НЕ ДАЙ СОБІ ЗАСОХНУТИ, АБО ПРО АМЕРИКАНСЬКИЙ ПОГЛЯД НА ГУУАМ

Кажуть, що коли раз у раз переносився саміт країн ГУУАМ, на якому після кількох років неформального цивільного шлюбу «гууамівці» збиралися юридично оформити свій союз, із Вашингтона регулярно й наполегливо цікавилися причинами пробуксовування. Тепер зустріч у Ялті вже позаду, і учасникам регіональної п’ятірки слід попітніти, щоб довести, що інституалізація об’єднання — не формальність, не заформалінування геополітичного трупа.

Уже зараз союзники найбільше бояться внутрішньої зради. Щоб хтось із них, виторговуючи послаблення, не став використовувати «гууамівський» квиток як аргумент у своєму закулісному торзі з Москвою. І тому життя і життєздатність ГУУАМу значною мірою залежать від підходів Сполучених Штатів до нового братерства.

ГУУАМ, кроком руш!

В Америці, на відміну від Європи, про ГУУАМ справді знають. Принаймні ті, для кого зовнішня політика й геополітика — це повсякденна робота. А коротко її мета формулюється так: не допустити домінування в якомусь регіоні держави чи групи держав, які мають інтереси, що суперечать американським. Одне слово, до Росії — з любов’ю...

«ГУУАМ — перша група, створена на пострадянському просторі без участі Росії. Це дуже важливо для майбутнього цього регіону. Ми розглядаємо ГУУАМ як важливий внесок у регіональну стабільність. Ми підтримуємо зусилля країн, спрямовані на тісніше співробітництво в регіональних питаннях. І коли я кажу «ми» — то маю на увазі найвищі урядові рівні США. Ми підтримуємо дальший розвиток ГУУАМ саме як регіональної організації. Ми також вітаємо поглиблення зв’язків між ГУУАМ і євроатлантичними структурами», — стверджує начальник відділу Ради національної безпеки США Френк Міллер.

Щоправда, з Брюсселя таких підбадьорливих заяв «гууамівцям» чути не випадало. Коли Київ і Баку запропонували було, щоб НАТО з ГУУАМ проводило зустрічі за схемою «16 плюс 5», Брюссель відповів відмовою. НАТО виходить із принципу рівноправності всіх учасників в організації діалогу з альянсом — у тому числі й у рамках Ради євроатлантичного партнерства. «Це свідчить лише про те, що ви вибрали неправильну точку докладання сил. Про такі речі слід говорити не в штаб-квартирі НАТО, де сидять клерки, а в столицях країн, які мають вагу в НАТО», — кажуть американські практики. І радять звернути увагу на досвід країн Вільнюської «десятки», які старанно координували свої дії і постійно тиснули на НАТО, приміром у такому питанні, як стратегія альянсу з приводу подальшого розширення.

«Після того, як ГУУАМ інституалізувався, багато що спрощується. Тепер, якщо НАТО проводить якийсь захід міжнародного значення, потрібно обов’язково посилати й представника від ГУУАМ. Не слід боятися, що вас проігнорують. Потрібно тиснути з боку ГУУАМ, щоб союзні держави в НАТО і Європі звернули на вас увагу. Якщо ви будете послідовні — у рядах НАТО почуватимуться ніяково. Мовляв, справді, і чого це ми ГУУАМ ігноруємо й нічим йому не допомагаємо», — радять у Держдепі.

США зробили ставку на геополітичний проект ГУУАМ, здається, ще до того, як він остаточно сформувався в головах самих його безпосередніх учасників. Новий перспективний ринок каспійських енергоресурсів лише підігрівав цей інтерес. Конгрес США затвердив резолюцію, відповідно до якої, країни ГУУАМ можуть використати для своїх загальних потреб і цілей $8,8 млн. у 2001 році і $37 млн. у 2002 році. Та поки що «гууамівці» не витратили жодного цента. Цьому перешкоджало те, що ГУУАМ не був формалізований. Однак це лише частина пояснення...

Син великого геополітичного шахіста Збігнєва Бжезинського Ян працює радником сенатора-республіканця Джессі Хелмса з питань Росії і Європи в Комітеті з міжнародних відносин сенату США. Бжезинський-молодший каже, що республіканці вірять — ГУУАМ дає змогу державам, які лежать навколо Росії і вважаються новими й незалежними, консолідувати зусилля і зміцнити свою незалежність.

«Зараз ми намагаємося отримати політичну підтримку і як наслідок — ресурси для налагодження ефективних взаємовідносин із усіма країнами ГУУАМ. Та вГУУАМ різні країни демонструють різні рівні готовності до інтеграції з західними і євроатлантичними структурами й демократіями. Україна робить велику помилку, не виявляючи бажання вступити до НАТО. Молдова також робить помилку, якщо вона справді хоче приєднатися до союзу Росії і Білорусі. Слід чітко усвідомлювати, де Європа починається і де вона закінчується. Конгрес виявляє велику зацікавленість долею ГУУАМ. Ми хотіли б підтримати всі ініціативи адміністрації Буша, спрямовані на допомогу цим країнам. Уже виділені кошти, які можуть бути використані на зміцнення недоторканності кордонів країн-учасниць та з іншою метою. Та досі ці кошти невикористані. Щоб Вашингтон повірив у серйозність намірів ГУУАМ, члени цього об’єднання спочатку мусять зробити низку самостійних кроків. Це й визначить, якою мірою ми допомагатимемо цій організації», — каже Ян Бжезинський про республіканські підходи.

Та коли йдеться про те, що ж є лакмусовим папірцем для виявлення такої самостійності, спектр докладання сил досить широкий — від рішучості в економічних реформах, боротьби з корупцією і поширенням наркотиків до регіональної стабільності в цілому. І далі, далі, далі. Головна умова одна — рухатися. Така «загальнопримирювальна» вправа, як ходьба на місці, для ГУУАМ смерті подібна. Принаймні за вашингтонськими мірками....

Один за всіх,
усі — для одного?

Коли йдеться про внесок
ГУУАМ у забезпечення регіональної стабільності, про військову складову учасники союзу, за винятком Азербайджану, намагаються не згадувати. Воно й зрозуміло. Навіть якби й було взято курс у співробітництві на перетворення організації у військово-політичний союз з традиційним принципом військового блоку «один за всіх — усі за одного», можливості такого блоку дуже обмежені. Через взаємну віддаленість, відсутність реально дійових мобільних структур, слабку оснащеність та навченість збройних сил учасники такого союзу не могли б розраховувати на повноцінну «союзну» військову допомогу на випадок агресії проти одного з членів військово-політичного «братства».

Та що там справи військові — тут у політиці відваги бракує. У кризовій ситуації країни—учасниці ГУУАМ сподіваються, швидше, на допомогу й політичне заступництво своїх великих стратегічних друзів, ніж одна на одну. Грузія досі з вдячністю згадує підтримку, яку виявили США, коли Росія раптом вирішила призупинити подачу свого газу до цієї закавказької республіки, попри те, що ці поставки були вже проплачені. Посольства США відразу розгорнули бурхливу діяльність, щоб Москва оперативно отримала сигнали невдоволення зі столиць багатьох європейських держав. А друзі по ГУУАМ тоді відмовчалися...

Та в США аспектів безпеки у спільній діяльності ГУУАМ зовсім не ігнорують. Приміром, у лютому 2001 року помічник заступника міністра оборони США з питань Росії, України і Євразії Джефф Старр заявив у Києві: «В нас є серйозні інтереси у сфері безпеки, які стосуються всіх п’яти держав. Ми підтримуємо прагнення ГУУАМ розробити план взаємодії у сфері безпеки. Однак дуже важливо, щоб п’ять держав самі визначилися, чого вони потребують у цій сфері. Це мають визначати не США. Я не хотів би, щоб ГУУАМ сприймався як продукт саме американського впливу».

Однак таких планів досі не сформульовано, і активності тут чекати годі. Так, була справа. Рік чи два тому Україна та її генерали лобіювали ідею створення спільного підрозділу країн ГУУАМ, який, серед іншого, опікувався б і безпекою транспортних коридорів. 1999 року на полігоні Ялгуджа, поблизу Тбілісі, навіть пройшли спільні навчання військових з України, Грузії й Азербайджану з відпрацювання спільних дій при виникненні надзвичайних ситуацій на трасі нафтопроводу Баку — Супса. Головну скрипку грав саме український підрозділ трубопровідних військ. Проведення маневрів у Грузії було одним із елементів початкової стратегії Києва, яка мала продемонструвати можливий внесок України при реалізації нафтових проектів ГУУАМ.

Тепер Україні не до цього. Зате можливий сценарій, коли Грузія й Азербайджан вирішуватимуть питання енергетичної та регіональної безпеки без участі чи з малою участю України. Приміром, уже запускалася пробна куля про розміщення натовських військових баз у Грузії або на Апшероні, в Азербайджані. В обох країнах є палкі прибічники такого рішення. Та і в базах немає особливої потреби, якщо, приміром, усе-таки буде реалізовано пропозицію Туреччини до НАТО створити у Стамбулі штаб сил швидкого реагування (СШР) альянсу, у зону відповідальності яких входитимуть Балкани, Кавказ і Середня Азія. До складу СШР Туреччина готова виділити 3-й і 4-й армійські корпуси, які дислокуються в Стамбулі й Анкарі. При цьому перший перебуватиме у стані підвищеної бойової готовності. Основу формування СШР можуть становити близько 1,5 тис. офіцерів із країн блоку. При виникненні кризових ситуацій їх підкріплять ще майже 50—60 тис. військових. Їм не становитиме труднощів взяти під охорону нафтопровід Баку—Джейхан, який проходить через Азербайджан і Грузію до Туреччини. Сили швидкого реагування НАТО — штука серйозніша, ніж потішний батальйон ГУУАМ.

Та це — шлях критичний, який веде до військової ескалації в регіоні. А в США схиляються до м’якого варіанта залучення деяких країн ГУУАМ у гарантування безпеки нафтових коридорів. У раді безпеки США вважають, що розвиток нафтопроводу з Каспію дає унікальну можливість зміцнити суверенітет нових незалежних держав. «Реалізація проекту Баку—Джейхан допоможе забезпечити незалежність Грузії й Азербайджану безвідносно до дій Росії. Ми вважаємо, що ті країни, які стають демократичними державами, швидше за все, стануть партнерами для США, стримуватимуть неімперіалістичні пориви інших держав регіону, допоможуть нам досягти цілей, які ми ставимо в кавказькому регіоні», — такої думки дотримуються в раді безпеки США.

Що ж до конкретних механізмів гарантування безпеки в зоні транспортних коридорів, то, на думку директора з питань європейських і євразійських відносин американської ради безпеки Матхея Брузи, спільна мета у сфері безпеки полягає не в тому, щоб США безпосередньо втрутилися в захист трубопроводів у Грузії, Азербайджані та інших країнах: «Потрібно забезпечити можливість вашим власним урядам приймати свої власні рішення і мати умови для гарантування такої безпеки. І насамперед йдеться про створення механізму прийняття рішень на випадок кризових ситуацій, про розподіл обов’язків — якщо щось трапляється, то хто за що відповідатиме».

Наголос робиться на взаємодії спецслужб — Грузії, Азербайджану та Туреччини. США зацікавлені в прискоренні й зміцненні такого співробітництва. Такий підхід логічний. Силовий опір військових підрозділів групам терористів, які, приміром, хочуть підірвати нафтопровід, — лише остання ланка в ланцюгу. І якщо доводиться братися за зброю, то це ознака вищого непрофесіоналізму і нездатності ліквідувати загрозу ще на далеких підступах. А ця робота — для аналітиків і професіоналів зі спецслужб. У Грузії вже є президентський указ, який визначає завдання національної спецслужби в цій сфері. Такий законопроект готується і в Азербайджані. Обговорюється можливість створення координаційного центру в столиці однієї з цих країн, який би організовував взаємодію трьох спецслужб.

У цих планах поки що немає місця Україні через її власну пасивність. «Київ не виявляв зацікавленості у цій сфері», — резюмували в радбезі США. Це при тому, що від представників міністерства національної безпеки Азербайджану доводилося чути про те, що Україна чимало допомогла їм у становленні їхньої спецслужби, і в серйозних питаннях вони завжди готові спочатку порадитися з українськими колегами. Національний координатор від України в організації ГУУАМ заступник міністра закордонних справ Олександр Бережний вважає, що «цей напрям актуальний і він має бути відпрацьований на перспективу. На саміті в Ялті йшлося про співробітництво з гарантування безпеки транспортних коридорів. Було узгоджено, що це може бути одним із питань, яке розглядатиметься на економічному форумі країн ГУУАМ у Ташкенті нинішнього року».

Питання лише в тому, чи достатньо у Києва натиску, щоб вклинитися в ті напрями співробітництва США з партнерами України з ГУУАМ Грузією й Азербайджаном, які безпосередньо пов’язані з нафтою. Навіть коли поки що йдеться про вуглеводні в напрямку Джейхани, а не Одеси. Проте страхувальні кінці слід готувати заздалегідь. Чи буде все як зі спільним батальйоном ГУУАМ, — згасне, так і не розпочавшись?

Матеріал підготовлено
за сприяння керівництва Гарвардської програми
з Чорноморської безпеки