Непередбачуваний сусід

Дії Кремля в Україні змусили північних сусідів Росії замислитися про свою безпеку. Знову, як і 2008 р. після російсько-грузинської війни, у Швеції і Фінляндії гучнішають голоси прихильників вступу в НАТО, які закликають переглянути оборонну доктрину - відмовитися від політики нейтралітету й орієнтації на самостійну оборону. Серед них - лауреат Нобелівської премії миру колишній президент Фінляндії Мартті Ахтісаарі. І, за словами фінських і шведських політиків, через дії Росії в Україні сьогодні Швеція і Фінляндія опинилися ближче до членства в Північноатлантичному альянсі, ніж будь-коли.

Ще задовго до україно-російської війни шведські військові провели оцінку стану обороноздатності країни. Результати виявилися невтішними. У грудні
2012 р. глава шведського генерального штабу Сверкер Йорансон заявив, що в разі обмеженого збройного нападу Швеція могла б оборонятися тільки тиждень. Фінські військові експерти, вказуючи на зростання воєнної загрози з боку Росії, також критично оцінюють обороноздатність своєї країни.

Такий стан речей - природний після закінчення холодної війни, коли уряди північноєвропейських країн у рамках перегляду своєї оборонної політики скорочували військовий бюджет і зменшували чисельність збройних сил. У результаті це призвело до послаблення оборонного потенціалу.

Дії "мінливої і непередбачуваної" Москви в Україні і Грузії, активізація присутності Росії в Арктиці, нарешті, постійні маневри біля шведських і фінських кордонів свідчать про посилення зовнішньої загрози. І це загострило питання про ефективність оборони. При цьому в Стокгольмі й Гельсінкі розуміють: у світі не так багато країн, здатних самостійно утримувати повномасштабні й збалансовані збройні сили, а отже - і забезпечити власну безпеку.

Це підвело Стокгольм і Гельсінкі до важливого кроку: у травні міністри оборони Швеції і Фінляндії підписали План оборонного співробітництва двох країн. Він передбачає спільні військові навчання авіації, армії і флоту, а також використання матеріальних ресурсів обох країн. Планом також передбачено оцінку доцільності створення спільних авіаційних і морських об'єднань.

Підписання документа - важливий політичний крок. Глава фінського оборонного відомства Карл Хаглунд заявив, що новий етап співробітництва двох країн прокладає шлях до створення в майбутньому оборонного союзу Фінляндії і Швеції. У шведській пресі тоді зазначили, що такого військового співробітництва двох країн не було з 1809 р., коли закінчилася остання шведсько-російська війна, і Фінляндія, переставши бути частиною Шведського королівства, стала частиною Російської імперії.

Поглиблення двостороннього військового співробітництва Стокгольма й Гельсінкі - це один зі шляхів, яким ідуть шведські й фінські політики та військові, намагаючись посилити безпеку своїх країн. Цей варіант доповнюється також співробітництвом у рамках NORDEFCO (Північноєвропейського оборонного співробітництва). До організації, створеної в листопаді 2009 р., крім Швеції і Фінляндії, входять Норвегія, Ісландія і Данія. Завдання цього регіонального об'єднання - зменшити витрати на оборону й підвищити ефективність армії, флоту та авіації п'яти країн Північної Європи.

Цей союз північноєвропейських країн опікується поповненням матеріальної бази для спільних цілей, спільною розробкою технологій, що мають оборонне значення, а також проведенням спільних навчань і підвищенням рівня освіти скандинавських військових. NORDEFCO виявився ефективним інструментом з погляду підвищення обороноздатності, але це не призвело до скорочення військових витрат його країн-учасниць.

Утім, співробітництво в рамках NORDEFCO привабливе для тих шведів і фінів, які виступають проти перегляду нинішнього військово-політичного статусу Швеції і Фінляндії. Вони також вітають і військове співробітництво в рамках Європейського Союзу. До речі, членство Швеції і Фінляндії в ЄС та їхня участь у європейській політиці безпеки і оборони дає підстави місцевим політикам говорити про те, що їхні країни вже відійшли від своєї традиційної політики нейтралітету. Адже Стокгольм і Гельсінкі мають зобов'язання перед Євросоюзом і повинні їх дотримуватися, навіть попри свій декларований нейтралітет.

Та крім цих способів зміцнення своєї обороноздатності, Стокгольм і Гельсінкі також поглиблюють співробітництво з НАТО. Швеція і Фінляндія як члени "Партнерства заради миру" беруть активну участь не тільки у військових навчаннях альянсу, а й у Міжнародних силах сприяння безпеці в Афганістані: до їхнього складу вони відправили свої контингенти. Втім, вступ цих північноатлантичних країн до альянсу - справа не цього дня. Причина - суспільні настрої в країнах Північної Європи.

Як у Швеції, так і у Фінляндії більшість військових виступають за вступ у НАТО. Та й багато провідних політиків є прихильниками членства в Північноатлантичному альянсі. Загалом їхні аргументи такі: тільки вступ у НАТО зможе захистити Фінляндію і Швецію від агресії з боку Росії. Александр Стубб, що заступив цього тижня на посаду прем'єр-міністра Фінляндії, - один з таких політиків. Як і його попередник Юркі Катайнен: після анексії Росією Криму й початку воєнних дій на Донбасі він заявив, що в нинішніх умовах Фінляндія і Швеція повинні вступити в НАТО. Аналогічні настрої політиків і у Швеції.

Віце-прем'єр шведського уряду Ян Бьєрклунд нинішньої весни закликав політиків розглянути зміни в національній оборонній доктрині. "Криза в Україні продемонструвала, що ми мусимо повернутися до початкової доктрини, аби змогти захистити свою територію. Ця криза показала незахищеність Балтійського моря. Ми маємо підсилити тут нашу присутність і можливості. Членство в НАТО є найліпшим варіантом у довгостроковій перспективі", - заявив шведський віце-прем'єр-міністр.

Ці ж настрої характерні й для представників бізнесу двох країн. Наприклад, голова ради директорів Nokia Рісто Сііласмаа, який очолював комісію з визначення перспектив загального обов'язку, заявив: "Обороні Фінляндії буде вкрай нелегко впоратися наодинці з поставленими перед нею на наступні 20 років завданнями. НАТО є найліпшим засобом здійснення інвестицій, які потребують насамперед ВПС". За словами Сііласмаа, за лаштунками його погляди поділяють практично всі фахівці, тісно пов'язані з плануванням оборони, а в публічному просторі тон висловлювань зовсім інакший.

Розмови про вступ у НАТО викликають бурхливу реакцію у шведському й фінському суспільстві. У парламентах Швеції і Фінляндії справді багато противників зміни військово-політичного статусу. Сумніви спричинені головним чином Росією. У Фінляндії, наприклад, побоюються, що вступ викличе гостру реакцію Москви й спровокує російську агресію проти їхньої країни. Проте підтримка потроху зростає. В 2010-2011 р., за опитуваннями громадської думки, близько 70% фінів заперечували проти членства Фінляндії в альянсі. За даними на початок 2014 р., кількість противників входження в НАТО впала до 59%, а кількість прихильників - становила 22%.

У Швеції також спостерігається зростання кількості прихильників відмови від нейтралітету. За даними Відомства захисту й боєздатності (MSB), оприлюдненими в січні 2014 р., прихильниками членства країни в НАТО виявилося 36% жителів королівства: за два останні роки їх побільшало на 8%. Утім, число прихильників членства країни в НАТО постійно коливається. І це свідчить про те, що за певної інформаційної роботи їхня кількість може істотно зрости.

Суспільні настрої у Швеції і Фінляндії, своєю чергою, позначаються на діях урядів цих країн. І донедавна політики, що підтримували вступ у НАТО, не вживали жодних рішучих дій. Україно-російська війна, можливо, змінить це становище. Адже, як помітив свого часу один шведський політик, "політичні партії не повинні беззастережно дотримуватися громадської думки. Їхнє головне завдання - впливати на неї".

Принаймні Александр Стубб під час своєї передвиборної кампанії обіцяв у разі своєї перемоги активізувати роботу з приєднання Фінляндії до Північноатлантичного альянсу. У самому ж НАТО готові до вступу цих країн. "Вони відповідають всім вимогам, щоб стати членами НАТО. Сказавши це, додам, що не втручатимуся в дебати у Швеції і Фінляндії. Це має бути національним рішенням", - заявив у травні генсек Північноатлантичного альянсу Андерс Фог Расмуссен.

Перспективи вступу північноєвропейських країн у НАТО викликають у Кремля вкрай різке неприйняття. У Фінляндії добре пам'ятають виступ улітку 2012 р. тодішнього начальника російського генштабу Миколи Макарова в університеті Гельсінкі перед аудиторією Курсів національної оборони. Російський генерал прямо заявив, що співробітництво Фінляндії і НАТО становить загрозу для безпеки Росії, і закликав Гельсінкі посилити співробітництво з Москвою у військовій сфері. Загалом, Кремль і далі розглядає Фінляндію як зону російських інтересів.

Та перспективи Стокгольма і Гельсінкі в НАТО багато в чому залежать від подальших кроків Володимира Путіна в Україні й Балтійськом регіоні. І хоча це не є метою Росії, але з посиленням російської агресії можемо очікувати й зростання підтримки вступу Швеції і Фінляндії в альянс серед населення цих країн. Утім, поки що дані соцопитувань показують, що хоча у фінів і шведів ставлення до НАТО змінилося, проте у громадян Фінляндії найпопулярнішим залишається ідея оборонного союзу зі Швецією, а не вступ в альянс, а шведи надають перевагу традиційному нейтралітету.