України в ЄС також відома давно: на її думку, це питання нині не на часі.

Не є великим секретом і те, що саме від позиції Берліну великою мірою залежить збереження санкцій Євросоюзу щодо Росії. З іншого боку, в Києві мусять розуміти, що німецько-російський діалог триватиме, практично, за будь-яких обставин, виходячи з об'єктивної ваги цих країн у Європі та величезної кількості зв'язків на різних рівнях.

І, очевидно, зовсім не випадково досить багато німецьких політиків та політичних сил тією чи іншою мірою виступають саме за діалог із Москвою. Хоча, як з'ясувалося, очікуваний багатьма експертами значний деструктивний вплив Росії на вибори в Німеччині з боку так званих "троянських коней Кремля" виявився трохи перебільшеним.

Отже, настрої німецького суспільства та істеблішменту і надалі змінюватимуться й відповідно впливатимуть на формування зовнішньополітичного курсу країни. Тому й діяти українській дипломатії на німецькому напрямі зовнішньої політики слід послідовно, постійно і професійно. А також дотримуватися мудрої поради одного з найвідоміших німецьких дипломатів, державного діяча і князя Генріха фон Бюлова, який свого часу влучно зазначив, що "перший обов'язок дипломата - не бути заскоченим зненацька".

Безперечно, Україна має уважно відстежувати ситуацію в цій ключовій європейській країні, наполегливо розбудовувати відносини із впливовими політиками всього політичного спектру й тамтешніми інтелектуалами, до яких дослухається громадська думка, формувати проукраїнське лобі, активно залучати німецькі інвестиції в українську економіку та просувати модерний культурний продукт. Велике значення має й цільова роз'яснювальна робота, приклад якої, зокрема, подала недавня промова в Бундестазі відомого історика Тімоті Снайдера про "історичну відповідальність Німеччини перед Україною". Адже ця, на перший погляд, суто історична тема в перспективі багато в чому визначатиме майбутнє всієї Східної Європи.